Легендарна криївка, що отримала друге життя. Історія із с. Рунґури.

Стоїть посередині "Скорий", крайній справа Прокопів "Лютий", присів посередині "Підкова", нижче нього посередині "Камінь".

Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина) 

Стоїть другий зліва "Камінь", присіли перший зліва "Підкова", перший справа "Чавун".

Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина)

«С находившимися в бункере бандитами были завязаны переговоры с целью склонения их сдаться живыми, но бандиты оказали вооруженное сопротивление. Поскольку ружейно-пулеметным огнем и гранатами служебного наряда находившихся в бункере бандитов ликвидировать не представлялось возможным, поэтому указанный бункер в 19-00 был подорван толом».

Звернемося до архівних джерел і спогадів жителів Рунґур та Печеніжина для більш детальної розповіді про цю спарену криївку та її героїв.

Після розформування останніх сотень УПА восени 1949 р. і трансформації їх у Збройне підпілля ОУН(р), на терені колишнього 21 Тактичного відтинку Воєнної округи "Говерля" в Печеніжинському районі (тепер входить до Коломийського – А.М.) діяло декілька груп повстанців.

Найвідоміша з них боївка надрайонного референта СБ Степана Козьмина - "Марка" ("Левка"), а також боївки "Орла", "Кугута", "Каменя" та інших підпільників, котрі час від часу об’єднувалися для спільних акцій і діяли в тісному зв’язку з подібними групами сусідніх районів.

Більшість повстанців з Рунґур, які раніше були у сотні Михайла Москалюка - "Спартана", після її розформування оперували під керівництвом хорунжого Федора Кузенка - "Каменя".

В околиці Рунґур для їхнього переховування було споруджено декілька криївок, включно з господарчими магазинами біля хребта Варатик. 9 квітня 1950 року, на Великдень, Федір Кузенко - "Камінь" був смертельно поранений і наступного дня помер. З ним загинув його односельчанин —кулеметник Василь Григорів - "Вільха".

Після загибелі "Каменя" рунґурські підпільники підпорядковувалися побратимові "Каменя" Михайлу Стефаку - "Підкові" та найстаршому рунґурському повстанцю і станичному цього села Михайлові Григоріву - "Бору".

За свідченнями племінника "Підкови" Дмитра Ільчишина підземний сховок на кутку "Петричєва" в урочищі "Юрашів" почали споруджувати ще у 1948 році. Працювали наполегливо і довго, внаслідок чого на схилі гори було споруджено добротну захищену криївку як спарену з двох, кожна з яких мала свій окремий вихід, а між ними був прихований підземний перехід-тунель.

У нижню криївку затікала вода з джерела, а також був зроблений відстійник, відходи з якого виводилися через грунт у потічок поруч. Все було продумано так, аби тут могли перебути тривалий час одразу декілька повстанців, не видаючи місцясвоєї локалізації.

Про спорудження криївки точно знав лише один місцевий житель, який постачав підпільникам харчі, необхідні речі та інструменти.

В ту зиму 1950–1951 років ліси засипали глибокі сніги, що значно обмежило можливість здійснювати акції чи маневрувати. Підпільники, які перебували недалеко від райцентру Печеніжин, звідки місцевий райвідділ МГБ проводив свої чекістсько-військові операції, затаїлися глибоко під землею.

Продукти харчування, вода і запаси палива дозволяли спокійно перебути зиму й відновити діяльність навесні. Однак не судилося…

З різних джерел нам відомо, що криївку у Рунґурах здав місцевий чоловік, ім’я якого з етичних міркувань подавати не будемо. Взяття цієї криївки почав розслідувати уродженець Рунґур Микола Іванів - "Скорий", який на той час був есбістом (членом Служби безпеки ОУН — А.М.) у Коршівському районі, однак не завершив через свою загибель 6 квітня 1951 року — майже через два місяці після трагедії в Рунґурах.

У доповідній республіканського МГБ від 10 лютого 1951 року вказано:

"9 февраля с.г. Печенежинским РО МГБ, по агентурним данным, в лесном массиве близ села Слобода-Рунгурская проводилась чекистско-войсковая операция. В ходе операции в скалах был обнаружен тщательно замаскированный бункер…".

У оперативному зведенні обласного МГБ вказано детальний опис криївки: "…в скале лесного массива … был обнаружен тщательно замаскированный и капитально оборудованный двойной бункер с тремя отделениями".

Отже, з доповідної бачимо, що були-таки агентурні дані. З розповідей старожилів відомо: вранці 9 лютого місце операції було щільно обставлено чекістами з кулеметними гніздами і службовими собаками. Участь в операції брали 1 рота 331 стрілецького полку ВВ МГБ під командуванням капітана Максимова і співробітники Печеніжинського РВ МГБ під загальним командуванням начальника РВ капітана Чернявського.

Кажуть, що спочатку пошуки входу до криївки не дали результатів (у оперативному зведенні зазначено, що криївку виявилив 11:00 – А.М.), через що спеціально привели замаскованого агента, який і вказав відбитком руки на снігу де люк. Інші твердять, що цей відбиток був поставлений на снігу ще непередодні операції.

Так чи інакше, поки одні емгебісти шукали люк, інші пішли у село й почали ловити місцевих жителів та вести на місце операції. Василь Стефак у книзі "Рунґури" наводить їхні прізвища: Микола і Дмитро Фенині, Михайло Жолоб і сестра Михайла Григоріва - "Бора" Параска Фенин.

Хтось з цих людей і побачив злощасний відбиток сексота над люком криївки — їх заставили його відкопувати, бо боялися, що може бути секрет з вибухівкою. Секрету не було і коли вже добралися до люка, з підземелля пролунали постріли.

Тоді начальник Печеніжинського РВ почав переговори із заблокованими. Імовірно, від повстанців говорив Михайло Стефак - "Підкова", бо чекіст звертався до нього фамільярно по імені. Також до "Бора" зверталася сестра Параска з проханням здатися, щоб їхню родину не депортували, однак повстанець відмовився продовження тутка http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/

джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/