Назва: Активісти «Просвіти». Автор: надіслав Андрій Бабський. Місце: c.Тартаків, Дата фотографії: 1935р.
Початком XVII століття датується перша згадка про українські школи в Сокалі [1] . Детальніших відомостей про їх існування не виявлено.
У 1890 році в Сокалі були лишень одна семикласна школа та учительська семінарія, а в решті міст і в селах повіту діяло 2 чотирикласних школи, 3 — трикласних, 20 — двокласних і 56 однокласних. Дванадцять сіл Сокальщини не мали шкіл взагалі. Проте невдовзі у розвитку освіти відбувся деякий поступ. У 1914 році у 86 селах повіту було вже 66 однокласних шкіл і 21 двокласна. Крім того, в Сокалі працювала 1 трьохкласна спільно з чотирьохкласною, 2 чотирикласні, 1 семикласна школи, а також гімназія і семінарія. Сокальська чотирьохкласна жіноча школа знаходилася в районі «Старого ринку», а мішана — на «Бабинці». В цей час 2 п'ятикласні школи мав Белз, по одній чотирикласній було в Кристинополі, Варяжі-місті, Тартакові та Забужжі [2] .
Незважаючи на те, що за часів Австрії навчання в школі було обов'язковим, однак рівень її відвідування залишався низьким. Передовсім через те, що батьки залучали дітей до праці по господарству, допомоги під час польових робіт. Тому багато з них не встигали навчитися в однокласній школі навіть добре читати. Тож не дивно, що в 1890 році в Сокальському повіті було 70 відсотків малописьменних і неписьменних. Найбільше тих, які не вміли читати і писати, мешкало в Кристинополі.
Сокальську гімназію відкрито 6 вересня 1906 року. Спочатку вона знаходилась на Забужжі, а з 1911 року перейшла в нове просторе приміщення, яке було збудоване для неї у Сокалі. Першим директором гімназії став Генрик Копія. Викладання в ній велось польською мовою. Вона була восьмикласною і мала 12 відділів. Ще задовго до Першої світової війни громадськість Сокальщини вимагала створення в цьому навчальному закладі українських відділів. З приводу цього, а також припинення польського наступу на українське шкільництво і вчительство [3] , 1 лютого 1914 року відбулося в Сокалі велике віче, яке прийняло спеціальну резолюцію до уряду.
Багатолітня мрія сокальчан мати свої школи стала дійсністю у листопадові дні 1918-го, коли було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. В усіх державних школах запроваджено викладання українською мовою. Директором Сокальської гімназії став Ярослав Біленький, а учительську семінарію продовжував очолювати талановитий педагог, відомий український літературознавець і дослідник Володимир Коцовський. З перших днів становлення ЗУНР працювала жіноча учительська семінарія [4] . Її директором був Захарій Лехицький. Сокальські чоловічу і жіночу школи також переведено на українські.
У листопаді 1918-го в приміщенні Сокальської семінарії поселились воїни Української Галицької Армії і заняття для учнів цього навчального закладу проходили в стінах гімназії.
Після упадку ЗУНР навчальні заклади знову переведено на польську мову викладання. У 1939 році в Сокалі на базі учительської семінарії відкрито педагогічну школу. В містах і селах почали працювати навчальні заклади з українською мовою викладання. Так було й під час німецької окупації.
В період польської держави з кожним роком значно меншала кількість українців, які закінчували Сокальську гімназію ім. Антонія Мальчевського. В 1935 році її свідоцтва зрілості одержали 19 поляків, 9 українців і 4 євреї [5] . У 1937-му серед 48 випускників гімназії було тільки 10 українців, а в 1939 році її закінчили 17 поляків, 5 українців і 5 євреїв [6] . У 20-ті роки українці виглядали на цьому фоні набагато краще.
Восени 1941 року цей навчальний заклад став Державною гімназією з українською мовою навчання, її директором було призначено професора Омеляна Ковальського. Про той період гімназії голова НТШ, професор, член-кореспондент Національної Академії наук Олег Романів писав:
«В наші переповнені гімназійні кляси потягнулися хлопці з усієї Сокальщини, Холмщини, були навіть львів'яни та буковинці. Незважаючи на короткий термін існування (неповних три роки), гімназія виховала чимало особистостей, твердих характерів, що в умовах цієї великої української катастрофи кинулась у вир подій воєнного лихоліття. По-різному обійшлася з ними доля: випускні кляси тісно пов'язалися з дивізією чи УПА, і практично майже ніхто з них не уцілів. Дещо більше повезло нам, малюкам, проте і я серед моїх колег по клясі недораховуюсь більше трьох десятків друзів...» [7] .
Після Другої світової війни на Сокальщині розпочалось запровадження системи радянської освіти, її особливістю було те, що викладання гуманітарних предметів, зокрема історії та літератури, ґрунтувалось не на правді та реальності, а на догмах більшовицької ідеології.
В Сокалі відкрило свої двері педагогічне училище*. Цей заклад був заснований тут перед війною. В ньому навчалися юнаки і дівчата з різних областей України. Станом на 15 квітня 1949 року їх тут було 170. Серед них — 1 член ВКП(б) і 54 комсомольці. В педучилищі працювало на цей час 18 викладачів. У його бібліотеці числилось 3339 книг. Серед лекцій, які тут читались, основними були такі: «День Паризької комуни», «В. І. Ленін», «Пушкін — великий російський народний поет», «Сталінський план боротьби з посухою», «Мічурін — великий перетворювач природи»... [8] .
Директором педучилища був А. Коробкін.
За багатьма вчителями шкіл, особливо місцевими, встановили негласний нагляд. Ретельно аналізувався кожен проведений урок. Викладача Сокальського педучилища Юрія Дем'янчика звинуватили у тому, що він під час лекцій «обминає вплив російської літератури на українську» [9] , не аналізує соціального характеру дійових осіб у творах, а їх вчинки і дії не розглядає у зв'язку з їх класовою приналежністю і ставленням до існуючого ладу.
А втім, Сокальське педучилище вважалось у повоєнні роки таким, що не вписувалось у догмати офіційної ідеології і було об'єктом найпильнішої уваги органів МДБ та його агентури. За кілька літ емдебісти і тодішня Феміда зуміли поламати долі багатьом найбільш здібним студентам училища. Було заарештовано і засуджено ряд членів трьох підпільних студентських груп, які діяли окремо й у різні періоди. Тоді їх називали групами Савінського, Сокола-Гриневича та Прокопчука. Чимало звинувачень, які їм інкримінувались, були перебільшені, а то й сфабриковані.
В одній з довідок, підготовлених працівниками Сокальського райкому КП(б)У в 1949 році, зазначалося, що студентки Ковальова і Караван відмовилися нести на демонстрацію 1 травня портрет, а студенти педучилища «националисты Сокил и Бутынец были избраны членами комитета комсомола, националист Гриневич председателем МК профсоюза, а в ноябре 1948 г. в состав Сокальского райкома ЛКСМУ были избраны националисты Сокил и Шкаврин...».
Далі у цій довідці є такі рядки:
«За последнее время органами МГБ в педучилище вскрыта ОУНовская организация. Руководители этой организации Сокил, Шкаврин, Гриневич, Иванчина и Саганский арестованы органами МГБ. Ими были завербованы в националистические организации члены ВЛКСМ Бойко Л. Г., Кужим Л. Ф. (работающая сейчас учительницей Горбковской НСШ), Дещица С. П., Бутынец М. И. и студенты Решитарская И. П., Дуля Р. В., Цейко П. И., Дубик Ю. Д., Максимец В. Ф., Варварич Р. П., Ваврик Г. Ф.
В училище работают преподаватели Иваницкий, Демянчик, Бильпс, Луцык не внушающие политического доверия» [10] .
Один з названих вище студентів Василь Шкаврін поступив у педучилище після закінчення служби в Радянській Армії. Але арешт, тюремні допити настільки покалічили його здоров'я, що вже не допомогло ніяке лікування.
Другий член тодішнього Сокальського райкому ЛКСМУ й організатор підпільної студентської групи Павло Сокіл змушений був чимало літ спокутувати свої «націоналістичні гріхи» в таборах Караганди. Після відбуття покарання працював на шахті й мешкав у селищі Соснівці, а згодом — у селі Сільці, де й помер.
Попри всі недоліки, освіта на Сокальщині згодом розвивалася загалом добре. Якщо в 1945/46 навчальному році тут було лише 30 шкіл — 21 початкова, 7 семирічних і дві середніх [11] , то в 1962 році вже діяло 58 шкіл, у тому числі 32 початкові.
У 1945/46 навчальному році в районі працювало тільки 94 вчителі. З них вищу освіту мали лише 12, незакінчену вищу — 10, середню педагогічну — 63, загальну середню — 5, незакінчену середню — 4. В початкових школах навчалося 1116 учнів, у семирічних — 842, середніх — 856.
Натомість станом на 1 січня 1968 року на Сокальщині вже налічувалось 104 школи, в яких навчалося понад 15 тисяч учнів і працювало 1096 вчителів. Окрім того, діяло 8 вечірніх шкіл для робітничої і колгоспної молоді. В 1967/68 навчальному році 531 учитель Сокальщини мав вищу освіту.
З 1990 року розроблена і впроваджується в закладах освіти району концепція української національної школи, головне завдання якої — гуманізація та демократизація навчально-виховного процесу, впровадження нових підручників з вивчення правдивої історії України, творчості колись заборонених письменників. У навчальних планах шкіл появилися такі нові предмети, як основи християнської етики, народознавство, історія релігії та ін. Наповнилася національним змістом виховна робота в школах. У кожній з них створено музеї народознавства, світлиці, музеї видатних людей, вихідців із Сокальщини. З 1989-го введено в дію СШ № 4 м . Сокаля, а 1 вересня 1994 р. відновлено роботу Сокальської гімназії. У нових приміщеннях почали працювати у школах м. Великих Мостів та с. Тартакова. Відкрито 16 початкових шкіл. Станом на 1 вересня 1999 р. у районі працює 25 шкіл І-ІІ, 16 шкіл І ступеня, 3 будинки учнівської творчості, станція юних техніків і спортивна школа.
Сьогодні навчально-виховний процес в школах району здійснюють 1525 педагогів. У 1996 р. прийнято програму «Освіта. Сокальщина XXI століття». Найпомітніших успіхів у її реалізації досягли педколективи Сокальської гімназії, Великомостівської, Острівської, Забузької шкіл. З 1996 р. здібні учні 10—11 кл. сільських шкіл навчаються в ОМАН. В останні роки учні шкіл району (1998/99 — 13 уч., 1999/2000 н. р. — 10 уч.) стали переможцями та призерами обласних олімпіад з предметів.
Вчителі шкіл району, зокрема гімназії, Жвирківської та Великомостівської неодноразово були призерами обласних конкурсів «Вчитель року».
Районний відділ освіти очолює Орест Когут.
[1] Вперед (Сокаль). 1990. № 32.
[2] Szematyzm krolestwa Galicyi I Lodomeryi z wielkiem ksiestwem Krakowskiem na rok 1914. Lwow, 1914. S. 868-869.
[3] Діло. 1914. Ч. 26.
[4] Голос з-над Буга (Сокаль). 1918. Ч. 1. С. 3.
[5] Sprawozdanie dyrekcji panstwowego gimnazjum koedukacyjnego im. Antoniego Malczewskiego w Sokalu za rok szkolny 1934/35. Sokal. S. 22.
[6] Sprawozdanie dyrekcji panstwowego gimnazjum koedukacyjnego im. Antoniego Malczewskiego w Sokalu za rok szkolny 1938/39. Sokal. S. 27-28.
[7] Сокальська гімназія. Львів, 1993. С. 29.
* До 1941 р. цей навчальний заклад називався педагогічною школою.
[8] ДАЛО. ФП-22, оп. 1, спр. 91.
[9] ДАЛО. ФП-22, оп. 2, спр. 18.
[10] ДАЛО. ФП-22, оп. 2, спр. 18.
[11] ДАЛО. ФП-22, оп. 1, спр. 91.
Джерело інформації
http://www.sokal.lviv.ua/history-vashkiv-sokal_i_prybuzhzhia__40.html
