Михайло Ганушевський — церковний і громадський діяч Станиславівщини, батько великої пластової родини і опікун Пласту в Угорниках. З його дітей були активними пластунами до розв’язання Пласту: Мирон (“Якір”, ЧМ), Теофіль (загинув), Богдан (“о. Бо-Ган”, ЧМ), Степан.
о. Михайло Ганушевський народився 5 грудня 1880 року в селі Суховоля на Львівщині (тепер Городоцький район) у багатодітній селянській родині. Навчався в Українській академічній гімназії у Львові, де вів книговодство шкільних кооператив і був визначним співаком у хорі. Під час вакацій вів культурно-освітню працю у рідному і навколишніх селах.
Після здобуття середньої освіти вступив до Духовної семінарії та Львівського університету. Співав у хорі богословів, з яким їздив по Галичині. Учасник студентської акції за відкриття українського університету 1901 р., внаслідок чого перейшов до Віденського університету (тоді студенти-українці на знак протесту покинули Львів). В семінарії зорганізував студентську кооперативу і був її директором та книговодом.
Рукоположений Митрополитом Андреєм восени 1905 р. у Львові, призначений капеляном при Митрополиті, однак вже з наступного року отримав благословення на працю в сільських парохіях. Першим місцем служіння було село Вербилівці біля Рогатина (сотрудник, 1906—1907), згодом Лецівка коло Перегінська (адміністратор, 1907—1908), Болехів (Волоське Село, сотрудник, 1908—1911). По селах організував споживчі і кредитові кооперативи, читальні «Просвіта» й братства тверезости.
У 1911 році став сотрудникм у Микуличині на Гуцульщині. Парохія обіймала села Микуличин, Тартарів, Ямна й Поляниця Поповичівська. В Поляниці о. Михайло побудував дерев’яну церкву в гуцульському стилі. 1913 р. переведений в парохії Дора і Яремче, де перебував до 1927 р.
Тут також провадив активну громадську діяльність: організував споживчі й кредитові кооперативи читальню «Просвіти», руханкове товариство «Луг», братство тверезости.
На початку Першої світової війни за громадську й культурно-освітню діяльність одержав відзначення Австро-Угорської імперії — Залізний хрест заслуги з короною .
У воєнні роки через кооперацію вів обмінну торгівлю з Поділлям: відсилав будівельні матеріали й одержував харчі.
У листопаді 1918 року організував у Дорі «Гуцульську сотню», з допомогою якої спорудили барикади на залізниці й затримували та роззброювали мадярські військові ешелони, що поверталися до Угорщини, конфісковували награбоване майно. Конфісковані цінності передавалися у розпорядження уряду ЗУНР у Станиславові.
Разом з дружиною Іриною з Горникевичів (1888—1986) виховав дев’ятеро дітей: Мирона (1906—1990), Теофіля (1908—1941), Марію (1909—2007), Богдана (1912—2001), Степана (1917—1996), Тараса (1919—1998), Ірину (нар. 1921), Марту (нар. 1926), Оксану (нар. 1928).
У гостинному парохіяльному домі Ганушевських часто зупинялися пластуни під час своїх мандрівок Карпатами, зокрема й Роман Шухевич зі спортивним гуртком «Ясний Тризуб», про що залишив цікаві спогади Мирон Ганушевський.
У 1927 році о. Михайло перейшов на парохію в Угорниках коло Станиславова. Став головою Надзірної Ради Окружного Союзу Кооператив, Надзірної Ради відділу Маслосоюзу, окружного Товариства «Відродження»; був членом дирекції Кооперативного Банку, головним контролером Повітової Ради від українців. Коли його син Богдан заснував в Угорниках пластовий курінь ім. Олега Віщого, став його опікуном.
1928 року обраний послом від Українського Народно-демократичного Об’єднання до Варшавського сейму. За ревну душпастирську працю призначений радником і референтом Єпископської Консисторії (1938).
На початку Другої світової війни, коли радянські війська окупували Західну Україну, виїхав до Сянока, де також окрім душпастирської праці займався реорганізацією Лемківського Кооперативного Союзу. Восени 1941 р. повернувся в Угорники. В той час у станиславівській тюрмі загинув син о. Михайла Теофіль Ганушевський . Сам о. Михайло був багато разів арештований різними окупаційними режимами (польським, німецьким, а зрештою радянським) за свою активну громадську позицію.
У 1944 році велика родина Ганушевських розділилася: більшість дітей різними шляхами подалася на Захід, однак о. Михайло з дружиною і найменшими доньками залишився в Угорниках. Через відмову перейти у радянське православ’я о. Ганушевського 1946 року депортовано в Хабаровський край, звідки зміг повернутися щойно 1953, після смерті Сталіна.
Помер в Угорниках 9 лютого 1962 року, похований на парохіяльному цвинтарі.
Джерело
https://100krokiv.info/2017/02/hanushevskyj-myhajlo-opikun-plastu-v-uhornykah/
Немає коментарів:
Дописати коментар