Справа Богдана Кравціва і його товаришів, 1930 рік. Напад на поштовий віз під Бібркою.

1-й крайовий провідник ОУН.

Богда́н-Юрій Микола́йович Кра́вців (псевдоніми — Граф , Остап , Самітній олень,

Шевчик) (5 травня 1904р. село Лоп'янка ,

Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії 21 листопада 1975р.

Рутерфорд , Нью-Джерсі , США) — український

поет, перекладач , редактор, критик. Дійсний член НТШ, УВАН, редколегії «Енциклопедії українознавства» 

Зино́вій Миха́йлович Книш (Псевдонім:

Богдан Михайлюк. 16 червня 1906р.

Коломия  14 листопада 1999р. Торонто.

Канада) — український політичний діяч,

журналіст , історик, перекладач з

есперанто. Від 1924 року — член Окружної команди Української військової організації (УВО) у Коломиї, згодом — член Бойової референтури (псевдоніми Ренс, Голіят, Ю. Мохнацький).

*****

У плані розгорнення широкої бойової акції ОУН-УВО сотник Ю. Головінський призначив окреме завдання для боївки УВО, керівником якої був Зиновій Книш-„Ренс”, недавній бойовий референт при Крайовій Команді УВО. Цій клітині УВО було доручено виконати експропріяційний напад на поштовий віз під Бібркою. План нападу дбайливо й заздалегідь з усіма деталями виготовив був сам сотник Головінський. Докладні інформації про пересилку поштових грошей він одержав від свого свояка, який працював як урядовець у Головній Дирекції Пошт і Телеграфів і, не беручи жодної активної участи в революційній боротьбі українського підпілля, бажав таким способом прислужитися тій боротьбі, з якою він симпатизував. Його поліція не викрила.

Напад виконано в полудень 30 липня 1930. Гриць Пісецький загинув у бойовій акції УВО під Бібркою 3О.7.1930 року, а вчинили його бойовики: Зиновій Книш-„Ренс”, Юрій Дачишин-„Кришталь”, Микола Максимюк-„Кох” і Гриць Пісецький. Бойовики засіли в ліску, крізь який проходила дорога від залізничної станції до містечка. Один із них, Максимюк, заховався на краю ліска, щоб стежити й дати знак, коли над'їде підвода з грішми. На даний ним знак три інші бойовики вискочили зі схованки й затримали підводу, яка перевернулася в рів. Польський поліцист, який конвоював підводу, намагався чинити спротив і згинув від куль бойовиків, а візник утік.

Як пізніше подавала польська преса, бойовики забрали гроші на суму 26.000 золотих, одначе тому, що вони були в монетах, забрано в наплечники тільки частину здобичі. Решту грошей бойовики заховали в дуплі старого дуба. Напад відбувся швидко й, забравши гроші, бойовики відійшли. При цьому вони завважили, що немає з ними Максимюка, який повинен був до них приєднатися. Побоюючись, що він, може, поранений у сутичці, друзі почали за ним шукати. А тим часом візник заалярмував поліцію і коли три бойовики, не знайшовши Максимюка, вийшли з лісу, їх перестрів відділ кінної поліції. Бойовики кинулися до лісу, намагаючись заховатися перед кулями.

Двом із них – Книшеві й Дачишинові пощастило втекти від поліційної погоні, але третього, Гриця Пісецького, досягли кулі й він, важко поранений, пострілом із револьвера добив себе. Максимюк, виконавши своє завдання тим, що дав знак, коли над'їжджала підвода, негайно вийшов з ліска й повернувся до Львова, про що не знали його друзі.

Напад під Бібркою відбився великим відгомоном у всій польській пресі. Використовуючи ту дрібну обставину, що Гриць Пісецький був одягнений у пластову сорочку, польська влада розв'язала молодечу виховну організацію „Пласт” під претекстом, що, мовляв, участь пластуна Гриця Пісецького, як члена УВО, в нападі на поштовий амбулянс є доказом „Пласт” виховує бойовиків УВО.

Намагаючись викрити виконавців нападу під Бібркою, польська поліція масово арештовувала українську молодь, застосовуючи проти ув'язнених методи побоїв і тортур. Жертвою цих методів упав, між ін., Юрій Дачишин-„Кришталь”, бо учасник нападу Максимюк не міг витерпіти мук і під час допитів виявив теж Дачишина, як одного з співучасників нападу. Допитуваний „Кришталь” рішуче заперечував свою приналежність до боївки й причетність до бібрецького нападу, а, намагаючись звільнитися від катувань з боку польської поліції, склом перерізав собі жили. Одначе, його врятовано від смертi.

20 вересня 1930 р. польська поліція взяла під арешт сотника Юліана Головінського. Під час десятиденних тортур він тримався мужньо, участі в УВО-ОУН не визнав, жодних зізнань про членство чи плани Організації не подав. Після 10 днів тюрми повезли на опізнання до Бібрки. 30.9.1930 його закутого прив'язали до дерева і розстріляли. Сповістили, що вбитий при спробі втечі. Похований сотник Юліан Головінський у Великих Глібовичах.

Судова справа відбулася через рік. Вона називалася „справою Богдана Кравціва і 13 товаришів”, тому, що крім виявлених трьох учасників нападу, на лаву підсудних посаджено 8 здогадних співвинних у підготовці нападу, зглядно в допомозі виконавцям нападу та переховуванні їх. 

Суджено також Богдана Кравціва і Зенона Пеленського, як здогадних головних провідників Організації Українських Націоналістів, яка, згідно з свідченням „спеца від українських справ” Івахова, була „політичною надбудовою УВО”. Учасники нападу під Бібркою були засуджені: Юрій Дачишин-„Кришталь” на кару смерти, замінену президентом на 20 років тюрми; Зиновій Книш на 6, а Микола Максимюк – на 15 років тюрми.

Джерело

http://bibrka-city.in.ua/