неділя, 8 листопада 2020 р.

Збройна боротьба відділу УПА «Вітрогони» під командуванням сотенного Андрія Ільковича Марійчиного «Тютюнника».

Про життєвий шлях повстанського командира відомо небагато. Андрій Ількович Марійчин народився 12 грудня 1914 р. у с. Мошківці Калуського повіту Станіславівського циркулу.

Андрій Марійчин ("Тютюнник"), сотенний "Вітрогонів"

У 30-х роках Андрій Марійчин уже був відомий як громадський діяч при читальні «Просвіта». Упродовж 1934-1936 рр. служив у польській армії. З 1941-1942 рр. — член юнацької підпільної організації ОУН «Доріст» міста Калуша. Одночасно працював майстром у Калуській ремісничій школі й очолював підпільну ланку ОУН учнів торгівельної школи. Був активним членом ОУН(б). У ряди УПА вступив у 1943 р., якраз тоді увійшов до сотні «Заграва», де став бунчужним.

Військовий вишкіл пройшов у старшинській школі «Олені». Навчання закінчив у ранзі старшого булавного. У січні 1945 р. сформував й очолив відділ з конспіративним цифронімом 82 «Вітрогони» 23-го (Калуського) територіального відтинка «Магура».

До куреня Романа Мончаківського «Ромка» згаданого територіального відтинка входило три сотні чисельністю 400 стрільців. Відділ діяв на теренах Калуського, Долинського, Болехівського та інших районів Станіславщини. Саме до куреня «Ромка» поступив на службу Андрій Марійчин. Однак на початку 1945 р. курінь «Ромка» був розбитий.

5 січня 1945 р. бунчужний «Тютюнник» отримав наказ організувати новий повстанський відділ, який отримав назву «Вітрогони». Упродовж місяця у Галицькому районі сотенний мобілізував сімдесят новобранців-повстанців. Звідтам відділ перейшов Калущину, поповнився новобранцями із сіл Болохів і Завадка. Бойову активність сотня розпочала в лютого 1945 р.

Разом із сотнями «Середнього» і «Летуна» сотня «Тютюнника» брала участь у спільній акції на районний центр Войнилів. Під час нападу повстанці знищили десять більшовиків, здобули медикаменти й запаси шкіри. 23 лютого 1945 р. «Вітрогони» вступили в бій з прикордонниками в с. Липовиця, що на Рожнятівщині. Під час бою повстанці знищили лейтенанта і п’ять радянських прикордонників, а за  селом, у засідці, ще 20 більшовиків.

Другого квітня 1945 р. «Вітрогони» вирушили в рейд. Половину особового складу сотні тоді забрав тиф. Відділ поповнили новобранцями.

Повстанці 3 травня 1945 р. забрали зі спиртзаводу в с. Довпотів 400 л. спирту, динамомашину і дві пари коней з возами. 31 травня 1945 р. два рої чоти під командою ройового «Кулі» зробили засідку біля села Вигода Галицького району Станіславської області, але засідку було вистежили. На тактичні помилки повстанців вказує підполковник УПА Степан Фрасуляк: «Засідку розложено неправильно на відкритому полі. На засідку наїхало 5 підвод із 16 енкаведистами. По перших стрілах зі сторони підвідділу УПА ворог зорієнтувався в положенні, скоро заляг в окопах, що були по противній стороні дороги та наступав на наш відділ (з командою «рота вперьод»). Шляхом відступу для відділу було чисте відкрите поле. У висліді з двох роїв було 9 вбитими та 4 раненими. Між вбитими ройовий і чотовий санітар. Ворожі втрати – 10 вбитими».

Чота Кармелюка (14 стрільців) сотні «Вітрогони» 20 червня 1945 р здійснила напад на гарнізон НКВС села Збора Калуського району Станіславської області. Знищили командира гарнізону та кілька військовослужбовців. У спровокованій перестрілці двох підрозділів НКВС знищені ще 6 військовослужбовців.

21 червня 1945 р. відбувся напад відділу «Вітрогони» на гарнізон НКВС села Перекоси Калуського району Станіславської області. Під час нападу обстріляли сільраду, звільнели 20 заарештованих.

Наступний бойовий епізод сотні «Вітрогони» — 2 серпня 1945 р. на шляху з м. Болехова до с. Туря Велика. Тут група повстанців з 12 вояків під командою чотового «Гамалії» вчинила засідку на енкаведистів (16 осіб), які поверталися на двох возах з Болехова після терористичної акції. Під час бою відмовили кулемети. Стріляли тільки кріси. «По перших стрілах, — констатує Степан Фрасуляк, — большевики втекли в яр річки, забираючи зі собою одного вбитого і одного важко раненого. У ярі відкрили вогонь по наших. Підвідділ «Вітрогонів» відступив без втрат».

7 серпня 1945 р. в селі Суботів біля райцентру Галич Станіславської області відбувся оборонний бій сотні «Вітрогони» з військами НКВС.

Із подальших записів хроніки бойових буднів відділу «Вітрогони» довідуємося, що 2 вересня 1945 р. о 21.30 енкаведисти напапали на кватируючий в селі Дуброва Войнилівського районону рій повстанців. Ворог підійшов яром прямо до місця перебування повстанською рою. У результаті несподіваного нападу троє повстанців загинули, один поранений. Знову ж таки відсутність належної пильності призвела до втрат.

Повстанське військо переживало період морального надлому, тому в Наказі № 15 «Про стан відділів та підвідділів ТВ 23 «Магура» від 20 вересня 1945 р. в. о. командира відтинку Іван Кобилинець «Козак» зазначено: «Наші відділи характеризує брак ініціативи, винахідливості. Панує бездіяльність. Загальна деморалізація. Загалом бійці не загартовані». Такий стан бойових відділів був зумовлений тривалим пасивним перебування на одному місці, тому командування УПА настійно вимагало бойових рейдів, активності військ.

У цьому ж наказі засвідчено підвищення стрільців відділу 82 «Гамалії», «Кармелюка» й «Черника» до ступеня до старшого вістуна. На початку жовтня 1945 р. командир «Довбуш» скерував булавного «Морозенка» до відділу 82 «Вітрогони».

Тим часом, повстанська хроніка знову фіксує втрату повстанцями пильності: «Дня 20 жовтня 1945 р. таборуючий в лісі коло села Марківців (Тисменичиина) відділ заатакувала з двох сторін большевицька спецгрупа. Ведені провокатором большевики підсунулись до сплячих повстанців зовсім близько, оминаючи алярмові стійки. Під сильним ворожим обстрілом відділ, відстрілюючись, відступив з поля наскоку. Наші втрати: 3 вбиті, 4 пропавші безвісті. Втрати ворога – 5 вбитих».

Другого листопада 1945 р. підвідділ під командою «Крука» здійснив засідку на шляху Войнилів – Сівка. З боку Сівки повстанці обстріляли супровід із п’яти енкааведистів, які везли заарештованих. Троє більшовиків були поранені. Під час обстрілу ворога втекли всі арештовані, крім жінки й дівчини, яких більшовики забрали із собою. Ця ж подія продубльована й записом від 28листопада. Співпадання назви місцевості, обставин звільнення арештантів та кількості ворожих втрат дає підставу вважати епізоди 2 і 28 листопада 1945 р. однією подією, яку слід датувати 2 листопада. 

Восени 1945 р. сотня розмістилась у с. Довпотові Калуського району. Станичний села був провокатором, організував для всіх повстанців вечерю, а сам про все доніс ворогові. Але місцева сітка ОУН діяла блискавично. Від дівчини-зв’язкової сотник «Тютюнник» довідався про намір ворога. «Тютюнник» швидко підняв всіх бійців, і тої ж миті, вночі, повстанці помандрували за десятки кілометрів, голодні, виснажені, щоб загубити свій слід перед ворогом. У с. Селищі поранений у бою інтендант сотенного Білан Михайло Онуфрійович «Старий», щоб не здатись живим у руки ворога, розірвав себе гранатою.

26 грудня 1945 р. старшого булавного «Тютюнника» було звільнено від командування відділом «Вітрогони». Команду над рештою відділу перебрав булавний Микола Тюшка «Морозенко», а старший булавний «Тютюнник» відійшов на організаційну теренову працю. 31 грудня 1945 р. два рої «Морозенка» у лісі біля с. Танява Болехівського району знищили автомашину, захопили хліб і зброю.

28 лютого 1946 р. загинув, застрелившись, наступник «Тютюнника», командир відділу «Вітрогони» — булавний «Морозенко». Енкаведисти викрили його криївку з допомогою провокатора в селі Станькова, де він лікувався.

Старший булавний, колишній сотенний «Вітрогонів» Андрій Марійчин («Тютюнник») загинув під час облави у с. Дорогів (Галицький район) 13 квітня 1946 р. На місці загибелі командира встановили пам’ятний хрест.

Загальні втрати повстанців у зазначених 10 бойових епізодах склали 20 стрільців. Тоді як ворога — 15 вояків.

На теренах Калущини активно діяла й розгалужена мережа підпілля ОУН. Багато дівчат з родинного села А. Марійчина Мошківців стали зв’язковими, це: Розалія Марійчин (1927 р. н.) «Галка» — провідниця теренової сітки ОУН та Марія Іванків. Провідниця «Галка» згадує: «Під час коляди 1945 р. у с. Сівка колядники зібрались у хаті підрайонної «Галки» (тобто у мене), коли зненацька наскочили енкаведисти. Усіх було арештовано, а Рудого Петра (1923 р. н.) стрільця УНС вбито. З нього зняли взуття, прив’язали дротом до саней і галопом промчали через усе село. Знівечене тіло скинули якраз саме перед його рідною хатою на загальний огляд. Уранці тіло забрали. Де поховано невідомо».

Ще більш жорстоко поставилися «червоні визволителі» до стрільця сотні Михайла Федіва, пораненого біля Болохова, якого витягли з криївки у стодолі й почали ціпами по ньому молотити, доки живого не забили. Але діяльність станичного й кущового підпілля ОУН на Войнилівщині — це вже тама іншого дослідження.

Отже, збройна боротьба відділу УПА «Вітрогони» під командуванням сотенного «Тютюнника» разом з іншими відділами УПА суттєво перешкоджала утвердженню радянської влади на Станіславщині, сковували каральні акції військових гарнізонів, розташованих у містах і селах краю. Його бойові рейди відіграли важливу роль у розвитку повстанського руху на Калущині, сприяли накопиченню воєнного досвіду. Однак тактичні помилки, командирів середньої та низової ланок призводили до значних втрат в рядах повстанців.

автор - Іван Тимів.

Немає коментарів:

Дописати коментар