9 серпня 1852р. у Глухові народилася Варвара Ханенко, видатна Українка, засновниця Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

                 Богдан та Варвара Ханенки

Варвара була старшою донькою у великій і діяльній сім’ї найзаможнішого українського підприємця й видатного філантропа Ніколи Терещенка. Дід Варвари Артемій Терещенко заповів синам віддавати на доброчинність і церкву 80% прибутків. Лише в Києві на рахунку Терещенків була левова частка закладів соціальної та культурної сфери: лікарні, притулки, університети, гімназії, музеї, храми….

Зі своїм майбутнім чоловіком, юристом Богданом Ханенком Варвара познайомилася в Санкт-Петербурзі. Ханенко походив із давнього українського роду, серед представників якого – гетьман Правобережної України Михайло Ханенко. Обоє були тонкими цінителями справжнього мистецтва. Богдан Ханенко особисто був знайомий з художниками Шишкіним, Айвазовським, Куїнджі, мандрівником Семеновим-Тянь-Шаньським. У свою весільну подорож по Італії Ханенки придбали перші раритети, які поклали початок унікальній колекції предметів мистецтва, із якої пізніше народилося п’ять музеїв. За 50 років Ханенки зібрали 1200 художніх творів, а також багату бібліотеку з мистецтвознавства.

Водночас подружжя підтримало традицію меценатства — вони утримували лікарні для бідних, пологові будинки, заснували торгові школи (чоловічу і першу в Росії жіночу), опікувалися археологічними розкопками та «Фондом дамського комітету» тощо. У маєтку Ханенків в селі Оленівка на Київщині Варвара заснувала ткацьку школу, де працював відомий художник Василь Кричевський. Народні орнаменти з Оленівки розходилися по всій Європі, а на виставці в Петрограді 1913 р. отримали золоту медаль.

Свою колекцію зарубіжного мистецтва Богдан Ханенко заповів Києву. З однією умовою – музей має носити їхнє ім’я, а Варвара Ханенко має залишитися довічним розпорядником колекції та будинку. «Мати картину Тиціана чи грецький мармур V ст. і не показувати ці речі — це те ж саме, що привласнити собі одному неопубліковані твори Пушкіна, Гете чи Шекспіра. Творіння геніїв за своєю суттю не повинні належати тим, хто ними володіє», - вважав Ханенко.

Варвара Ханенко звернулася в 1918 р. до Української Академії наук з проханням прийняти подарунок на умовах її чоловіка. За більшовиків зібрання було спочатку названо «Другим державним музеєм», потім йому було повернуто ім’я засновників, але згодом це рішення скасували «за відсутності за Ханенками революційних заслуг, так чи інак пов’язаних зі служінням пролетарській культурі».

Варвара Ханенко цього не застала — вона померла в травні 1922 року і була похована на території Видубицького монастиря біля свого чоловіка. Останні роки вона доживала у своєї служниці — бідна, хвора, всіма забута. Довгий час на могилі Ханенків стояв лише дубовий хрест із написом: «Ханенкам від Дуні».

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

 www.memory.gov.ua