1 серпня 1953р. у Воркуті в концтаборах ГУЛАГу відбулося криваве придушення повстання політичних в’язнів, організаторами якого були члени Організації Українських Націоналістів та Української повстанської армії.

Довідка про операцію придушення. Джерело: Держархів РФ. Ф. Р–9413, оп. 1, д. 160.

Перша сторінка плану ліквідації повстання. Джерело: Держархів РФ. Ф. Р–9413, оп. 1, д. 160.

Воркутинське повстання тривало з 19 липня до 1 серпня 1953 р. в таборі № 6 особливого режиму утримання під назвою Речлаг (українською – Річний табір). Він складався з 17 зон, де перебувало 38 589 ув’язнених. Серед них 10 495 українських націоналістів. Як в’язні, засуджені за політичними мотивами, вони не отримали амністії після смерті Сталіна.

Повстання виникало поступово, із низки страйків, що майже кожного дня спалахували у різних табірних відділеннях. У зонах Речлагу існували підпільні гуртки, організовані за національним або земляцьким принципом. Учасники страйку зорганізували свої штаби, завданням яких було стежити за діями агентури, оперативного складу і адміністрації табору, не виходячи на роботу. В бараку № 42 розміщувався «штаб бандерівців». Серед українців найактивнішими учасниками повстання були Юрій Левандо, Федір Волков, Едвард Буц, члени ОУН і УПА Сергій Колесников, Василь Григорчук, Йосип Ріпецький, Василь Заяць, Петро Собчишин, Володимир Малюшенко.

Страйк переріс у повстання. 29 липня не вийшло на роботу близько 12 тисяч в’язнів. Керував повстанням конспіративний центр, до складу якого входили переважно українські та прибалтійські націоналісти. У кожній зоні був свій керівник повсталих. 29 липня відбулися переговори повсталих в’язнів із комісією із МВС СРСР на чолі із заступником міністра МВС СРСР генералом армії Масленниковим, однак безрезультатні. У відповідь влада розробила план придушення повстання у бунтівних зонах.

31 липня 1953 р. у зону № 2 ввели посилену охорону зі зброєю. Вона оточила беззахисних повстанців і змусила групами по 100 осіб вийти за зону. 1 серпня почалася операція з ліквідації повстання у найстійкішому – 10 табірному відділенні. Генеральний прокурор СРСР Руденко, приїхавши у табір, щоб ознайомитися із подіями на місці, перед строєм ув’язнених шахти № 29 особисто застрелив одного із організаторів – поляка Ігнатовича, після чого охорона почала стріляти по людях. В’язні розпочали рішучий опір. Спочатку вони організували за 50 м від вхідних воріт суцільний заслон із 350-400 чоловік. Влада у зону ввела 50 наглядачів. Між ними і повсталими в’язнями виникла збройна сутичка, в ході якої ув’язнені намагалися пробитися за зону. Однак біля прохідних воріт стояв офіцерський склад й озброєна охорона, які також вступили у бій з повстанцями.

У сутичках загинули 53 політв’язні (з них 30 українців, які були членами ОУН і УПА), і 138 осіб дістали поранення. Після закінчення операції у 10 табірному відділенні 11 осіб було заарештовано, 40 – засуджено на ув’язнення у каторжному режимі, 206 – вивезено в ОЛП-43 на загальний режим. Загалом, у ході цих двох операцій ізолювали як активних учасників повстання 1 122 в’язнів, з них 15 заарештували одразу й 14 дещо пізніше, 250 осіб оформили для подальшого перебування в тюрмах особливого режиму терміном на один рік.

Підготували Леся Бондарук, Сергій Горобець, Наталка Позняк-Хоменко.

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП www.memory.gov.ua