Цей день в історії УПА - 23 травня.

11 - Василь Николин - "Мороз"

16 - Йосип Демчук -"Луговий"

22 - Михайло Кріса - "Кобзар"

35 - Хома Мартюк - "Алкід"

42 - Павло Зозуляк - "Цяпка"

45 - Григорій Трендяк - "Мирон"

46 - Петро Колісник - "Черник"

76 - "Командир"

Іото. https://io.ua/

1944 рік

У засідці на шляху біля села Ясень сотня «Бистриця» УПА-Захід знищила капітана і 9 прикордонників, ще трьох смертельно поранено.

Пошукова група НКВД захопила криївку біля села Ігровиця на Тернопільщині. Повстанці, що перебували всередині, змогли відійти у безпечний район. Загинув кущовий ОУН Володимир Тютюник – «Карпо», що прикривав відхід.

1945 рік

Великий загін повстанців (до 60 чоловік) атакував міліцейську дільницю в селі Устя-Зелене на Тернопільщині.

1946 рік

Сотня «Холодноярці» УПА-Захід у селі Мацошин біля залізничного тунелю підірвала вантажний потяг. Знищені й поранені 15 військових МВД.

Під час зіткнень із загонами МВД у селах Липівці і Наконечне Перше на Львівщині загинули четверо повстанців.

1947 рік

Пошукова група МВД через зрадника захопила криївку-шпиталь у селі Наконечне на Львівщині. Не маючи шансів на порятунок, застрелились медсестра «Ліда», охоронець шпиталю і п’ятеро поранених підпільників.

Неподалік села Більшівці на Станіславщині знищені 4 військових МВД.

Пошукова група МВД захопила криївку в селі Геленки на Тернопільщині. Троє повстанців, відстрілюючись із оточеної хати, знищили двох військових. Після підпалу хати всі троє застрелились.

1948 рік

У селі Добринів на Станіславщині повстанці атакували конвой МВД з арештантами. Знищений лейтенант, поранені двоє військових.

У сутичках із загонами МВД у селах Молодинче і Нове Місто на Дрогобччині загинули двоє підпільників.

1949 рік

У селі Тейсарів на Дрогобиччині повстанці спалили будівлі колгоспу і обстріляли дільницю винищувального батальйону.

У селі Семигинів на Дрогобиччині підпільники знищили дільничного МВД і завклубом.

1950 рік

Пошукова група МВД захопила криївку у лісі в Жовтневому районі на Станіславщині. Загинули всі троє повстанців, що перебували всередині.

У засідці в селі Микитинці на Станіславщині знищений дільничний МВД і поранені двоє колгоспних активістів.

1952 рік

У сутичці з опергрупою МГБ біля села Чернихів на Тернопільщині загинули 12 повстанців.

1954 рік

Вночі у місті Володимир-Волинський підпільники знищили 11 портретів радянських комуністичних вождів, розвішаних на будинках з нагоди 300-річчя «возз’єднання України з Росією».

Упорядник Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті

22.05.1944 року у с.Коршилів Зборівського р-ну на відпочинок зупинився курінь УПА Ярослава Бєлінського «Бистрого».

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Білинський Ярослав Михайлович (1921 (за ін. даними 1920), с. Товстеньке Чортківського р-ну Тернопільської обл. – 24.04.1946 р., Тернопіль) – курінний УПА. Військового звання не мав. Псевдо: Бистрий.

22 травня 1944 року – у с.Коршилів Зборівського району на денний відпочинок закватирував курінь УПА Ярослава Бєлінського «Бистрого». Підрозділ мав більше 600 вояків, невеликий кінний відділ розвідки, відділ важких кулеметів, великий обоз більше як з 50 підвід з провіантом і військовим спорядженням, 2 польові кухні. Протягом дня повстанці реквізували в більшовиків 5 підвід для свого обозу, відбили 3 автомашини, підбили літака-розвідника, що впав за ліском «Дубиною».

https://teren.in.ua

22 травня 1861 р. прах Тараса Шевченка перепохований в Україні на Чернечій горі, що під Каневом.

Перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року опікувався художник Григорій Честаховський.

Фото: https://ukrainianpeople.us

https://www.istpravda.com.ua

22 травня 1840 р. народився Марко Кропивницький, український драматург, актор, режисер.

(22 травня 1840 р. – 21 квітня 1910 р.)

(Також є дати народження 7 та 10 травня)

Кропивницький Марко Лукич - фундатор українського професійного театру. Йому належить визначна роль у створенні української школи театрального мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару. Актора не раз запрошували на імператорську сцену, однак він не хотів розлучитися з батьківщиною, рідним мистецтвом, відстоюючи у такий спосіб право українців на свою мову і культуру.

Марко Кропивницький народився в с. Бежбайрак (тепер с. Кропивницьке Кіровоградської обл.) в сім'ї управителя поміщицького маєтку. У 1861-1871 рр. служив канцеляристом в установах Бобринця та Єлисаветграда (нині Кропивницький).

У 1862-1863 рр. був вільним слухачем юридичного факультету Київського університету. Після відставки у 1871 р. М. Кропивницький переїздить до Одеси.

Першою його роллю як актора-професіонала у складі трупи Народного одеського театру Моркових і Чернишова була роль Стецька в комедії Г.Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці». Місцева преса і публіка високо оцінили талант молодого актора.

У 1881 р., хоч і з цілим рядом обмежень, були дозволені спектаклі українською мовою. 

М.Кропивницький разом з антрепренером Г. Ашкаренком заснував у Кременчуці першу українську професійну трупу, що швидко здобула популярність в Україні та за її межами й увійшла в історію вітчизняної культури під назвою «театр корифеїв». Згодом М. Кропивницький виходить з цієї трупи і організовує нову, яка за довгі роки свого існування стала школою для багатьох славетних діячів українського театру.

М. Кропивницькому належить першорядне місце у формуванні оригінального вітчизняного репертуару. І сьогодні не сходять зі сцени його класичні драми і комедії: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Чмир», «Скрутна доба» та ін. Актор створив чимало сценічних образів на власному драматургічному матеріалі, а також за творами інших авторів.

М. Кропивницький відомий не лише як видатний драматург, актор, режисер, він також є автором ряду музичних творів, які відзначаються високою професійністю та мелодійністю.

З метою вшанування видатного земляка постановою Верховної Ради України від 14 липня 2016 року місто Кіровоград перейменовано на місто Кропивницький.

https://www.istpravda.com.ua

http://dakiro.kr-admin.gov.ua

22 травня 1919 р. поляки розстріляли Остапа Нижанківського, священика, композитора, диригента, члена Української національної ради ЗУНР.

Народився 24 січня 1863-го у селі Малі Дідушичі на Львівщині в сім’ї священика. Закінчив Львівську духовну семінарію, склав іспит на вчителя музики в Празькій консерваторії.

У 1897-му як священик у селі Довжанка на Тернопільщині на виборах до австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював. Через це втратив парафію і був переведений до бідного села біля російського кордону.

Деякий час був священиком у селі Завадів біля Стрия, але більше прославився своїм музичним талантом.

Заснував перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна» (1885), яке друкувало твори українських композиторів. Записував й опрацьовував народні пісні. Активно пропагував українське хорове мистецтво. Засновник і диригент товариства «Боян» у Бережанах, Львові та Стрию. Автор популярних хорових творів на вірші Тараса Шевченка: «Наша дума, наша пісня», «Вітер в гаю нагинає», «Минулі літа», обробок народних пісень і колядок. Брав активну участь в організації шевченківських концертів.

У селах, де очолював парафію, сприяв відкриттю філій «Просвіти». А в Завадові заснував першу в Галичині українську кооперативну молочарню, ініціював встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку.

У 1918-1919 роках входив до складу Української національної ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.

Заарештований поляками і розстріляний без суду у місті Стрий. Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання) написав один із провідників польського підпілля і політичний в’язень Ян Веркштайн, якому саме нова українська влада подарувала волю. Хоча селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким Остап Нижанківський позичив гроші.

Як повідомляв очевидець: «Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма зі Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів – Остап Нижанківський повалився на землю».

Підготував Сергій Горобець