ПІСНЯ, ЯКОЮ ЗАХОПЛЮВАВСЯ БЕТХОВЕН. «Їхав козак за Дунай» – пісня, яка і сьогодні не втрачає своєї популярності та має цікаву майже трьохсолітню історію. Створена на початку XVIII ст. харківським козаком та відомим тогочасним поетом Семеном Климовським.

Семен Климовський — козак Харківського полку, філософ, поет, автор пісні «Їхав козак за Дунай».

Більшість дослідників вважають, що сюжет твору не варто прив'язувати до якоїсь історичної події. В його основу покладена типове явище з тогочасного життя, що загалом характерно для народних пісень. Цей вокальний твір набуває узагальнення і розповідає нам звичайну історію про кохання й розлуку.

Цікаво, що пісня була перекладена кількома європейськими мовами, а її мелодію неодноразово обробляв композитор Людвіг ван Бетховен, використовуючи в своїх творах. В його обробці пісня «Їхав козак за Дунай» оновилася; голос, який її виконує, зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі.

*****

Спогади: Катерина Гучко – зв’язкова УПА, псевдо «Зоря», 1931 р. н. Уродженка с.Трушевичі Старосамбірського р-ну, мешканка м. Ходорів.

«Їхали ми, поїзд став в лісі одному, тоді заходили і питали: «Є подохлиє?». Є, то відкривали двері і викидали подохлих, дідо якийсь помер, чи якась бабця вмерла, чи дитина якась померла. Ну, діти вимирали майже всі, маленькі діти, мало хто з них доїхав до Сибіру. Всі вмирали в дорозі і викидали так, як жабок з поїзда, кинули за вагон і всьо. Одна бабця, діда забрали, дідо вмер, а бабця плаче. А він каже: «Она нам нужна, тащи старуху», то на моїх очах бабу стягнули з поїзда, дали по голові прикладом і баба залишилася з дідом разом…».

Катерина Гучко – зв’язкова УПА, псевдо «Зоря», 1931 р. н. Уродженка с.Трушевичі Старосамбірського р-ну, мешканка м. Ходорів.

Джерело інформації. Локальна історія. (#Люди_війни #Галичина #Історія у ФБ)

"Добра порада" Розповідь батька Конопельника Антона записала дочка Марія.

На фотографії столовий камінь в Дуброві.

****

Було це на хуторі Прийма в Миколаївському районі Львівської області. Уже споночіло, як до нас на подвір’я зайшло п’ятеро людей. Усі були озброєні, та й по одягу можна було судити, що це бандерівці.

На шум з хати вийшов батько. Йому повідомили, що забирають свиню, і попередили,щоб з будинку ніхто не виходив. А ще наказали нікому про це не розповідати. Що міг вдіяти батько? Хоч як було йому прикро, але мусив змиритися.

Рано-ранесенько батько зайшов до стайні. Побачене дуже його вразило. На землі в калюжі крові лежала свиняча голова. Батько зрозумів,що приходили не бандерівці (ті б обов’язково залишили частину м’яса господареві й ще би вибачилися, бо обставини життя змушують їх так чинити). Отже, то були перевдягнуті облавці.

Якийсь час батько роздумував, як вчинити правильно, адже сім’я могла потрапити під підозру. Нарешті вирішив піти на пораду до свого старшого брата Василя, що проживав у селі Радів. Той, поміркувавши, сказав, не зволікаючи йти до Миколаєва в міліцію й заявити, що бандерівці силою забрали в нього свиню. Це була слушна думка, бо батька могли звинуватити в співпраці з бандерівцями й заарештувати.

Батько так і вчинив. Ще до полудня був у Миколаєві. Попросився на прийом до начальника міліції, доповів про те, що сталося. Той пообіцяв у всьому розібратися та ще й похвалив батька: «Ты правильно сделал, что доложил нам. Мы разберемся.»

P.S. Коли батько виходив з кабінету начальника, то коло дверей зауважив об’ємну сумку з м’ясом.

Джерело. https://www.vox-populi.com.ua