29 квітня 1648р. почалася Українсько - польська битва під Жовтими Водами.12-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними Козацько-татарськими 9-тисячними силами. Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, попідвозили гармати, порох та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців. Тоді почалася тривала позиційна боротьба, що завершилася перемогою Козаків 16 травня.

Покинувши під зиму Чигирин, Б. Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були ще: його син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай та охорона — усіх коло двох десятків кінних. 25 січня запорожці на чолі з Богданом Хмельницьким вдало нападають на урядову залогу біля острова Хортиця, більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. Полковник Гурський з драгунами втік до Крилова, втративши понад 30 чоловік убитими.

Незабаром Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорозького. З Січі новий гетьман звернувся з універсалами до українського народу, закликаючи його повстати проти чужоземних гнобителів. Заручившись підтримкою Туреччини, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. 22 квітня Хмельницький вирушив з Січі проти поляків, з-поміж старшин відомі тоді тільки два: Максим Кривоніс і Криса. Потоцькі посилали шпигунів «під'їздів» однак, всі вони не повертались. Про це подбав Тугай-Бей, від них Хмельницький дізнався про переділ війська польського, на 2 частини. Одна частина 12000 тисяч людей під проводом 26-річного Стефана повинні були розбити 9-тисячне козацьке військо. До них повинні були приєднатися 6000 реєстрових козаків.

Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Микола Потоцький і Мартин Калиновський дізналися про повстанські задуми Богдана Хмельницького, то вирішили зараз же, як тільки розпочнеться весна, йти на Запорожжя і там задушити бунт у самому зародку, не допускаючи, щоб він перекинувся на всю Україну.

У квітні 1648 р. М. Потоцький послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Станіслава Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша Караїмовича й Івана Барабаша, а також відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, але в обмундируванні та із зброєю німецького зразка). Вони мали з'єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Я. Шемберга й близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було близько 11-12 тисяч людей.

Хід битви

Ще напередодні козацькі розвідники затримали двох жовнірів, полонені розповіли, що С. Потоцький з військом вже перейшов Жовті Води. Хмельницький швидко вирушили йому назустріч.

29 квітня Поляки насамперед стали тут табором, окопавшись. С. Потоцький сподівався утримати свої позиції до приходу головних сил. Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, попідвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців. Тоді розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день».

30 квітня 1648 року штурм польського табору розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського табору була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру. Бойові дії 30 квітня— 1 травня 1648 року показали, що такою силою польський табір не здобути.

8 — 9 травня татарська кіннота залишила Жовті Води і пішла в район зосередження на Інгульці (нині північна околиця міста П'ятихатки), де хан збирав усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.

Польський табір залишався в облозі козаків. Богдан Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов'язані службою польському королеві. І запорозький вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати їх від поляків. Залишивши табір, Богдан Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам'яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Богдан Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони повстали, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших (полковнику Кричевському, як особистому другу Хмельницького, зберегли життя і свободу), вибрали наказним гетьманом Филона Джалалія і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Богдана Хмельницького, кіньми Тугай-бея.

14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший домовилися, що поляки передають козакам всю артилерію з порохом та клейноди, і їм дають можливість відступити. Насправді в табір приїхав сотник Кривоніс. Домовившись про те, що він залишається в заручниках, а Стефан віддає всі гармати. Стефан розумів, що без підтримки батька, йому важко буде впоратись. Після цього, поляки почали пригощати козаків горілкою, в табір йшли козаки, і їх поїли, однак надвечір, вже не було ні козаків, ні заручників. Вночі 15 травня польське військо вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польського шикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. С. Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Стефан навіть не здогадувався про те, що в його тилу проходить татарське військо. На шляху відходу, Кривоніс перекопав дорогу, і приготувався у засідці. Коли на світанку Стефан почав рух, позаду почувся дикий крик. І хмара стріл. По опису очевидця, стріли нищили і нівечили людей і коней. Почавши бігти вперед, Стефан потрапив на загін Кривоноса. Почалась битва, у якій «вода змішалась з кров'ю». Стефан загинув. Врятувався тільки один жовнір, який переодягнувшись в селянина, подав знак Миколі Потоцькому, про загибель сина.

Висновки

Битва мала велике політичне і воєнне значення. Перша перемога породила надії українського народу до виходу з-під польського ярма. Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головні сили козацької армії, i розгрому ворога частинами.

Джерело.https://ukrainopedia.wikia.org/wiki/