З Йорданських традицій. (Автор: Івасейко Степан) Солом’яні хрестики-узори

Так повелось в Україні, що вже з давніх-давен кожне своє велике свято Український народ намагається опоетизувати, прикрасити багатою творчою уявою, створюючи різні обрядові дійства, пісенні і мистецькі твори, огортаючи таким чином ці свята особливим душевним теплом.

«Імяхут бо обичаї свої, і закони отець своїх і преданія, каждо свої нрави», ‑ писав у «Повісті временних літ» літописець Нестор.

Серед багатих обрядово-творчих скарбів різдвяних свят, особливим, візуально чарівним витвором є декоративні вироби з соломи – хрестики-узори.

Їхній генезис сягає ще давніх дохристиянських часів, коли наші пращури-хлібороби, осмислюючи небо і землю, причини свого земного життя, сприймали свою хліборобську працю, як співпрацю з Творцем ‑ вони вкладали у землю зерно, а Пан-Бог вирощував плід.

Тому то як подяку Творцеві за вирощення життєдайних плодів, особливо хлібного колоса, і пошану до своєї праці, наші предки намагалися виразити у якихось символічних, чи магічних знаках, які були безпосередньо пов’язані з характером їхньої праці.

І так поставали: символічна страва ‑ кутя, обрядовий житній сніп – дідух, сіно, а серед них і прикраси виготовлені з соломи – хрестики-узори, якими прикрашали вікна на другу коляду, Йорданські свята.

Усі вечори між обома колядами вважалися святковими і якихось господарських робіт не належалося робити, в тому числі і прясти. І ось в ці вечори, переважно жіноцтво, і виготовляли такі хрестики, співаючи щедрівок. За звичаєм робили їх з того ж дідуха, що з першої коляди стояв у котромусь із кутів хати.

Творча душа нашого пращура намагалася дати своїм обрядам, чи виробам якоїсь особливої естетично досконалої форми; і так виростала орнаментика на керамічних виробах ще трипільської культури, чи на інших знаряддях праці, а із звичайних стеблин жита виростав чудовий, милуючи око, узір. Всі ці обряди, ритуали були так глибоко пов’язані з віруванням наших предків, їхнім способом життя, що в часи християнізації Руси-України, вони не тільки не згасли, а міцно злились з новою релігією, утворивши особливе самобутнє, багате на традиції українське християнство. Звернімо увагу ще і на такий факт, що в нинішній час, навіть при існуванні різних конфесій, їх конфесійних розбіжностей ‑ національні традиції у всіх спільні. Це те, що нас об’єднує в єдиний народ – націю.

На жаль при запровадженні колгоспів, коли селяни перестали вирощувати жито, пшеницю, а м’ята солома з-під комбайна на такі вироби не годилася, традиція солом’яних хрестиків-узорів погасла.

Шануймо і любім, свою культурну спадщину, оберігаймо її – це частинка нашої духовності – це наш генетичний код – це Ми – Українці