28 серпня 1921р. у Києві московити розстріляли Григорія Чупринку та Івана Андруха (Авраменка) Українських військово-політичних діячів.

        "Чупринка"  41 рік      "Андрух" 29 років

Григорій Чупринка народився у сім'ї козаків (представників козачого стану) містечка Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер Київщина), нащадок старовинних козацько-християнських родів регіону (сучасна Броварщина), представники яких жили тут щонайменше з часів Хмельниччини. У той час ці землі входили до складу Переяславського і Київського полків, одних з найдавніших полків Гетьманщини.

Навчався в Гоголівській народній школі, в

Київській та Лубенській гімназіях.

Був ув'язнений за участь у революції 1905р.

З 1910р. постійно жив у Києві.

За перевороту 1917р. був козаком у

полку Хмельницького. У 1919 році керував повстанням проти більшовиків на Чернігівщині.

Був співробітником «Української Хати».

23 червня 1921р. заарештований київським губернським ЧК, 28 серпня 1921р. засуджений до найвищої міри покарання — розстрілу. Розстріляний разом з Іваном Андрухом як члени київського Всеукраїнського центрального повстанського комітету.

У 1996 році реабілітований рішенням Київської обласної прокуратури.

Творча діяльність: Чупринка автор збірок лірики: «Огнецвіт», «Метеор», «Ураган» (1910). «Сон-трава», «Білий гарт» (1911), «Контрасти» (1912), поеми «Лицар-Сам» (1913).

******************

Іван Антонович Андрух (Авраменко) народився у селі Болестрашичі біля

Перемишля. У 1916р. екстерном закінчив Перемиську гімназію. Навчався у

Львівському університеті. Один з активних організаторів «Січей» у Галичині.

На початку Першої світової війни був покликаний до австро-угорської армії, вступив до складу Легіону Українських Січових Стрільців . За бойові заслуги був підвищений до рангу підхорунжого Легіону УСС. На початку вересня 1916р. у битві на горі Лисоні (неподалік від Бережан) потрапив до російського полону і був переправлений у концтабір для військовополонених Дубовка під Царициним (нині — Волгоград ).

13 січня 1918р. разом з іншими полоненими старшинами УСС прибув до Києва, де став одним зі старшин Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців у військах Центральної Ради. 

З 1 березня 1918р. командир сотні 1-го куреня 4-го (1-го) Січового полку.

З травня 1918 року служив у бомбометній сотні 2-го Запорізького полку Армії Української Держави, у подальшому — командир 3-ї кулеметної сотні цього полку.

Наприкінці вересня 1918р., після дозволу

гетьмана Павла Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців Армії Української Держави, на чолі своєї сотні виїхав до Білої Церкви, місця формування загону. З кінця листопада 1918 року командував куренем 1-го полку Січових стрільців військ Директорії. 

З середини липня 1919 року і до розформування Корпусу Січових стрільців ( 6 грудня 1919р.) командир 28-го (1-го) полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. 

23 листопада 1919 в Любарі гайдамацька бригада отамана О. Волоха роззброїла 1-й полк Січових стрільців й заарештувала його командира Андруха. У боях з червоними був важко поранений.

Співзасновник УВО.

Після розпуску Корпусу Січових стрільців перебував у таборах інтернованих українських вояків, звідки переїхав у Чехо-Словаччину до сформованої з вояків УГА Української бригади, у місто Німецьке Яблонне. В еміграції провадив організаційну роботу серед колишніх українських старшин. 

У липні 1920р. став співзасновником

Української військової організації (УВО). 

У 1920—1921рр. крайовий комендант Української Військової Організації на Східних Українських Землях (СУЗ).

Очолював робітничу сотню на Закарпатті. У

1921 році легально повернувся у Радянську Україну з метою розгортання підпільної боротьби проти більшовиків. Був схоплений

ЧК у справі Київського Повстанчого центру.

28 серпня 1921 року засуджений до розстрілу. Розстріляний.

Реабілітований 29 липня 1996 року.