На цій старовинній гравюрі ви бачите зображення угорського короля Белли IV, із яким виростав і мужнів на сусідній Паннонії (поруч з Карпатами) наш давньоруський король Данило Романович.
А, виставив я цей рисунок лише з однією метою - привернути увагу до "перших дзвіночків" з-за західного кордону нашої держави, які зазіхають на її територіальну цілісність.
Питання територіальних претензій однієї держави до іншої, існувало із незапам'ятних часів. Нині, для воюючої України це питання постало дуже гостро. І тут є один нюанс: чомусь сьогоднішня політика української влади - щодо територіальних претензій сусідніх (із заходу) європейських держав - перебуває ніби у глухій обороні або ж у несміливому оправдуванні. Якийсь комплекс меншовартісності чи що...
От, приміром, в останні дні із Угорщини чим раз виразніше чути вже достатньо гучні і сміливі територіальні претензії до України. Так, два дні тому лідер угорської ультраправої партії Ляшло Тороцкаї заявив, що "...у випадку, якщо Україна програє у війні з росією та втратить державність, то Угорщина претендуватиме на територію Закарпаття". Наше ж українське МЗС на такі слова досі тихенько собі відмовчується...
Чи є в усій цій ситуації із ставленням угорців до давньої історії, якийсь міцний історичний плацдарм для України із якого наша держава могла б наносити сильні й аргументовані "удари у відповідь", спираючись на історичний фактаж і міжнародне право..?
Гадаю, що так.
Маю на увазі неодноразові згадки у середньовічних манускриптах про так звану Марку Рутенів або ж Марку Русі (Марка, в перекладі, це - край, Крайна), яка близько 1100 років тому знаходилась на території пізніших угорських комітатів Шаришському, Земплінському, Ужоцькому і Берегівському. І ці наші руси з’явилися на території пізнішої Угорщини задовго до приходу туди кочівницьких угорських орд із Південного Уралу.
Наприклад, ще у грамоті східнофранкського короля Людовіка Німецького, яка датована 16 червня 863 року йде мова про підтвердження права на земельні володіння Альтаїхському монастирю (між Регенсбургом та Пассау) і в якій окремо згадується адміністративна одиниця Ruzaramarcha (Руцарамарка).
Та й пізніше, приміром у Гільдегаймських анналах, говориться про смерть руського герцога (князя) Імре Святого (канонізований у 1083 році) таке: "... а герцог русів Гайнрік - син короля Стефана, загинув плачевною [смертю] розтерзаний на полюванні вепром". Також і у "Житії Конрада, архієпископа Зальцбургського" йде мова про делегацію одного з їхніх послів до короля, який на той час перебував саме у Руській Марці.
І, звісно ж тут мус процитувати слова Михайла Грушевського про Руську Марку на теренах сьогоднішньої Угорщини. Отже, наш славний історик пише таке:
"...Першу авторитетнїйшу звістку про власть угорського короля над руськими землями маємо в 1031 році: говорячи про смерть сина короля Стефана, Генриха, німецький літописець, називає його “князем руським”, значіння сього титула не ясне, але його трудно толкувати инакше як слїд залежности Угорської Руси. Рівно столїтє подибуємо, також в німецькім джерелі, подібну звістку про “руську марку” Угорщини, де перебував тоді угорський король. З сею, руською маркою ХІІ в. пробувано звязати т. зв. “Краіну”, як до пізнїх часів називав ся, а по части й досї зветь ся пограничний карпатський пояс в столицях Шаришській, Земплинській, Ужській, і Бережській; зближеннє безперечно дуже привабне, але трудно наставати на нїм, не маючи вказівок, які б звязували сї розділені віками звістки” (цит. за: Грушевський, 1905, с.488).
...Який висновок із цього всього можна зробити..?
По-перше, українська історична наука має вагомі й однозначні докази проживання давньоукраїнського населення на території сьогоднішньої Угорщини, причому - ще до часу приходу самих угорців на ці землі.
По-друге, невикористання сьогоднішніми працівниками МЗС в українсько-угорських переговорах цих сильних історичних аргументів (а саме - про давність нашого проживання на території сьогоднішньої Угорщини), вже в близькій перспективі може поставити під удар територіальну цілісність нашої держави на її західному кордоні...
Джерело інформації фейсбук сторінка Микола Бандрівський
