9 червня 1931р. помер Нижанківський Степан Остапович (м. Стрий Львівська обл.) - Політичний діяч, член УВО та ОУН. Учасник національно-визвольної боротьби Українського народу 1918—20р., старшина УГА.

Після війни емігрував до Чехословаччини, активний діяч студентського руху, голова Центрального союзу українського студентства (1926—27), співпрацював у «Студентському віснику».

Один із засновників Української громади в ЧСР, був головою Групи української національної молоді в ЧСР, співредактором журналу «Національна думка», секретарем управи Союзу організацій українських націоналістів (СУНМ) (1927), представником УВО у ЧСР (1926-1927).

Брав участь у 1-й і 2-й конференціях українських націоналістів у Берліні (3—7 листопада 1927) та Празі (8—9 квітня 1928). Автор 2-х рефератів на 1-й конгрес ОУН – «Проблема майбутнього устрою України» та «Фашистська Італія».

Після конгресу обраний членом Головного суду ОУН також був відповідальним редактором органу Проводу українських націоналістів — журналу «Розбудова нації». Повернувся в Галичину та призначений крайовим командатном УВО (1930). Після смерті С.Охримовича в квітні 1931р. призначений крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях, але невдовзі помер внаслідок тяжкої недуги (рак шлунка) в м. Стрий.

Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки.

Джерело.1.https://galinfo.com.ua/news/9_chervnya__den_v_istorii_oun_i_upa_261673.html

******

Степан Нижанківський нар. 1897 пом. 9 червня 1931

Батьки:

Євстахій (Остап) Нижанківський нар. 24 січня 1863 пом. 22 травня 1919

Олена Бачинська (Нижанківська) [Бачинські].

****

Військове звання: старшина Української Галицької армії з 1926 до 1927 заняття: голова Центрального союзу українського студентства. 9 червня 1931 смерть: Стрий.

Нотатки:

„Розбудова Нації”, чч. 7-8 за липень-серпень 1931

Д-р Степан Ніжанковський, заприсяжений член Організації Українських Націоналістів, член Головного Суду ОУН і відповідальний редактор „Розбудови Нації”, помер 9 червня 1931 р. у Стрию, на Західній Україні, на 34-му році життя.

Небіжчик був середущим сином відомого українського композитора о. Остапа Ніжанковського, який, разом із Державним Секретарем Мартинцем, згинув трагічною смертю під час українсько-польської війни, підло збитий польськими вояками.

Покійний Степан, вийшовши з інтелігентної, патріотичної сім'ї, виніс із дому гарячу любов до свого народу, небуденну культурність і характерність, якими визначався на протязі цілого свого, недовгого, життя. По тяжких боях за волю свого народу, в яких брав участь як старшина УГА, небіжчик опинився на Чехо-Словаччині, де попри фахові студії, що їх покінчив у такий короткий час, як лише дозволяли університетські приписи, віддався праці в студентських, громадських і політичних організаціях.

Зокрема замітна його роля в діяльності „Центрального Союзу Українського Студентства” (ЦЕСУС), де початкове він вів реферат міжнародніх зв'язків; як представник українського студентства, брав участь у різних міжнародніх студентських з'їздах, на яких вміло та гідно заступав не лише інтереси українського студентства, а й цілого українського народу, з притаманною йому завзятістю, відвагою і відвертістю, висуваючи українську справу та обвинувачуючи наших національних ворогів. Також активно проявлявся він в „Українській Академічній Громаді” в Празі, в „Студентському Віснику” як його співробітник тощо. За сумлінну працю студентство наділило його найвищим довір'ям, обравши його головою „ЦЕСУС”-у.

Багато часу й праці присвятив небіжчик об'єднанню української еміґрації в Чехо-Словаччині, яка, пересварена, ніяк не могла вміститися під одним дахом; та переконавшися в неможливості досягнути бажаного об'єднання, Разом з іншими закладає „Українську Громаду в ЧСР”, а далі працює над створенням „Союзу українських організацій”

Але найбільші його заслуги в справі розвитку націоналістичного руху. І так, у „Групі Української Національної Молоді”, якої був головою, він працював над поширенням ідей українського націоналізму, бувши одночасно співредактором „Національної Думки” та дбаючи про організаційне закріплення і поширення націоналістичного руху. Якраз покійний був головою делеґації „Групи Української Національної Молоді”, яка вела переговори з „Леґією Українських Націоналістів” з метою створити „Союз Українських Націоналістів”. Переговори увінчалися бажаним успіхом, а створений Союз поставив перед собою завдання сконсолідувати український націоналістичний рух під одним проводом. Це й сталося на 1-ій Конференції Українських Націоналістів 3-7 листопада 1927 р., де брав участь і покійний; ця конференція покликала до життя Провід Українських Націоналістів, що поставив собі мету скликати Конґрес Українських Націоналістів і створити єдину націоналістичну організацію (ОУН), що сталося в 1929 році.

Після створення ОУН покійний став її присяжним членом та сповняв відповідальні обов'язки члена Головного Суду ОУН. Крім того, був відповідальним редактором „Розбудови Нації”.

Тяжка недуга (рак шлунку) спричинила відхід покійного від праці, а потім і поворот до Краю, де, не зважаючи на всі зусилля родини рятувати його, він і закінчив своє коротке життя.

Смерть Степана Ніжанковського болюче вразила кожного соборника, бо не стало в наших рядах одного з молодих „каменярів”, які добро Батьківщини поставили понад групові й особисті інтереси, які безмежно вірять у блискуче майбутнє свого народу. ОУН передчасно втратила людину ідейну, характерну, талановиту, досвідчену й працьовиту, яка могла б ще багато-багато зробити для української справи при своєму знанні, національній свідомості та глибокій і певній вірі в кращу майбутність Української Нації.

Джерело.https://uk.rodovid.org/