Павло Михайлович Когуч («Павло») (1923-1951). Окружний провідник ОУН.

1951, 14 лютого – після зради захопленого в полон Михайла Козакевича–«Байденка» (згідно радянських звітів, за два місяці завдяки йому та іншим полоненим знищено 47 підпільників), пошукова група МВС захопила криївку біля села Вікторів на Станіславщині. Застрелився окружний провідник ОУН Павло Когуч–«Павло» та два охоронці.

Павло Михайлович Когуч («Павло») (1923-1951) – народився в селі Павелче (нині Павлівка) на Станіславщині. Закінчив гімназію і педагогічні курси. Пройшов вишкіл у старшинській школі. Командир сотні «Заведії» УПА-Захід (1945-1948), надрайонний провідник ОУН на Станіславщині. Очолював боївку, яка в 1946-1950 роках здійснила 53 акції (знищено 58 ворогів, зокрема 3 травня 1946-го – генерала-полковника військ НКВС Москаленка).

«…він мав якесь відчуття зради, дар вчасно відійти з одного місця в інше, і так відбувалося багато разів. Навіть потрапивши в пастку, Павло зі своїми хлопцями вмів перехитрити облавників і не допускав втрат», – стверджує Іван Когуч, автор книги «Павло Когуч – сотенний УПА». І наводить розповідь небожа Павла Євгена Когуча, який на будівництві в Караганді зустрів колишнього чекіста, що свого часу брав участь в облавах на Павла Когуча:

«Гарнізонники щодня мали звітувати перед вищим начальством про оперативні дані, що стосуються Павла та його сотні… Якось, як розповів колишній облавник, гарнізон отримав точні координати перебування Павла. Невідомо як, але їхня розвідка дізналася, що сотенний має вийти на зв’язок з певними людьми. Енкаведисти знали про місце і час зустрічі, був їм відомий навіть пароль. У місці зустрічі була влаштована засідка. Солдати отримали суворий наказ не стріляти, а взяти Павла тільки живим.

Коли підійшов визначений час, із засідки побачили сотенного, який ішов у супроводі трьох бійців. Повстанці зупинилися. Далі Павло пішов сам. Чим ближче він підходив і солдати чимраз чіткіше бачили в сутінках його постать, акуратний мундир, оперезаний офіцерською портупеєю, тим більше (як зізнався оповідач) мурашки бігали тілом. Павло зупинився за кілька метрів від засідки і став прислухатися до тиші нічного лісу, вдивляючись у темряву. У місячнім сяйві облавники бачили його зосереджене обличчя. Хтось із них українською мовою назвав пароль. Мить роздумів – і Павло пускає дві автоматні черги в напрямі, звідки пролунав голос, повертається і… не втікає, а твердою ходою зникає поміж дерев. Облавники не стріляли і не переслідували сотенного. Як зізнався оповідач, поведінка сотенного була настільки несподіваною і так паралізувала їхню волю, що ніхто із солдатів навіть не поворухнувся, поки Павла не стало».

Фото: Павло Когуч. Джерело: vox-populi.com.ua

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП  www.memory.gov.ua