"Коли мене вели на страту" (автор Луцик Михайло Петрович)

Луцик Михайло Петрович (31.12.1921, с. Волосянка, нині Сколів. р-ну Львів. обл. – 14. 04. 2006, м. Ско­ле) – учасник національно-визвольного руху. 

В березні 1939р. брав участь у боях з угорцями на Закарпатті. Від осені 1939р. – повітовиц провідник ОУН на Сколівщині; від 1941р. – районний провідник Юнацтва ОУН у Львові. 

28 жовтня 1944р. заарештований московитами, 29 грудня того ж року засудж. до 15-ти років таборів суворого режиму та 5-ти років заслання. 

Учасник підготовки повстання у воркутинських таборах. Звільнений і ре­абіліт. 1956. Відновив діяльність в ОУН. 19 листопада 1957 за­арештований удруге, 19 грудня того ж року засудж. до 15-ти років позбав­лення волі. Покарання відбував у Владимир. в’язниці, мордов. і перм. таборах. 

1972р. звільнений. Відмовився від рад. громадянства і вимагав відпустити його в Австрію. 1973р. за зви­нуваченням у бродяжництві засудж. до 2-х р. таборів. 1974р. ви­знаний психічно хворим і направ­лений у Дніпропетровську. спец. психіатр. лікарню. 

Після експертизи у ВНДІ заг. і судової психіатрії (Мос­ква) 1978р. діагноз знято та звільнено. Співпрацював з Укр. Гельсин. групою, збирав ма­теріали з історії визв. боротьби.

******

Коли мене вели на страту, 

Я не просився, не ридав,

А йшов назустріч хаму-кату,

Щоб він мене четвертував.

Як тільки звів він автомата –

Враз вистріл з неба пролунав.

Вцілила мила в серце ката,

І він, мов звір, із ревом впав.

А я дививсь на зайду-ката,

Дививсь, як ворог мій конав...

Взяв потім в нього автомата,

Щоб ним він більше не вбивав.

Іще луна гула в Карпатах,

Іще із дула вивсь димок –

Стояла мила знов на чатах

В хоралі літніх співанок.

Карпати, липень 1943

Літ.: Три повстання Січків: В 2 т. Х., 2003.

В. В. Овсієнко