Сьогодні, 5 листопада 2026 року, видатній українській майстрині художньої кераміки, живописиці та графіку Ганні Олександрівні Мигович виповнилося б 80 років.

Член Творчого об’єднання професійних художників Закарпаття (1991). Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1993). Член Закарпатського відділення товариства «Україна» з питань культурних зв’язків з українцями за кордоном (1983). Народилася у с. Білки Іршавського району Закарпатської області. У 1968 р. закінчила відділ художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва (викладачі: П. Балла, Ф. Манайло, Ш. Петкі), опісля працювала на Миколаївському промкомбінаті у Львівській області. З 1977 по 1991 рр. – інженер-конструктор зі створення зразків сувенірних виробів та предметів побуту «Укрмісцепрому» (Ужгород). Увесь час багато творчо працює, представляючи Закарпаття та Україну на багатьох мистецьких заходах. Лауреат 2-го Всесоюзного фестивалю народного мистецтва (Москва, 1987). Дипломантка Всеукраїнського фестивалю народної творчості «Всі ми діти твої, Україно» (1992), учасниця Міжнародного з’їзду писанкарів «Писанка – символ України» (1993). Дипломантка Всеукраїнської виставки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (1999, Київ). Трагічно загинула в автокатастрофі разом із донькою, художницею Оленою Мигович у 2000 р.

Мисткиня створювала декоративно-ужиткові керамічні вироби, фарфоровий та глиняний посуд, живописні натюрморти, пейзажі, портрети, фігуративні композиції, писанки. Займалася селекцією декоративних диньок, винайшла і вдосконалила техніки їхнього оброблення та художнього декорування. Учасниця обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок із 1965 р. Мала персональну виставку в Ужгороді (1993). Твори майстрині зберігаються у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї, Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, Меморіальному будинку-музеї Ф. Манайла (м. Ужгород), Національній спілці майстрів народного мистецтва України м. Київ, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва м. Київ, Музеї українського мистецтва (м. Чикаґо, США).

Джерело Вікіпедія 

📖 В цей день 89 років тому розстріляли Леся Курбаса, генія українського театру з Львівщини. 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії загинув Лесь Курбас.

Його вважають найвидатнішим українським режисером ХХ століття. Того ж дня розстріляли драматурга Миколу Куліша та сотні інших в'язнів Соловків, серед них цвіт української інтелігенції.

Олександр-Зенон Курбас народився 25 лютого 1887 року в Самборі, в акторській родині. Його батько, Степан Янович-Курбас, грав у львівському театрі товариства «Руська бесіда» і став першим Михайлом Гурманом у Франковому «Украденому щасті». Юний Лесь навчався у Віденському та Львівському університетах. Свою професійну сценічну дорогу він теж почав у «Руській бесіді».

Далі були «Тернопільські театральні вечори», Молодий театр у Києві й легендарний «Березіль». Курбас хотів, щоб український театр говорив мовою Європи, а не лише етнографії. За це радянська влада назвала його «націоналістом». У 1933 році його відсторонили від театру, а потім заарештували й вислали на Соловки. Реабілітували Курбаса лише в 1957 році.

У Львові його ім'я живе й сьогодні. У центрі міста є пішохідна вулиця Леся Курбаса, а в будинку №3 на ній працює Львівський академічний молодіжний театр імені Леся Курбаса. Його заснували 1988 року, і він досі розвиває курбасівські традиції сценічного пошуку.

Шануймо пам'ять митця, якого не змогли стерти ні Соловки, ні Сандармох. 🕯️💙💛

Джерело фейсбук сторінки

#Львів #ЛьвівУкраїнський #ВЦейДень #ІсторіяЛьвова #ЛесьКурбас #Березіль #Сандармох #Розстріляне Відродження