Навчання пробудило в молодому танцівникові інтерес до вивчення хореографічного фольклору, утвердило у ньому віру в безмежні можливості хореографії. Закінчивши в 1927 р. навчання в Одесі, він рік стажувався в Московському театральному технікумі у знаменитого Асафа Месерера.
Працювати П. Вірський поїхав додому – в Одеський оперний театр. У співдружності з випускником Одеського музично-драматичного училища М. Болотовим 1928 р. він показує оригінальну, самобутню за сценічним вирішенням постановку балету Р. Глієра «Червоний мак». 1929 р. вони ставлять «Есмеральду» Ц. Пуні, де Вірський танцює партію Клода Фролло.
Вірський і Болотов органічно доповнювали один одного: Болотов схилявся до режисури й оригінальних пантомімічних мізансцен, Вірський мислив яскравими танцювальними образами, легко створював цікаві танці, мав тонке відчуття сучасних пластичних інтонацій. У балетах Болотова й Вірського («Лебедине озеро», «Корсар», «Дон Кіхот» та ін.) гармонійно поєднувалися танок і пантоміма, воєдино зливалися елементи класичної і народної хореографії.
У 1931-1933 pp. вони – балетмейстери Одеського театру.
У 1933-1934 рр. – очолюють трупу Харківського театру ім.М.Лисенка, де ставлять «Раймонду» й «Есмеральду».
У 1934-1935 рр. керують балетною трупою в Дніпропетровську, де вперше ставлять блискучий комедійний балет на сюжет «Декамерона» «Міщанин із Тоскани» (муз. В. Нахабіна), мабуть, найцікавіший балетний спектакль 30-40-х років в Україні. Вірський виконав у ньому партію розпусного абата Чапелетто. Проте все це творче розмаїття – лише преамбула до діяльності, що змінить творче обличчя Павла Вірського й визначить його місце в українській культурі.
Починати цю діяльність йому довелось майже з нуля – український сценічний танець існував лише у вигляді вставних номерів у спектаклях українського музично-драматичного театру й одиничних опер.
Першим кроком Вірського на новому шляху була постановка в Одесі наприкінці 20-х років танців в опері М. Лисенка «Тарас Бульба». Сповнений емоцій і сили «Козачок» був першим запереченням безпосереднього перенесення на сцену фольклорно-танцювальних зразків у їх споконвічному вигляді. Запропонований Вірським розвиток національної танцювальної лексики на грунті класичного балету відразу зустрів визнання серед танцівників і хореографів.
Наступним етапом була Декада української літератури і мистецтва в Москві, для якої Вірський і Болотов поставили танці в опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».
Всесоюзний фестиваль народного танцю в Москві 1936 p., фестивалі й конкурси народних ансамблів та значні успіхи української народно-сценічної хореографії викликали інтерес до народного танцю і глядачів, і спеціалістів. Дедалі частіше порушувалося питання про створення професійного колективу.
На Київській міській хореографічній конференції в лютому 1937 р. Вірський робить доповідь про український народний танець і перспективи його розвитку від першоджерела – побутового танцю-примітива, фольклорного обряду, народних ігрищ – до створення професійної народної хореографічної школи.
Створений навесні того ж року Державний ансамбль народного танцю України очолюють Вірський з Болотовим. Уже в першій програмі вони пропонують яскраву театралізацію фольклорних танців, сміливо збагачують традиційну лексику українського танцю елементами класичної хореографії. Звертаючись до історії народу та його сучасності, створюють колоритні сюжетні картини – своєрідні балети-мініатюри, такі як «Українська сюїта», «Запорожці» та ін. Водночас ансамбль стає фольклорно-етнографічною лабораторією, що займається пошуком, фіксуванням і переосмисленням скарбів народного танцю і народної танцювальної музики.
Величезний успіх колективу викликав аж ніяк не однозначну реакцію радянських ідеологічних органів. У час повсюдного нищення всього, що хоч віддалено можна було запідозрити в націоналізмі, ансамбль було створено як своєрідну офіційну противагу репресіям. Реальний результат виявився прямо протилежним: безсмертна міць героїчного народу вирвалася на найбільші сцени держави.
Болотов їде з Києва і в 1948 р. створює ще один блискучий ансамбль народного танцю – «Жок» (Молдова).
Вірського в 1939 р. призначають балетмейстером Ансамблю пісні і танцю Київського військового округу: відтепер йому велено ставити солдатські танці з елементами народних танців усього багатонаціонального складу Радянської армії. Робить він це так успішно, що з 1943 по 1955 рр. йому «надана честь» працювати в Державному ансамблі пісні і танцю Радянської армії ім. О. Александрова в Москві.
За роки роботи в Ансамблі народного танцю України Вірський поставив близько ста окремих номерів. Причому Павло Вірський інтерпретував тільки український фольклор і тільки на його основі створював масові яскраві хореографічні полотна і проникливі ліричні, героїчні або гумористичні танцювальні мініатюри. Навіть такі, здавалося б, номери-одноденки, як «Моряки флотилії» «Радянська Україна», «Кукурудза», «Ми пам'ятаємо» чи «Бухенвальдський набат», – залишалися безумовно українськими за музикою, хореографічною лексикою, світобаченням. Майже піввіку не сходять зі сцени іскрометний «Повзунець», лубочні «Ляльки», до сліз щемливі «Чумацькі радощі», «Одна пара чобіт на вісім ніг» та ін. Фінальний «Гопак», що став візитною карткою ансамблю, півстоліття викликає бурхливі овації в найбільших концертних залах планети.
В останні роки життя, щоб розширити «регіональну географію» концертних програм, Вірський запрошує на постановку окремих номерів талановитих балетмейстерів з інших українських колективів. У репертуарі ансамблю з'являється чудова «Березнянка» в постановці балетмейстера Закарпатського ансамблю Клари Балог.
Творчість Павла Вірського синтезувала досягнення кількох поколінь українських хореографів у сфері сценічної інтерпретації народного танцю. Він завжди спирався на традиції. Але традиції сприймав творчо, збагачуючи їх досвідом фахового класичного танцівника й талановитого багатопланового хореографа.
Павло Вірський помер 5 липня 1975 p., щойно відзначивши своє 70-ліття, сповнений творчих сил і планів. Мине ще два роки, перш ніж ансамбль, який ледь не з моменту виникнення називали «ансамблем Вірського», одержить право офіційно носити ім'я свого творця.
Джерело.http://www.ounb.km.ua/vistavki/virsky/index.php
Немає коментарів:
Дописати коментар