7 квітня 1919р. загинув у бою з московитами Іван Луценко, лікар, громадський, політичний та військовий діяч.

Народився 7 березня 1863-го в селі Кейбалівка на Полтавщині. Навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету та в Петербурзькій військово-медичній академії. Захистив докторську дисертацію (1893).

Далі переїхав до Одеси. Був палким прихильником гомеопатії, відкрив приватну практику. Секретар і скарбник Одеського ганеманівського товариства (послідовників гомеопатії). Редагував часопис «Вісник гомеопатичної медицини». Учасник першого загальноросійського з’їзду гомеопатів (1913).

Входив до Братства самостійників, очолював одеську організацію Української народної партії (1902-1907). Сергій Шелухін писав, що «І. Луценко лікарською практикою перед війною заробляв коло 10 000 руб., із яких проживав коло 2000 руб., а решту витрачав на українські справи». Широка популярність серед одеситів призвела до обрання його в 1905-му до міської Ради робітничих депутатів.

Брав активну участь у створенні одеської «Просвіти». Встиг видати один номер першої в Одесі української газети «Народна справа». Після чого потрапив під таємний нагляд поліції.

Під час Першої світової війни – полковник медичної служби. У 1917-му увійшов до першого складу Центральної Ради. Один із організаторів відродження українського козацтва, делегат трьох всеукраїнських військових з’їздів, член Українського генерального військового комітету. 

Переймався проблемами українізації Чорноморського флоту. За його наказом в Одесі вперше піднято жовто-блакитний прапор. У жовтні 1917-го на з’їзді Вільного козацтва обраний генеральним хорунжим. А за два місяці став одним із лідерів щойно створеної Української партії соціалістів-самостійників.

Як згадував Володимир Винниченко:

«Луценко показався мені ідеалістом, котрий хотів в наш час відродити старе козацтво і всю Україну перестроїти на козацький лад. Він був якимось фанатиком, полюблявши усе українське, хоча це не завадило йому дослужитися в Росії, будучи військовим (лікарем), до чина надвірного порадника».

Павло Скоропадський характеризував його як «фанатика, який ненавидів все російське».

А німецька контррозвідка вважала його поміркованим соціалістом, щирим українцем, прекрасним організатором і сильним оратором, який уміє повести за собою маси.

Останні місяці життя провів у запеклій боротьбі з більшовицькими військами, з якими воював на Чернігівщині, Київщині й Волині. 7 квітня 1919-го у бою з більшовиками неподалік Старокостянтинова на чолі 1-го Подільського січового куреня потрапив у полон і був порубаний шаблями.

Сергій Горобець

Фото: od-news.com

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua