Майбутній лідер та ідеолог гетьманського руху народився 15 травня 1873 р. у родині офіцера Петра Скоропадського у німецькому місті Вісбадені, походив зі старовинного козацького старшинського роду (є нащадком брата гетьмана Івана Скоропадського). Зростав у родовому маєтку Тростянець у Чернігівській губернії. Навчався у Стародубській гімназії. У 1886–1893 рр. здобував військову освіту у Пажеському корпусі. У 1897 р. отримав звання поручника. Здібний молодий офіцер проявив себе на фронтах російсько-японської війни 1904–1905 рр. та дослужився до звання генерал-майора Імператорського полку Миколи ІІ. У роки Першої світової війни проявив себе як здібний командир кавалерійських частин. 22 січня 1917 р. генерал-лейтенант Павло Скоропадський очолив 34-й армійський корпус, який перебував на території України. У цей час він вперше познайомився з українським революційним рухом.
У травні 1917 р. Всеукраїнський військовий з’їзд прийняв рішення про створення української національної армії і 34-й корпус було перетворено на 1-й український корпус. Після більшовицького перевороту у Петрограді у листопаді 1917 р. Павло Скоропадський визнав владу Центральної Ради та відбив наступ на Київ збільшовизованого 2-го гвардійського корпусу.
З березня 1918 р. перебував в опозиції до Центральної Ради та створив партію військовиків і землеробів «Українська Громада». Після розгону німцями Центральної Ради 29 квітня 1918 р. Павло Скоропадський у Софійському соборі був проголошений Гетьманом Української Держави. За військової підтримки Німеччини Гетьман сконцентрувався на внутрішній політиці, одним із найважливіших напрямів діяльності було законотворення. При створенні правової системи гетьманська адміністрація пішла шляхом рецепції тих нормативних актів колишніх режимів, які не суперечили соціально-економічним і політичним інтересам Української Держави. Так, 16 травня 1918 р. видано циркуляр «Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної ради», за якими всі акти законодавства, «якщо вони не скасовані Урядом Української Держави», зберігають свою чинність. Правові основи існування Української Держави були закріплені впродовж 1918 р. у комплексі нормативно-правових актів, які виконували функцію Конституції Української Держави.
У Гетьманській «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. (автор проєкту – дипломат О. О. Палтов) Павло Скоропадський проголосив себе Гетьманом усієї України. Управління Українською Державою мало здійснюватися через посередництво уряду – «Кабінету Міністрів», членів якого призначав Гетьман. Проголошувалася підготовка до виборів в український парламент (Сейм), відновлювалися права приватної власності та економічні свободи. Грамоти були офіційними актами державної влади, що видавалися від імені Гетьмана та закріплювали політичні зміни в державі (грамоти від 29 жовтня та 14 листопада 1918 р. декларували новий внутрішній і зовнішньополітичний курс).
«Закони про тимчасовий державний устрій» від 29 квітня 1918 р., написані О. Палтовим за зразком «Основных государственных законов Российской империи» (1906 р.), остаточно закріпили підвалини Української Держави. Документ містить 7 розділів та 44 статті. Гетьман ставав головою Української Держави, керівником виконавчої і законодавчої влади, верховним головнокомандувачем Збройними силами. Він мав право схвалювати або відхиляти законопроекти, призначати і звільняти отамана Ради Міністрів та міністрів, контролювати зовнішню та податкову політику, вводити воєнний стан та надавати амністію. Рада Міністрів і члени уряду координували діяльність окремих відомств. Міністри та держслужбовці відповідали перед Гетьманом за стан державного управління. Генеральний суд ставав вищим судовим і правоохоронним органом. Його голова і члени призначалися Гетьманом. Державний устрій України мав бути визначений Сеймом України. Павло Скоропадський з метою збереження традицій проголосив себе гетьманом, а не королем, та декларував тимчасовий характер гетьманської влади.
2 червня 1918 р. прийнятий Закон «Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів». Він встановлював компетенцію Ради Міністрів у процесі законотворчості. Цікаво, що до червня 1918 р. в Україні взагалі не існувало спеціальної процедури законотворчості. Її розробили і застосовували саме в часи Української Держави.
2 липня 1918 р. Гетьман затвердив Закон про громадянство Української Держави. Під українським громадянством розумілася «державно-правова приналежність людини до Української держави, що надає права й обов’язки українського громадянина» (ст. І). Закон забороняв подвійне громадянство.
Всього керівництво Української Держави ухвалило понад 500 нормативних актів (про сенат, адміністративний устрій, місцеві вибори тощо), в тому числі й новий виборчий закон про вибори до Сейму, які планувалося провести у 251 виборчому окрузі 15 лютого 1919 р. Серед новацій було й прийняття першого державного Бюджету як узагальненого кошторису. Гетьман схвалив його у червні 1918 р. у «Правилах про порядок розгляду Державного бюджету й фінансових кошторисів на 1918 рік».
Павло Скоропадський також ініціював розробку проектів державних символів Української Держави. До роботи в спеціальній комісії залучив Георгія Нарбута, котрий запропонував Державний Герб – «зображення козака з мушкетом на плечі…, у верхній частині якого розміщено Володимирський тризуб. Навколо… буяв рослинний орнамент, виконаний у стилі козацького бароко». Запрошуємо дослідників і шанувальників української історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.
https://csam.archives.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар