10 березня 1913 р. народилася Володимира Бандера (по чоловікові Давидюк), село Старий Угринів на Івано-Франківщині.

Фото із заслання. Володимира Бандера третя праворуч. Фото: radiosvoboda.mobi.

Родина Бандер у Волі Задеревацькій. Зліва направо сидять: Андрій Бандера, Дарія Пищинська, Розалія Бандера (бабуся по батьку). Стоять: Марта-Марія, Федір Давидюк, Володимира, Богдан, Степан, Оксана Бандери. 1933. Фото: wikipedia.org.

1913, 10 березня – у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині народилася Володимира Бандера (по чоловікові Давидюк), громадська діячка, яка за свої преконання та приналежність до родини Бандер відсиділа у радянських концтаборах 10 років.

Табірні посестри: зліва Ярослава Луцак-Князевич, в центрі Володимира Бандера. Фото: kolomyya.org.

Після того як померла мати, Володимирою Бандерою, якій було вісім років, опікувалася тітка Катерина Антонович. Дівчинка ходила до Ягільницької школи, а згодом вступила до Стрийської гімназії. 1932-го, після завершення навчання вона повернулася до рідного села. Через рік разом з батьком переїхала до села Воля Задеревацька і вийшла заміж за священика Федора (Теодора) Давидюка. Протягом десяти років подружжя брало участь у роботі «Просвіти», підтримувало зв’язки з ОУН та УПА. 1946-го подружжя Давидюків заарештували НКВДисти. Військовий трибунал МВД засудив їх на 10 років таборів та 5 років позбавлення прав. Їхніх шістьох дітей радянська влада відправила до дитбудинків. Через три роки після цього Федір Давидюк помер. Володимира Бандера-Давидюк відбувала покарання спочатку в Красноярському краї, згодом – у Казахстані в таборі Карабас на розробці кам’яного кар’єру, пізніше – на цементному заводі, через деякий час – у Спаському таборі смерті.

«Серед таборових посестер я побачили невеличкого зросту худу та знеможену жінку, – згадувала Ярослава Луцак-Князевич, яка була медсестрою в УПА і відбувала каторжні роботи разом з Володимирою. – Вона була напрочуд спокійною, але найбільше вразили очі, які навіть у таборі, серед бруду, криків та матюків охоронців ясніли добротою. У ту мить чомусь одразу пригадалося рідне село, батьки». Про те, що це сестра Степана Бандери, дівчина дізналася згодом. Володимира просила її не розповідати про це. Бо разом із політв’язнями знаходилися злочинці («блатні»), які могли «політичних» забити до сметрі. Дівчата підтримували одна одну, усім ділилися, навіть ділили навпіл 300 грамів хліба та миску баланди.

1953-го жінку етапували до Москви, де протягом шести місяців допитували у Лефортовській в’язниці. Сюди привезли старших сестер Марту та Оксану Бандер і від них вимагали засудження брата Степана Бандери. Жодна з сестер на це не погодилася. «Я своїм дiтям дав належне виховання, прищеплюючи їм любов до України.– незадовго до розстрілу у 1941-му відповідав на запитання слідчих та суддiв про своїх дiтей отець Андрiй Бандера – Свiтогляд моїх синiв i доньок однаковий».

1956-го Володимира повернулася в Україну і жила у доньки Мирослави на Івано-Франківщині. Сестра Марта померла у Сибіру. Інша сестра Оксана Бандера доглядала її могилу сім років. 1989-го Оксана повернулася на батьківщину і поселилася разом з Володимирою у Стрию. 1989-го останки Марти Бандери перевезли і перепоховали на цвинтарі у Старому Угринові. На старому цвинтарі є ще спільна могила бабці та дідуся Бандер. Тут викарбовано також ім’я отця Андрія. Де покояться останки трьох закатованих братів – невідомо. Оксана Бандера померла 2008-го.

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

 www.memory.gov.ua