У роки Першої світової війни сім’я Яблонських потрапила до російського Таганрога, з якого повернулася у 1921 році. Софія переїздить до Тернополя, де навчається у вчительській гімназії. Згодом вже у Львові вчиться на у драматичній та торговельний школах у Львові. Мрія стати акторкою приводить 20-річну Софію у Париж, де вона спочатку перебивається випадковими заробітками, але невдовзі отримує першу невелику роль і принагідно вчиться фільмувати.
Стати видатною акторкою дівчину не судилося, однак вона увійшла в історію журналістики та кінодокументалістики. Усе наступне життя Софії Яблонської пов’язане з мандрами. З Франції вона вирушає до Марокко. Далі через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон її шлях пролягає у французький Індокитай. Вона відвідує Лаос, Камбоджу, провінцію Юннань (Китай), Сіам, Малайські острови, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Згодом мандрівниця осідає в Китаї, де 1933 року знайомиться і виходить заміж за посла Франції Жана Удена. В Китаї у подружжя народилися троє синів, а Софія знімає документальні фільми про традиції та побут китайців. Поза тим Софія видає книги про свої мандри, зокрема: “З країни рижу та опію” у 1936 році, яка буде перевидана у Львові в 2015-му.
Після закінчення Другої світової війни, у 1946 році родина перебирається до Франції, після чого в житті Софії починається чорна смуга. У 1948 році вона дізнається про смерть матері (батько помер ще на початку війни), а невдовзі гине старший син. У 1955 році помирає і Жан Уден, після чого Софія вирушає на острів Нуармутьє, де вони з чоловіком побували незадовго до його смерті. Там Софія Яблонська прожила до смерті, яка теж була трагічною. 4 лютого 1971 року вона загинула в автокатастрофі, везучи у видавництво рукопис книги «Дві ваги – дві міри» (книга посмертно вийде наступного року).
Окрім згаданих творів, Софія Яблонська-Уден авторка книг «Чар Марока», «Далекі обрії», «Книга про батька». Подорожні репортажі письменниця ілюструвала власними фотографіями, частина з яких 2017 року була видана в Україні окремим альбомом.
Джерело інформації.http://www.kray.org.ua/1015/postati/sofiya-yablonska-uden-galichanka-shho-vid/
******
Більш детальну інформацію можна дізнатися тутка:
Подорожі по світу Редагувати
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитовська, яка стала їй вірним другом і помічником. Софія Яблонська побудувала за власним проєктом кілька вілл на острові Нуармутьє. В архітектурі використала простий вандейський стиль. Знову повернулася до літературної творчості написала повість-спогад «Розмова з батьком», в якій торкнулася свого дитинства і всього рідного.
Загинула в автомобільній катастрофі дорогою до Парижу 1971 р. у Франції.
Марта Калитовська впорядкувала, переклала французькою і видала посмертно книги Софії Яблонської: «L'Année ensorcelée, Les Horizons lointains» (1972), «Le charme du Maroc» (1973), «Mon enfance en Ukraine» (1981), «Au pays du riz et de l'opium» (1986), і українською «Дві міри, дві ваги» 1972 рік.
Вікіпедія.
Немає коментарів:
Дописати коментар