26 вересня 1878р. на Тернопільщині народився Михайло Галущинський – педагог, публіцист, культурно-освітній та громадський діяч. Командант Легіону Українських Січових Стрільців.

26 вересня 1878р. на Тернопільщині народився Михайло Галущинський – педагог, публіцист, культурно-освітній та громадський діяч. Був командантом Легіону Українських Січових Стрільців, військовий референт при командуванні австрійської армії, учасник листопадового чину у Львові. Голова львівської “Просвіти” (1923 – 1931). Депутат і сенатор польського сейму.

“Визначався він кремезною будовою тіла, високою особистою культурою, був скромний, ввічливий, ціле життя остав справжнім безсеребренником, непохитним ідеалістом, постійним оптимістом, полумінним бесідником. Ми, в “Просвіті”, називали його “українським Демостеном”, – так описував Галущинського просвітянин Степан Шах.

Протягом його головування “Просвітою” діяльність товариства набрала вищого організаційного та виховного спрямування. Це відбувалося в матеріальній скруті, переслідуванні польської влади, закритті філій, читалень, бібліотек – при тотальному наступі польської влади на українську культуру.

Після того, як він став сенатором Польського сейму від УНДО, академічна молодь устами студента Володимира Яніва виступила з відозвою на зборах 4 червня 1931 року, звинувативши Галущинського в угодовстві, зажадала від нього зречення з посади голови Товариства “Просвіта”.

Він був прихильником співпраці з польськими органами державної влади, щоб в межах легальної компетенції розбудовувати українські освітньо-культурні осередки.

Помер Михайло Галущинський 25 вересня 1931 року, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Джерело. 1.

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua

******* (Дати народження та смерті є різні - точні не відомо).

Народився 25 вересня (за іншими даними

28-го ) 1878 року в селі Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район,

Тернопільська область, Україна) у сім'ї греко-католицького священика, пароха міста

Язловець, Миколи Теодоровича Галущинського та його дружини Станіслави

Волянської.

Навчався (як батько і 4 брати) у

василіянській гімназії у Бучачі. Пізніше навчався у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства «Громада». У 1898 – 1900 роках навчався у

Львівському університеті; у 1900 – 1901 — у

Віденському університеті.

В студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював «Академічну громаду» у Львові та

«Січ» у Відні. Разом з Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Сенем Горуком та

Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал «Молода Україна», в якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави.

Після закінчення університету деякий час працював викладачем у Золочівський гімназії. З 1909 до 1914 року — директор

Рогатинської гімназії св. Володимира. В цей період став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині.

Перша світова війна:

Від початку Першої світової війни у лавах

Українських січових стрільців. Для галицьких русинів військова кар'єра не була привабливою, вони намагалися стати священиками, адвокатами, урядовцями. Тому так мало було в австрійському війську офіцерів-українців. Тому Легіон УСС довелось очолити директорові гімназії Михайлові Галущинському. Саме він організував складання присяги січовиками на вірність Габсбурзькій монархії в Стрию 3 вересня 1914 року.

З 18 серпня 1914 до 21 січня 1915 назначений Бойовою Управою командантом Легіону УСС. З середини 1915 року — військовий секретар УСС при командуванні Імператорської та королівської армії.

По закінченні Першої світової та початку

розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у Листопадовому чині, та подальшій битві у Львові за незалежність

ЗУНР.

Освітня та політична діяльність:

Після поразки ЗУНР у польсько-українській війні залишився у Львові. З 1921 до 1924 року був професором Львівського (таємного) українського університету. Через протест, поданого ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на україномовну освіту, в 1924 році був звільнений з державних шкіл та позбавлений права на пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної україномовної освіти. Після декількох років судових розглядів йому усе ж таки було надано право на так звану малу пенсію. У 1923 – 1931 роках очолював товариство «Просвіта», яке під його керівництвом перетворилось в значну громадсько-освітню організацію.

У 1925 році став одним з співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). З 1928 року був сенатором II каденції, віце-маршалом сенату Польської Республіки, головою культурно-освітньої комісії. З 1930 року — депутат Сейму Польської Республіки III каденції від Українсько-білоруського блоку. У 1930 – 1931 роках разом з Остапом Луцьким та Василем Мудрим стояв на чолі партії УНДО, яка прагнула укладення компромісу з польською владою. У лютому 1931 року брав участь у переговорах між Безпартійним блоком співпраці з урядом та Українським парламентським представництвом з даного питання.

Помер 23 вересня 1931 (за іншими даними

25-го ) у місті Львів, Львівське воєводство,

Польща (нині Львівська область,Україна). 

Похований на Личаківському цвинтарі. 2001 року його останки перенесено на Меморіал УСС та УГА на полі 76 цього цвинтаря.

Джерело 2 

Вікіпедія.