2 січня 1938р. московити розстріляли Михайла Коссака - Українського композитора, диригента, музикознавця, музичного педагога.

З поміж знаменитих театральних родин України досить відомою є родина Коссаків, що дала мистецтву талановитих музикантів, акторів та режисерів: Василь Коссак, Катерина Рубчакова, Ірина Коссак, Ванда Коссакова-Сорокова, Наталя Сарамага, Марія Костів-Чернявська. Найстаршим у родині був Михайло Коссак, який народився в приміському селі Горішня Вигнанка біля Чорткова в родині самодіяльного диригента хору. Усі діти змалку опанували музичну грамоту, співали в батьківському хорі. Пізніше Василь Коссак (1886-1932) прославився як актор, співак і режисер, Катерина Коссак (1881-1919, по чоловікові Рубчакова) як драматична актриса та співачка.

1892 року, закінчивши чотири класи гімназії в Бучачі, Михайло вступив до Львівської консерваторії на курс диригування, гармонії та інструментовки. Одночасно він працював хористом у львівській оперетковій трупі Ю. Мишковського, а невдовзі став хормейстером. 1896 року, завершивши навчання в консерваторії, Коссак прийшов на роботу в Народний театр товариства «Руська бесіда» (згодом «Українська бесіда»). З невичерпною енергією невтомно працював на театральній ниві, допомагаючи своїм талантом музиканта, згуртував добірний склад театру, писав ноти, укладав музику до п’єс.

Із режисером Й. Стадником уперше на українській сцені (1904-1913) поставив опери «Продана наречена» Б. Сметани, «Роксоляна» Д. Січинського, «Фауст» Ш. Гуно, «Кармен» Ж. Бізе, «Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні, «Травіата» Дж. Верді та ін. Поставив опери Легара, Ф. Оффенбаха, І. Целлера, Й. Штрауса, М. Лисенка, М. Кропивницького.

1909 року Коссак став одним з організаторів запису українських народних пісень, творів Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка на платівки. Коли 1914 року почалася Перша світова війна, 40-річного Михайла Коссака призвали в австро-угорську армію. Там він у званні фендрика став військовим диригентом. Підрозділ Коссака був серед частин, оточених військами Росії в Перемишлі. Після капітуляції оточених навесні 1915 року Коссак опинився в полоні. Вже через кілька тижнів він був у Ташкенті. У таборі військовополонених Коссак організував оркестр. 1918 року після укладення Брестського миру, коли військовополоненим дозволили повернутися додому, Коссак вирушив до Львова. Але під час зупинки в Києві Микола Садовський запросив Михайла Косака у свій театр на посаду диригента. 1919 року Театр Миколи Садовського переїхав у Кам’янець-Подільський. Проте Коссак залишився в Києві та став працювати в Театрі музичної драми.

1921 року Михайло Коссак разом із новою сім’єю переїхав у Кам’янець-Подільський. Деякий час він був диригентом у місцевому театрі. Одночасно працював учителем співів і музики в музичній школі. У лютому 1925 року Коссака призначили викладачем другої групи (тобто, асистентом), завідувачем лабораторії музично-вокального мистецтва Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (нині Кам’янець-Подільський національний університет).

26 грудня 1937 року Михайла Коссака заарештували. 30 грудня 1937 року Особлива трійка при управлінні НКВС по Кам’янець-Подільській області засудила Коссака до розстрілу. Вирок виконано 2 січня 1938 року. Поховано Коссака на території хутора Загальського в загальній могилі. 10 липня 1989 року прокурор Хмельницької області дійшов до висновку, що Коссака було засуджено необґрунтовано.

Джерело.1.

Література

«Олтар скорботи». театральні діячі України – жертви сталінського терору / автор есе Л. Томашпільська // Вітчизна. – 1996. – № 5-6. – С. 81-82. 

Джерело. 2. https://teren.in.ua/2018/01/02/2-sichnya-v-istoriyi-ternopilshhyny-2/

*******

Зробив інструментовку опери «Роксолана» Дениса Січинського, написав музику до багатьох вистав, зокрема разом з режисером Йосипом Стадником вперше на українській сцені поставили «Продану наречену» Бедржиха Сметани, «Гальку» Станіслава Монюшка, «Енея на мандрівці» Ярослава Лопатинського, «Євгенія Онєгіна» Петра Чайковського, «Фауста» Шарля Ґуно, «Кармен» Жоржа Бізе, «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, «Травіату» Джузеппе Верді та деякі опери Миколи Лисенка, Жана Оффенбаха, Франца Легара. Написав музику до вистав «Вій», «Циганка Аза», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Лісова пісня». Був автором романсів, маршів, п’єс для скрипки, обробок народних пісень.