Політолог, діяч Андрій Піонтковський (Вашингтон) в ефірі програми телеканалу "Студія Захід з Антоном Борковським" про паризький ультиматум, тактику "салямі" і колективного Зеленського.
Ми в Україні, послухавши новорічне привітання президента Зеленського, врешті окреслили для себе, якою буде так звана нова внутрішньо-українська стратегія і тактика, де неважливо, як названа вулиця.
Звісно, це привітання українського народу – переспіви основних тез російської пропаганди: "давайте припинимо цей безглуздий внутрішній конфлікт, який у нас розгортається". Але на мене більш емоційне, більш важке враження справило інше привітання з боку вашого президента – це привітання пана Путіна з Новим роком. Я розумію, що йде обмін, ні, "обмін" тут - неправильне слово, йдеться про звільнення захоплених російською владою заручників, за яких доводиться видавати злочинців-терористів. Але перетворювати це у форму привітання воєнного злочинця, який розв’язав війну проти країни, - це вже геть не вкладається у жодні рамки.
Звісно, це з тріумфом було сприйнято російською пропагандою. Запущено лічильник до наступної призначеної бандитської зустрічі, уже не в Парижі, а в Берліні - Зеленський повинен привезти зміни до Конституції. Ось це - дві абсолютні фундаментальні зради нової української влади. Перше – оголошення попередньої влади партією війни, тобто фактично заява міжнародній спільноті, що Україна – винуватиця війни й усіх подій, що відбувалися на її території, що призвело до катастрофічного падіння міжнародного престижу України. Ми бачили, що, якщо раніше нормандський формат – це було троє проти одного Путіна, то зараз – це троє проти одного Зеленського. І друге – Україна канонізувала путінську інтерпретацію Мінських домовленостей, від яких до останнього часу категорично відмовлялася. Фактично, це - капітуляція.
Маю враження, що триває негласне швартування України не тільки до ОРДЛО, а до Москви.
Ну, ОРДЛО – це і є до Москви. ОРДЛО – це випущений щупалець Москви для захоплення України. Нам усім пора припиняти дискусії про Зеленського. Хто такий Зеленський, наївна людина, яка бажає добра Україні, чи щось інше? Слід говорити про колективного Зеленського – ось цей апарат, який зараз реалізовує владу в Україні і її зовнішню політику. От щодо таких людей як Коломойський, Богдан, Єрмак, Портнов, - так, і Портнов, - усі ці люди сьогодні є реальною владою в Україні. Колективний Зеленський – це неоднорідна інституція. Там є люди, які намагаються проводити патріотичну лінію та й сам Зеленський, здається, вже потрохи починає розуміти, чим для нього це все закінчиться. Тому що ці люди, яких я перерахував, це – герої Росії, які виконують свій обов’язок. З ними все буде добре. А ось відповідатиме за зраду перед українським народом, звичайно, сам Зеленський.
Мені здається, розуміння того, що він робить, зростає. І те зобов’язання, яке він на себе взяв, на яке його поставили на лічильник, - зміни до Конституції України до наступної "стрілки" в Берліні – він не зможе виконати, тому що це викличе великий супротив громадянського суспільства в Україні. Москва це розуміє, але тим не менше свідомо штовхає Зеленського на цей шлях, розраховуючи, що виникнуть ситуації хаосу і громадянського протистояння в Україні, якими вона знову зможе скористатися для захисту законно обраного президента від "чергового бандерівського перевороту". Нас чекають дуже драматичні події, якраз за розкладом цього лічильника. На квітень призначена ця зустріч. Ось, я думаю, березень-квітень будуть ключовими подіями у сучасній українській історії.
Путінська фраза про те, що "
польська влада втратила контроль над своїми збройними силами і була змушена виїхати"
і так далі насправді є цинічною брехнею. Вже є відповідь від Польщі. Але Путін проговорився, тобто його гебешні навички з віком притупились. Насправді, наскільки я розумію, він розкрив карти, кажучи,"
дивіться як ми вчинимо з Україною"
.
Так. Саме з таким формулюванням, коли він зрозуміє і побачить, та й він і зараз це знає, що Зеленському не вдасться реалізувати цей план і буде очевидний спротив суспільства, ось з таким формулюванням, "доведені до чергового відчаю трактористи, комбайнери ОРДЛО" вирушать на Маріуполь, на Харків, на Київ. Зверніть увагу, останні три-чотири роки цей термін "Новоросія" не вживався. Вони зрозуміли, що проект провалився. Армія стоїть на лінії зіткнення і готова вчинити опір наступній спробі агресії. Але вони бачать слабкість нової влади. І усі ці формулювання про Чорномор’я, про західні області Росії, вони знову вилізли на поверхню, як у 2014-у році. Лавров і Путін, і "офіційна" так звана ОРДЛО – адже Пушилін заявив про зміну внесення поправок до "конституції" ОРДЛО, які передбачають, що, якщо чинні «кордони» співпадають з кордонами Донецької, Луганської областей Української радянської соціалістичної республіки, - значить "завтра ми беремо Маріуполь, і далі - повсюди". Плани абсолютно очевидні. Ще, звичайно, вони бачать вікно можливостей у 2020-у році, поки ще їхній любий Трампушка перебуває у Білому Домі. Вони бачать повну трансформацію Макрона. Це абсолютно неймовірний казус вербовки Макрона, який починав своє президентство з різкої критики Путіна, і здавалося, що це єдиний лідер Заходу, який показує, як з ним, з диктатором треба розмовляти. Але знайшли до нього якісь підходи.
Наскільки я розумію, це - один сценарій. Але є й інший сценарій – так званий "
сценарій салямі"
, коли за вказівками Кремля будуть здійснюватись ті чи інші дії від імені нової влади, або у межах її компетенції, які звужуватимуть як шагреневу шкіру, досягнення України, постмайданної України. Це стратегія маленьких кроків, якими вестимуть до неформальної капітуляції, тому що слово «капітуляція», слово "
здача національних інтересів"
завжди викликає підйом і захист зі сторони народу. А якщо подібні речі робити непомітно…
Це один і той самий сценарій. Перша фаза – та, яку Ви зараз окреслили, відбувається на наших очах. Кожна поява Зеленського на екрані – це шматочок цього "салямі". Мовляв, як пройде це до кінця – чудово. Але вони, в Москві, - реалісти, і, я думаю, так як і ми з Вами, розуміють, що змін Конституції на користь Кремля Зеленському досягти не вдасться, і на якомусь кроці цього «салямі» все таки станеться вибух спротиву. І тоді з тим самим формулюванням про "недієздатний уряд Польської республіки" почнеться заключна стадія цього проекту. Адже ж звільнення заручників – це ж у знущання перетворюється. Чудово, що повернулися 60 людей.
Але ж ми знаємо, що сотні людей ще мучаться у підвалах Донбасу і у тюрмах Криму. І Москва цинічно їх розглядає як інструмент шантажу і торгівлі з Києвом. Тож слід сказати: "Москва, ми знаємо ваші плани". І, якщо міжнародне співтовариство варте чогось, ми маємо вимагати реального припинення вогню на лінії зіткнення і повернення усіх заручників. І усі ці розмови про приєднання до ОРДЛО необхідно просто закінчити. Це окуповані території – і Крим, і частина Донбасу. Україна ніколи не визнає цієї окупації. Рано чи пізно вони повернуться. А сьогодні Україна пропонує перемир’я. Але, якщо ці плани будуть реалізовуватися, - щодо приєднання Донбасу, щодо приєднання Чорномор’я, - українські збройні сили стоятимуть на цій лінії, готові дати відсіч. Ось цю позицію треба почути від верховного головнокомандувача, поки не буде пізно.
Кремль виставив чіткий і жорсткий ультиматум, кажучи, не знаю, Зеленському чи колективному Зеленському: "
якщо не підете на наші умови, тоді відповідно ми розв’яжемо чергову масштабну агресію, і вже після Іловайська -2 чи Дебальцевого-2 ви будете змушені погодитись з нами і почати співпрацювати"
. І це – черговий воєнний злочин, але ми розуміємо, що у Кремля по-іншому не виходить.
Ну, поки колективний Зеленський веде таку вбивчу політику, цей колективний злочин приймається міжнародною спільнотою. Приймається тією ж Францією і Німеччиною. Захід ніколи не буде більш проукраїнським, ніж саме українське керівництво. І ось, якщо українська влада – Зеленський чи хтось інший – озвучить ось цю позицію, то йому буде забезпечена підтримка міжнародної спільноти. Але, якщо Зеленський сам іде на приєднання до ОРДЛО, на братство під однаковими чи різними пам’ятниками, то з якого дива міжнародне співтовариство висловлюватиме йому підтримку? Кожен день, проведений у цій парадигмі, визначеній у комюніке нормандської зустрічі, наближає Україну вже до незворотної капітуляції.
