19 січня 1891р. у Яворові народився Омелян Сеник "Грибівський, Канцлер, Урбан" - Український державник, військовий та політичний діяч, 9-й крайовий Командант УВО (02.1929-кінець 1929), член Вищого Проводу ОУН (1930), головуючий на II Великому Зборі ОУН у Римі (26.08.1939).

Народився у м.Яворові (тепер Львівська область). На початку Першої світової війни 1914–1918 вступив до австрійської армії, згодом — сотник Галицької армії. З 1921 — член Української військової організації (УВО), входив до Начальної та Крайової Команди УВО, член «Летючої Бригади» УВО.

З лютого 1928 до кінця 1929 — 9-й крайовий Командант УВО. Деякий час — головний редактор органу УВО «Сурма». З 1927 — член Проводу українських націоналістів. У 1929 Сеник був делегатом Першого Конгресу українських націоналістів у Відні. У 1930 роках — член Вищого (чотириособового) Проводу ОУН. В організації відповідав за внутрішню політику і вів організаційну роботу. У 1930 році Сеник здійснив ряд організаційних поїздок до США, Канади, Аргентини, Бразилії.

В 1934 у Празі поліція захопила так званий «Архів Сеника», який містив відомості про підпільну діяльність ОУН. Це стало причиною численних арештів членів організації, а сам «Архів» — одним з головних документів звинувачення на Варшавському процесі 1935-36. Сеник був запідозрений у зраді, але Революційний трибунал ОУН цього не підтвердив. Омелян Сеник був головуючим на II Великому Зборі ОУН у Римі 26 серпня 1939 р.

У 1940 група провідних діячів ОУН почала вимагати відставки Сеника та Ярослава Барановського, що спричинило внутрішню кризу в ОУН і призвело до розколу організації. Сеник залишився у складі ОУН(м) і у подальшому був одним з найближчих помічників Андрія Мельника.

На початку радянсько-німецької війни 1941-45 призначений керівником Основної похідної групи ОУН (А.Мельника), яка мала дістатися Києва і проголосити державність України. 

Загинув 30 серпня 1941 року внаслідок теракту в Житомирі разом із Миколою Сціборським.

Після наради в обласній поліції, Сеник та Сціборський йшли до свого тимчасового помешкання. На розі Гімназійної і Бердичівської вулиць невстановлена особа здійснила постріли в спину. Це сталось ввечері, приблизно о 19.30. Перший постріл прийшовся в Сеника і він помер відразу. На звук пострілу в побратима Сціборський обернувся і був смертельно поранений в обличчя та шию. Вбивцю націоналістів застрілив випадковий німецький вояк. 

Улас Самчук у книзі «На білому коні» написав:

"Під цим самим обідраним собором, на голій брукованій площі, нічим не захищені, виразно виділялись два горбики свіжої землі з дерев’яними на них хрестами. Тяжко повірити, що тут недавно знайшли свій життєвий кінець двоє найчільніших діячів українського модерного революційного опору – двоє довголітніх, невтомних шукачів розв'язки національного питання цього простору – Омелян Сеник і Микола Сціборський".

Тарас Бульба-Боровець та мельниківське крило ОУН звинуватило у вбивстві представника ОУН(б) Кузія, але інші джерела дозволяють припускати, що за атентатом міг стояти агент НКВС Кіндрат Полуведько. 7 вересня 1941 р. Провiд бандерiвського крила ОУН розiслав комунiкат, в якому приписування вбивства Сеника та Сціборського було названо «провокацiєю». Однією з найвірогідніших версій є здійснення вбивства німецькими окупантами, що доводять у своїх дослідженнях В. Гінда, І. Ковальчук, С. Стельникович.

Похований 2 вересня на подвір'ї Спасо-Преображенського собору Житомира поруч з Миколою Сціборським.

Джерело. Історична правда, Вікіпедія.