Лада ЗАВІРУХА
Із легенд…:
Темною фарбою залиті сторінки нашої історії з середини XVII століття. Славетний гетьман Богдан Хмельницький помер і настали часи розколу, що прозвали їх Руїною. Але навіть серед найнепрогляднішого мороку можна розгледіти промінь надії. Вільна душа козацького народу була жива і чекала лише поштовху, щоб піднятися.
Так, одного дня тікав козак від дум тяжких про неволю рідного краю, про загарбників лютих та панів безчесних. Тікав світ за очі і молив Бога про допомогу, про силу побороти зло. Втома скосила вояка й заснув він під деревом міцним сном.
Уві сні прийшов янгол розпитувати, що мучить козака і чого прагне він. Відповідь була проста, що мордують його землю рідну і бажає він шаблю могутню, щоб сікти та різати ворогів, а Україну очистити від хробаків. Почувши ці слова, янгол сказав: «Дарує тобі Бог шаблю й вогонь, а люди зватимуть тебе Палієм!» Прокинувся козак, здригнувся і випала шабля з його рук. Це був Семен Гурко, який став згодом отаманом війська власного і за любов до підпалів ворожих укріплень отримав прізвисько Палій.
Існує також думка, що це прізвисько Семен Гурко отримав після того, як спалив отаманський курінь, коли перебував на Запорізькій Січі.
Із козацького полковника в гетьмани
Народився майбутній герой у 1640 році у невеличкому місті Борзна (в межах нинішньої Чернігівської області). Батько, Пилип Гурко, був козаком Ніжинського полку, у який змужнівши, вступив і сам хлопець.
Існує два дуби Палія: перший росте на Палієвій горі в парку «Олександрія», а другий, за легендою посаджений самим полковником, у Фастівському лісництві, в урочищі Унава.
За деякими даними, Семен Гурко навчався в Києво-Могилянській колегії (нині – Києво-Могилянська академія). Проте, бажаючи більшого простору, в 1660-х роках перейшов під булаву Петра Сагайдачного та згодом покинув його заради служби на Запорізькій Січі. На новому місці швидко здобув авторитет лідера та збудував стрімку кар’єру.
У 1683 році на чолі загону запорожців вирушив до Відня на боротьбу з Османською імперією. Козаки відзначились у Віденському тріумфі, а згодом у походах Східною Європою. За відвагу та хоробрість Ян ІІІ Собєський прозвав його «богатирем з-під Відня».
Навесні 1684 року Семен Палій повернувся на Правобережну Україну, землі якої належали Речі Посполитій згідно із Андрусівським договором 1667 року. Польський король був вражений козацькою силою та здатністю протистояти нападам з Півдня, тому як і більшість його попередників, вирішив використати козаків як щит. Ян ІІІ Собєський дозволив Палію оселитися на землях Київщини та формувати нові добровольчі полки. Для Семена це була замала територія, тому він зайняв Брацлавщину, Поділля, Волинь, а з часом частину Білорусі та Молдавії. Варшава на це не зважала, адже щит виконував свою захисну роль і на додачу Палій відновлював землі, спустошені Руїною.
Семена Палія описували як невисокого, міцного чоловіка, з довгими вусами, густими бровами, прямим носом. Він зовсім не скидався на того грізного Палія, яким татари лякали своїх дітей.
Відчувши свободу дій, отаман зайнявся організацією внутрішнього життя Правобережжя. Була запроваджена система оподаткування, для торговців введено мита та повинності. Народ, що покинув землі через постійні воєнні дії, почав повертатися і налагоджувати життя та побут. За допомогою значного збільшення кількості населення вдалося сформувати Фастівський, Богуславський, Брацлавський і Корсунський полки. Семен Палій із козацького полковника перетворювався на гетьмана, і політичні сусіди не могли цього не помітити. Мета, з якою звичайний козак взяв шаблю в руки, нікуди не поділася.
Задля об’єднання українських земель Палій вів постійні переговори з Іваном Мазепою, що керував Гетьманщиною, і Москвою. Проте Москва уклала Вічний мир із Польщею у 1686 році і не могла втратити свого союзника. Тим не менше, налагодивши справи на Правобережжі, Семен Палій знову вирушив на бій з турками. У складі польського війська у 1685 році бився у Молдавському князівстві і був поранений під Боянами на Буковині. Не дивлячись на це, у 1686 році разом із польською армією захопив молдавську столицю, місто Ясси. У 90-х роках ХVII століття козацькі полки Палія вели активну боротьбу з турками і татарами на Західному Поділлі, захищали Немирів, Умань, Білу Церкву, Смілу та Фастів.
Завершення XVII століття ознаменувалося війною «Священної ліги» – союзу європейських держав проти Османської імперії. Оскільки Польща була учасницею такого союзу, Палій не втратив можливість приєднатися до боїв проти турків. Під його проводом були проведені військові операції в Північному Причорномор’ї, Молдавії, в районі річки Дністер, захоплено місто Кизикермен, відбулися бої під Очаковом, Білгородом і Буджаком. Нападів козацьких загонів неодноразово зазнали фортеця Сороки на Дністрі, Бендерська фортеця, міста Ягорлик і Кизикермен.
На честь Семена Палія у дендропарку «Олександрія» у 1980 році споруджено пам’ятний знак, автори: скульптор Володимир Луцак і архітектор Дмитро Криворучко. Він у вигляді кам’яної вежі з барельєфом козацьких голів і сценами з бойового життя козаків. Біля вежі – чавунна гармата з ядрами.
Після блискавичного розгрому турецьких військ, необхідність в існуванні козацьких полків для підтримки поляків відпала. Тому у 1699 році Варшава ухвалила рішення про ліквідацію добровольчих козацьких полків на території Правобережної України. На розпуск коронний гетьман дав два тижні й одночасно відправив польські війська на допомогу у цій нелегкій справі. Впродовж року на польській Україні відбувалися постійні сутички між коронними військами та козацькими загонами. Для врегулювання питання козаки подали протест, але сейм відхилив його, і новий король Речі Посполитої Август ІІІ розпорядився передати землі шляхті.
Як наслідок, у 1702 році у Фастові відбулася нарада, на якій окрім козаків, міщан, української шляхти та духівництва були присутні ватажки полків Семен Палій, Самійло Самусь і Захар Іскра. За рішенням зборів було ухвалено початок антипольського повстання. Пізніше цей протест будуть називати «Паліївщина» та «друга Хмельниччина».
До повстанців приєдналися жителі Білоцерківщини, яка на той час була центром боротьби за возз’єднання Правобережжя з Лівобережжям. Повстанці розгромили польський гарнізон, захопили білоцерківський замок, Біла Церква стала центром боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування.
Впродовж 1702-1704 років боротьба під проводом визначних ватажків мала перемінну вдачу. Так, з 2 вересня до 10 листопада 1702 року Палій на чолі з 10-тисячним українським військом керував облогою Білоцерківської фортеці, яка була відвойована у гарнізону Речі Посполитої.
Ключову роль у ході повстання зіграв гетьман Лівобережної України Іван Мазепа. Тримаючи в руках гетьманську булаву і Запорізьку Січ, Мазепа не мав такого міцного авторитету в простих козаків і народу Лівобережжя. Семен Палій був патріотом, який бажав об’єднати українські землі в єдину могутню державу, а це заважало всім – і Москві, і Польщі.
Політичні ігри завжди брудні і не мають нічого спільного з честю. У момент, коли Вільна козацька область Палія боролася за свободу і незалежність, Польща мала проблеми із шведським королем Карлом ХІІ. Саме цей фактор використали поляки у боротьбі з українськими бунтівниками. Август ІІІ попросив Петра І допомогти знищити прихильників Швеції, які заважають мирному існуванню польської шляхти на Правобережній Україні. Вирішальним кроком у цій партії стало обвинувачення Семена Палія у листуванні з Карлом ХІІ. Усі ходи були зроблені, і Москва завдає вирішального удару – відправляє гетьмана із 40-тисячним військом врегулювати конфлікт і покарати шведських прибічників. Так, у липні 1704 року видатний український воєначальник був заарештований, до червня 1705-го перебував у Батуринській в’язниці, потім був відправлений до Сибіру. До московської казни з конфіскованої власності полковника надійшло 2 тис. 144 червоних золотих, 5 тис. 709 єфимків і 40 левків, зокрема 29 кг сріблом.
До весни 1708 року перебував у Тобольську. Повернутися додому Семену Палію допоміг київський полковник Антін Танський. На батьківщині козак відсиджуватися не збирався, тому у 1709 році під проводом гетьмана Івана Скоропадського взяв участь у Полтавській битві на стороні Москви. Після перемоги повернувся на Київщину і очолив Фастівський (Білоцерківський) полк.На жаль, довгі роки заслання підірвали здоров’я могутнього воїна, і у січні 1710 року Семен Палій пішов із життя. Фастівський полковник був похований із почестями на кладовищі Межигірського Спасо-Преображенського монастиря під Києвом (ексрезиденція президента Віктора Януковича), але і після смерті його ім’я оповито легендами і таємницями.Семен Палій вмів грати на кобзі, непогано співав, був людиною неабиякого розуму, знав латину, грецьку, польську, німецьку, татарську мови та культури. За нелюдську силу і стійкість вважався характерником.
На території дендропарку «Олександрія» найвищий пагорб (27 м) названий на честь полковника – урочище «Палієва гора». На цьому місці у ХVІІ столітті базувався один із його козацьких загонів. У глибині Палієвої гори досі видно рештки земляних укріплень козаків.
Окрім того, Палієва гора оголошена ботанічною пам’яткою природи.
Джерело:
«Тиждень» дякує за підготовку матеріалу провідному інженеру дендропарку «Олександрія» Анні Шпильовій і завідувачці науково-просвітницьким центром Людмилі Гандовській.
Немає коментарів:
Дописати коментар