Телеграма НКВС з запитом на розстріл Студинського, Франка та Донця.
Джерела
https://www.istpravda.com.ua/dates/2019/09/10/54429/, та Вікіпедія.
пʼятниця, 10 вересня 2021 р.
10 вересня 1941р. у Київських тюрмах за наказом московита Меркулова без вироку суду розстріляні всі в'язні.
середа, 8 вересня 2021 р.
8 вересня 1921р. у с. Іванівці народився Михайло Москалюк "Спартан" - к-р сотні УПА N59 ім. М. Колодзінського. 40 разів виходив з ворожого оточення, оргреферент і референт пропаганди Коломийського надрайонного проводу, Лицар Бронзового Хреста Бойової Заслуги.
Сотня "Спартана" близько 40 разів була у ворожому оточенні, багато втрачала, але щоразу швидко відновлювала сили і продовжувала вести важку підпільну боротьбу проти радянських окупантів.
Московити обіцяли за голову "Спартана", який назвався на честь подвигу 300 спартанців, півмільйона рублів. Однак декілька років "Спартан" був невловимим. НКВДисти виявили схрон повстанців під будинком Москалюків завдяки зраднику.
"Спартан" не здався ворогам і загинув разом із дружиною Ольгою та ординарцем Прокопом Рибчуком.
Зрадник невдовзі був страчений за вироком окружного трибуналу УПА.
Джерело. 1. Сайт. Історична правда.
*******
Хто ж такий "Спартан"? Це Михайло Москалюк, член ОУН з 1939 року. Восени 1944 р. очолив створену повітовим провідником ОУН "Курявою" сотню, яка ввійшла до куреня "Карпатський". Сотня оперувала на теренах Коломийщини, Косівського, Жаб’євського, Надвірнянського районів, здійснювала рейди на Буковину і Закарпаття. Повстанці сотні "Спартана" нападали на німецькі і мадярські обози і таким чином забезпечували себе зброєю для майбутніх боїв. На честь героїчного сотенного наш земляк поет Дмитро Павличко написав вірш "Спартан".
Легендарний партизанський командир народився у вересні 1921 р. у с. Іванівці біля Ланчина в родині національно свідомих Марії та Юрія Москалюків. Михайло був найстаршим з трьох дітей. Він ще в сільській школі захоплювався 300 відважними спартанцями, які всі до одного полягли під ворожими стрілами, але не здалися на милість ворогів рідної землі...
"Спартан" мав криївки у різних місцях. Дві з них були в с. Іванівці в урочищі "Обіч" та під хатою господаря Якова Марчука, сина Данила. Про них знав один Іванівецький чоловік. Але 1947 р. його захопила чекістська псевдобоївка УПА. Нічого не підозрюючи, він і розповів "большевикам" про обидві криївки. Михайло мав і запасну криївку у себе вдома і деколи перебував у ній.
На батьківській господарці раздувала тоді сестра Марія з чоловіком Щербатюком родом із Саджавки.
Вночі 2 лютого 1951 року с. Іванівці оточили десь із 50 вантажівок, набитих емгебістами. Вони полишили машини і на лижах поступово почали затискати село в смертельний зашморг. А велика штурмова група вже вдосвіта підступила до обійстя Москалюків. Бо знали, що "Спартан" вдома. Почалися переговори. Йому обіцяли за співпрацю великі гроші, квартиру в Києві та інші блага. Але сотенний здатися московським "наїзникам" відмовився. Хата перетворилася на неприступну фортецю. Запеклий бій тривав безперестанно, та сили були дуже нерівні. Після обіду чекісти здобули криївку, там на долівці, встеленій з гільз, лежали мертві, але нескорені герої: Михайло—"Спартан", його дружина Ольга та ординарець Прокіп Рибчук—"Лис", повстанець із с. Печеніжина. Їхні тіла відвезли до Ланчина і закопали у старих мадярських окопах над річкою Прутом. Але навесні пішла повінь і їх віднесло водою через усю Україну — аж до Чорного моря.
Через чотири місяці після загибелі "Спартана" служба безпеки УПА заарештувала Петра Щербатюка. Саме він, як з’ясувалося, був зрадником: за завданням КДБ оженився із сестрою "Спартана" Марією і видав криївку. Він винний у смерті сотенного, його дружини та ординарця. За ці "послуги" зрадник отримав од "большевиків" 36 000 рублів...
Біля пам’ятника "Спартану", поблизу його хати на місці останнього бою в селі іванівці час від часу збираються місцеві патріоти і складають народну шану героїчному сотенному.
Автор: Роман ГЕРИНОВИЧ.
Джерело 2. http://carpathians.eu/statti/stattja/article/ostannii-bii-sotennogo-spartana.html
8 вересня 1950р. у Станіславі московитами розстріляний Іван Ремболович "Кропива" підполковник Армії УНР, сотник дивізії "Галичина", організатор старшинської школи УПА.
7 листопада 1921 року, Волинська група Повстанчої армії Української Народної Республіки (УНР), очолювана Юрієм Тютюнником, яка рухалася на Київ, щоб визволити його з-під влади окупаційної московської комуни і встановити в ньому владу УНР, зробила спробу здобути Коростень. На той час Коростень був важливим залізничним вузлом, через який представники більшовицької окупаційної влади вивозили в московію зерно. Станція була вщерть забита військами московської комуни. Попри значну перевагу ворога, малу кількість патронів, кулеметів та цілковиту відсутність гармат, командири групи Тютюнника рвалися в бій. Вони сподівалися, що в результаті відчайдушної атаки захоплять Коростень, а відтак здобудуть ще більше зброї та знайдуть там багато добровольців. І, що найважливіше, перемога у Коростені значно зміцнить дух українських бійців та додасть селянам віри у повстанців.
Справжніми героями бою виявилися підполковник армії УНР, уродженець Городні Іван Ремболович і його 15 козаків.
Ремболовичу вдалося увірватися на станцію, дійти до в’язниці й звільнити захоплених чекістами Українських селян. Але до Коростеня вже прямували радянські підкріплення і два панцирні потяги. Під шквальним вогнем повстанцям довелося відступити. Перегрупувавшись під Коростенем, вони збиралися знову кинутися в бій. Одначе генерал Тютюнник відмовився ризикувати і наказав продовжити марш, оминаючи Коростень. У подальші дні група Тютюнника з боями просувалася селами, сподіваючись з’єднатися з іншою партизанською частиною підполковника Сергія Чорного. В одному з боїв Ремболовича поранили в ногу, тому він уже не міг брати активну участь у поході й пересувався в обозі – на санях. Подальша доля партизанських з’єднань була сумною. Відступаючи, повстанців атакувала добре озброєна кавалерія Котовського. Частині учасників походу (більше 120 осіб) вдалося вирватися з оточення. Решта потрапили в полон. Більшість полонених із групи Тютюнника у кількості 360 осіб було страчено у містечку Базар.
Одначе бойовий шлях Івана Ремболовича на цьому не закінчився. Поранений офіцер, діставшись кордону, перейшов на територію Польщі і до початку Другої світової війни працював у різних організаціях. Потім була служба в лавах добровольчої дивізії «Галичина», головним завданням якої було сформувати офіцерську еліту для продовження боротьби за незалежність України. Сучасники стверджують, що командир саперної сотні змушував говорити українською з ним навіть командування дивізії, що складалося переважно з німців.
Після тяжкого поранення та загибелі своїх двох синів у битві під Бродами Іван Ремболович потрапляє в повстанське підпілля, до УПА. Там наш земляк організовує старшинську школу, яка встигла здійснити кілька випусків.
У документах НКВС сказано, що шостого листопада 1949 року в селі Космачі тодішнього Яблунівського району Івано-Франківщини Івана Ремболовича захопили органи МДБ. 15 травня 1950 року полковника засудили до розстрілу. Вирок оголосив Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу: «Визнаний винним у тому, що після Жовтневої революції 1918 р. служив в армії гетьмана Скоропадського, а потім у петлюрівській, боровся проти Червоної Армії»…
Так обірвалося життя українського офіцера і борця за незалежність України.
Справа Ремболовича була закрита для істориків упродовж 20 років української незалежності. Можливо, через те, що в нашій державі продовжують діяти імперські закони, згідно з якими всі, хто виступав зі зброєю в руках проти червоної Москви, довіку вважатимуться «контрреволюціонерами».
Історична довідка:
Підполковник петлюрівської армії, творець вільного козацтва на Чернігівщині, сотник дивізії «Галичина», командир УПА Ремболович Іван Семенович народився 1897 року у містечку Городня Чернігівської губернії. Іван Семенович походив із родини священиків. Учасник Першої світової війни. Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в'язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти. Як зазначає дослідник Роман Коваль, Ремболович був командиром пішої півсотні української охоронної сотні міста Городня (весна 1918 року). Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військових з'їздів (Київ, 1917 рік). Учасник Другого Зимового походу під проводом Юрія Тютюнника, командир саперної сотні дивізії «Галичина», засновник старшинської школи УПА. Розстріляний більшовиками 8 вересня 1950-го року.
Підполковника Івана Ремболовича, як і інших учасників визвольної боротьби у складі УПА, досі офіційно не реабілітовано.
Джерело.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото з архіву.
понеділок, 6 вересня 2021 р.
6 вересня 1943р. у бою з московитами загинув Іван-Тадей Мітринга - «Бирон», «Орелюк», «Сергій Орелюк», «Полин». Український політичний діяч, публіцист, теоретик націоналістичного руху.
Належав до ОУН, займав ряд провідних постів у Крайовому Проводі ОУН на закордонних українських землях. В ОУН очолив ревізіоністську групу, названу його іменем, яка вимагала перегляду теоретичних засад націоналістичного руху в бік його демократизації. У 1938 році у статті «Геть з більшовизмом» проголосив гасло «Свободу народам! Свободу людині!» У 1941 заснував Українську Революційну Партію Робітників і Селян, що в 1942 об’єднавшись з іншими групами, створила Українську народно-демократичну партію. Загинув Іван Мітринга біля с.Вілії поблизу Острога на Волині у бою з радянськими партизанами.
Джерело
https://teren.in.ua/
5 вересня 1946р. бій ОУН з московитами у с. Бабинці Борщівського р-ну Тернопільської обл. (загинув кущовий пропагандист Михайло Гуска-Тополя).
Село Бабинці.
В ОУН та УПА з с. Бабинці перебувало 55 осіб. З них загинуло 32. Серед них — Лукій Михайло Васильович, референт Служби безпеки Борщівського району.
Джерело
Вікіпедія та https://teren.in.ua/