18 грудня 2008р. у Дублянах (Львівська обл.) помер Олесь Антонович Ангелюк - видатний громадський діяч, літератор, публіцист.

18 грудня 2008 року – на Львівщині помер громадський діяч, літератор, публіцист, виходець з Тернопільщини Олесь Ангелюк. 15 квітня 1943 заарештований НКВС та засуджений на 10 років таборів за «агітацію з метою приєднання Ставропілля і Кубані до України». Звільнений 1953 року. Від грудня 1982 жив у Тернополі, працював конструктором на заводі залізобетонних конструкцій. Був членом літоб’єднання при обласній організації СПУ, ТУМ, «Меморіалу», Крайової ради НРУ.

Джерело: https://teren.in.ua/2018/12/18/18-grudnya-v-istoriyi-ternopilshhyny-3/

******

Додатково від читача:

Олесь Ангелюк 22 річним студентом в 1943 був заарештований НКВД і засуджений за український націоналізм.

Але особливість в тому, що О.Ангелюк родився і все життя (до пенсії) жив в московії. Ріс і виховувався в повністю російськомовному середовищі.

І саме там, в Росії, А О. був засуджений на 10 років ув'язнення і 5 років позбавлення прав. У вироку було написано: «Писав махрово антирадянські вірші, проводив агітацію за приєднання Ставропілля і Кубані до України, був зв'язаний з укр.націонал. діячем Нестором Королем».

Нас морили в тюрмах, в таборах гноїли

Кожен другий в муках помирав,

Та Святого Бога-Бога України

В нас ніхто й ніколи не забрав

...Кістяки ходячі, ми зі смертю в герці

Не дали їм душу підкорить...(1947р)

“Мимоволі думаєш про трагедію–ціле життя прожити на чужині і так любити рідну землю, ніколи, не бачивши її, так уболівати за рідну мову, майже ніколи не чуючи її..”.писав поет Іван Гнатюк (політв”язень,нац.премія ім.Т.Шевченка)- у вступі до збірки О.Ангелюка.”Усе життя розлукою було”

Лише в 44 роки, вже зрілим, пережитим з сивиною на скронях, вперше вдалося О.А. приїхати у відпустку на омріяну батьківську землю..

Остання ніч перед відлетом...

На Захід траса пролягла.

Земля вітцівська мене жде там,

Що в серце вкарбувалась кредом,

Вогнем родинного тепла

Я в грудях грань несу пекучу...

І тоді ж, не маючи ніяких знайомих на Гуцульщині, поїхав у серце Карпат- Жаб"є, щоб знайти трембітара і послухати тужливий звук трембіти...

"Галичина поглинула всі мої почуття, заполонила душу, і я ще виразніше відчув, що все моє життя було болісною розлукою з нею..."Але треба було повертатися...

-Мовчи уяво, тихо мріє!

Скінчилось. Будуть тільки сни..

- Ні! Я -вернусь бо сонце гріє

Галичини, Галичини!...