3 квітня 1908 р. у с. Пасицели на Одещині народився Степан Олійник – український поет-гуморист, сатирик.

Степан Олійник. Фото: museum-literature.odessa.ua

Походив із багатодітної селянської сім'ї. Після закінчення початкової школи восени 1929 року продовжив навчання у кооперативному технікумі та літературному факультеті Одеського інституту народної освіти. Саме в студентські роки розпочав літературну діяльність – писав і друкував вірші в місцевих газетах і журналах.

У 1930 році радянська влада репресувала його батька, тож Степана, як сина «ворога народу», виключили з інституту. Він влаштувався на роботу стерновим на кораблі. Через рік поновив навчання, але був заарештований за те, що складав дотепні частівки для студентської стіннівки «Синя блуза». Одним із «доказів буржуазного націоналізму» Степана Олійника була вишиванка, яку часто носив. Хлопцеві вдалося вийти на волю завдяки підтримці однокурсників, понад дві сотні яких підписали лист на його захист. Ув’язнення не минулося безслідно – від стресу захворів на епілепсію.

Здобувши вищу освіту, С.Олійник деякий час працював викладачем української мови і літератури, а у 1935 році перейшов до обласної газети.

Під час масових радянських репресій у 1936-му Степан Олійник категорично відмовився співпрацювати з НКВД, через що отримував погрози.

Восени 1939-го Степан Олійник, як відомий журналіст та поет, переїхав у Київ, де працював у столичних газетах.

Глибинне знання побуту, звичаїв, традицій, самих основ психології українця; тонке відчуття істинно народного гумору; могутній, неординарний літературний талант – те, що у вишуканому поєднанні дозволило Степану Олійнику не лише вирізнятися з-поміж плеяди тогочасних поетів-сатириків, але й зійти на Голгофу захисника отієї в усі віки «маленької» людини, котра, за самим становищем своїм, завжди виявлялася духовно і сердечно близькою йому.

У роки Другої світової війни Степан Олійник працював прифронтовим кореспондентом. Післявоєнні роки стали другим дебютом і справжнім тріумфом сатирика. Перші його гумористичні книжки «Мої земляки» (1947) та «Наші знайомі» (1948) принесли у славу, а друга книжка була відзначена Державною премією. Вступ до Спілки письменників, робота у журналі «Перець», благословення Остапа Вишні стали визначальними у подальшій творчій кар’єрі.

Степан Олійник написав чимало віршів для дітей. У 1968 році вийшла збірка ліричних автобіографічних новел «З книги життя».

Помер С.Олійник 11 січня 1982 року у Києві, похований на Байковому кладовищі.

Підготувала Леся Бондарук.

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

При використанні матеріалів веб-сайту посилання на www.memory.gov.ua

На Донбасі загинув 22-річний Олександр Маланчук - випускник Львівської військової академії

Загиблий Олександр Маланчук проходив службу у 10-й гірсько-штурмовій бригаді

У вівторок, 31 березня, на Донбасі загинув випускник Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, боєць 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Олександр Маланчук. Загиблому офіцеру було лише 22 роки.

«Від рук ворогів України, окупантів, які хочуть зняття санкцій і жити так, якби і нічого не було, в зоні проведення бойових дій загинув офіцер Олександр Маланчук – випускник Національної академії сухопутних військ. Згадаймо про нього у молитві», – повідомив вранці у середу, 1 квітня, колишній військовий капелан Академії сухопутних військ отець Степан Сус.

Цю інформацію підтвердили у 10-й гірсько-штурмовій бригаді.

Олександр Маланчук родом із Чернівців, навчався у Львові. У 2019 році пішов на військову службу за контрактом. Колеги по службі Олександра Маланчука повідомили, він загинув цієї ночі поблизу селища Лебединське на Донеччині. Без сина залишилися батьки, їм вже повідомили про болючу втрату.

А ось так жартували в УПА😉☺️

Як жартували вояки УПА😉☺️

"Криївка партизанів. Старшина, перекладач і полонений "стрибок".
— Cпитай москаля, де розташована їхня частина.
— Руководитель спрашивает вас, где расположена ваша часть.
— Я не скажу!
— Москаль відповів, що не скаже.
— То скажи, що зараз ми його катуватимемо.
— Руководитель говорит, что сейчас вас будут пытать.
— Я все равно не скажу!
— Москаль каже, що все одно мовчатиме.
— То клич хлопців із жаровенькою й цвяшками.
[...]
— А что это они внесли?
— Это жаровня. Сейчас в ней раскалят гвозди и загонят их вам под ногти.
— Нет, нет! Скажите вашему начальнику, что я все расскажу!
— Що там москаль белькоче?
— Каже, що москалі тортур не бояться."

****

Йде мер міста Коломиї на роботу та бачить біля ратуші великий мітинг, люди кричать, щось вимагають.
Він їх запитує:
— Що ви хочете, чого тут зібралися?
— Хочемо щоб у Коломиї поставили пам'ятник Бандері!!!
— Добре, завтра буде.
На слідуючий день зібралося ще більше людей і всі щось кричать та вимагають.
— Чого вам ще треба?
— Хочемо щоб Бандера був на коні, як Хмельницький!!!
— Добре, завтра все виконаєм.
На слідуючий день аналогічна ситуація.
— Ну чого вам і ще потрібно!?
— Хочемо щоб в одній руці у Бандери була булава, а в іншій — голова москаля!!!
— Ну булаву зробимо, але ж голова буде псуватись.
— НІЧОГО, МИ БУДЕМО КОЖЕН ДЕНЬ МІНЯТИ !!!!!!!!!!!!

30 березня, від ворожої кулі загинув сержант Володимир Мовчанюк. Біль втрати стискає серце.

Кожна крапля крові тих, хто поклав своє життя заради цілісності і незалежності України не дає нам, живим, морального права пощадити ворога. Ворог прийшов до нас зі зброєю і буде знищений.

Вічна слава героям, імена яких навіки увійшли в історію України.

30 березня 1867 року "москалі" продали Аляску :-)

30 березня 1867 року у Вашингтоні підписано договір, за яким Росія по ціні 1,9 цента за акр продала США Аляску, Алеутські острови та острови у Беринговій протоці. Загальна сума угоди склала 7,2 мільйонів доларів золотом, що в цінах 2009 року становить 109 мільйонів.