ПРИРОДОЗНАВЕЦЬ, ФІЛОЛОГ. ДІЙСНИЙ ЧЛЕН НТШ (1899), ЗАСНОВНИК І ГОЛОВА МАТЕМАТИЧНО-ПРИРОДОПИСНО-ЛІКАРСЬКОЇ СЕКЦІЇ НТШ, РЕДАКТОР ЇЇ «ЗБІРНИКА» (1897—1919).
Навчався у Львівському університеті (1865—1868), природничих курсах у Кракові (1874). Учителював у Дрогобичі (1868—1871), Львові (1871—1879, 1891—1808), Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1879—1890) та Ряшеві (нині м. Жешув, Польща).
Заснував природознавчий кабінет у Львівській гімназії та Етнографічний музей НТШ.
Дослідник флори і фауни Східної Галичини, автор перших шкільних україномовних підручників з природознавства.
Зібрана Верхратським колекція комах (переважно метеликів) започаткувала створення Природничого музею НТШ.
Один із основоположників української природничої термінології («Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної», Львів, 1864–1879, вип. 1–6).
Уклав:
«Матеріали до словаря зоологічного» // «Вечерниці», 1863, № 1, 2,
перший латинсько-німецько-український словник з природничої номенклатури і термінів (1864–1908, 1–7 вип.),
«Реєстр місцевих ботанічних термінів і номенклатури»,
«Опис важніших виразів з руської ботанічної термінології і номенклатури з оглядом на шкільну науку в вищих класах гімназії» (обидва – 1892),
«Нові знадоби номенклатури і термінології природописної, народної, зібрані між людом» (1908),
«Матеріяли з мінералогічної термінології» // «Зб. Матем.-природописно-лікар. секції НТШ», 1909, т. 13.
Досліджував мармароський (1883), надсянський (1894, 1900), закарпатський (1901), лемківський (1902), буковинський (1908), наддніпрянський (1912) діалекти, виступав у пресі з критикою галицьких москвофілів і використовуваного ними язичія.
ПРАЦІ:
«Знадоби до словаря южноруського» (Л., 1877),
«Über die Mundart der Marmaroschen Ruthenen» (Stanislau, 1883),
«Говір замішанців» // «Зап. НТШ», 1894, т. 3,
«Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів» (ч. 1, 2, Л., 1899– 1901),
«Про говір долівський» // «Зап. НТШ», 1900, т. 35–36,
«Про говір галицьких лемків» // «Зб. філол. секції», 1902, т. 5,
«Дещо до говору буковинсько-руського» (Берлін, 1908),
«Говір батюків» (Л., 1912).
Його описи говірок Галичини, Буковини й Закарпаття відзначаються великим вмістом фактичного матеріалу. Досліджував питання:
Правопису:
«В ділі управління правописі» // «Денниця», 1880, № 3;
«Наша правопись», 1913
мовознавства:
«У справі язиковій і декотрі замітки про книжки для українського люду» // «Зоря», 1892.
Друкувався у коломийських часописах «Весна» і «Приятель дітей». Автор:
Ліричних і сатиричних збірок:
«Калина» (Львів, 1874),
«Байки, приказки і повісті», «Стрижок» і «Тріолети» (усі – Львів, 1876);
перекладів з англійської («Вітка бозу: Оповідання», 1873), з польс., зокрема творів Ю. Словацького.
1880 видавав у Станіславі літературно-філологічну газету «Денниця», де друкував власні поеми, оповідання, статті під псевдонімами.
Джерело.1.https://irp.te.ua/verhrats-ky-j-ivan-gry-gorovy-ch/
*********
Народився 24 (або 26) квітня 1846 року в селі Більче (нині Більче-Золоте Чортківського району). У 1848 р. батько помер і мати залишилася з 4-ма дітьми. Згодом вона переїхала до Львова, тут І. Верхратський вступив до звичайної школи, пізніше — до гімназії.
1868 року закінчив філософський факультет Львівського університету і природничі курси в Кракові (1874).
У 1868 прибув зі Львова викладати Українську та німецьку мови у Дрогобицькій державній гімназії імені Франца Йосифа I, де його учнем був, зокрема, Іван Франко. В тому ж році робив спробу організувати в Дрогобичі просвітянське Товариство відразу після створення «Просвіти» у Львові, але не зумів через надто сильну тоді москвофільську хвилю.
І. Верхратський заохотив Івана Франка до себе, давав книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, твори інших українських письменників, організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів, у тому числі І. Франко. Про початок своєї літературної діяльності І. Франко розповів у листі до М. Драгоманова від 26 квітня 1890р.
Почав я писати віршем і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети…
Пізніше І. Верхратський також викладав природознавство в українських гімназіях Станиславова і Львова.
Наполегливо працював над дослідженням південно-західних українських говорів.
Велику увагу приділяв вивченню фольклору лемків Словаччини, де здійснив подорожі у 1897 і 1899 рр. Перша праця, присвячена фольклору лемків південних схилів Карпат, «Гоя дюндя і собітки на Угорській Русі» (1899), в якій подано опис основних календарних звичаїв разом з весняними піснями із сіл Вапеник, Петрине, Дрічно, Збійне. Обряд собіток записаний у с. Бодруджаль. Багатий матеріал, що охоплює 36 сіл Лабірщини, Бардіївщини та Спишу, подав у монографії «Знадоби до пізнання угорсько-руських говорів» (1901).
Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка є найґрунтовнішою працею в цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словаря».
Був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові й першим головою його математично-природничо-медичної секції.
Основоположник української наукової термінології з природознавства.
У 1880 році видавав журнал «Денниця».
29 листопада 1919 р. Іван Верхратський помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Джерело.2. Вадзюк О. Видатні природодослідники — члени НТШ // Біологія і хімія в школі. — 1998. — № 3. — С. 53.
Верхратський Іван Григорович // УРЕ. — 2-е вид. — К., 1978. — Т. 2. — С. 201. та Вікіпедія.
Немає коментарів:
Дописати коментар