29 серпня 1868р. у Києві народилася Людмила Старицька-Черняхівська, письменниця, театрознавець, політик, громадська діячка, репресована сталінським режимом.

29 серпня 1868р. у Києві народилася Людмила Старицька-Черняхівська.

Її батько- драматург, корифей українського театру Михайло Старицький, мати – Софія Лисенко (сестра композитора Миколи Лисенка).

«На кілька зимових місяців батьки приїздили в Київ, а весну, літо й осінь жили в селі на Поділлі. – писала в автобіографії Людмила. – вІ у Києві, а ще більше на селі наша господа була завжди «прибежищем» всім труждающимся. цілі родини приїздили до нас на село, члени «Старої Громади», сила якихсь бідних студентів, вдов, дівиць, що не мали куди приткнутись. Бувало, що за стіл не сідало менше як 30-40 душ. Те ж було і в Києві. Щовечора збиралася сила людей…обідали, пили чай, балакали, іноді навіть ні тато ні мама не знали, хто такий новий гість. Публіка це була все українська, ліберальна, хоча бували і представники крайніх політичних напрямків і представники культурних течій».

Перші вірші почала складати з семи років. Разом з сестрами вдома ставили за власними п’єсами вистави.

Освіту отримала в приватній гімназії у Києві.

1888-го увійшла до літературного гуртка «Плеяда», заснованого Лесею Українкою та її братом Михайлом.

Людмила Старицька-Черняхівська була серед засновниць Літературно-артистичного товариства, з 1912-го року очолила український клуб «Родина».

Входила до складу «Просвіти», Українського наукового товариства імені Тараса Шевченка, Товариства українських поступовців.

Під час Першої світової війни допомагала в шпиталі, що був створений при клубі «Родина». Як представник товариства «Юг» у листопаді 1916-го їздила до Сибіру в пошуках висланих галичан.

Після того, як до Києва почала надходити інформація про Лютневу революцію, в клубі «Родина» відбулися збори, на яких головувала Людмила Старицька-Черняхівська. Тоді було прийнято рішення створити Українську Центральну Раду (УЦР). На Всеукраїнському національному конгресі Старицьку-Черняхіську обрали членом УЦР. Вона працювала в Генеральному секретарстві освіти, очолювала видавничу й репертуарну комісії театрального комітету.

Написала близько 20 п’єс, переважно на історичну тематику, спогади про Миколу Лисенка, Лесю Українку, історичну розвідку «Двадцять п’ять років українському театру».

Разом з чоловіком Олександром Черняхівським була заарештована у справі СВУ. Умовний термін відбувала у місті Сталіно (нинішній Донецьк).

Вдруге за радянської влади її заарештували 1941-го. У товарному потязі її етапували до Казахстана, але дорогою вона померла.

Джерело https://old.uinp.gov.ua/

********

20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Михайлівною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до

Харкова . Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР . Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.

Джерело Вікіпедія.