"Не вся правда потрібна" Саме так: «Нам не вся правда потрібна», – відреагував завкафедрою Федченко (у якого, до речі, у самого батько був закатований радянським режимом) на бажання, тоді ще студента, Леоніда Череватенко написати диплом по творчості Підмогильного, і це не дивлячись на те що сам представник українського «розстріляного відродження» на той час комуністичним режимом вже був реабілітований, але його творчість, як виявилось, – ні…

Леонід Череватенко

Він походив з простої незаможній сільської родини невеличкого селища на Дніпровщині в щасливому 1901-ому, але коштів на навчання сина в Першому катеринославському реальному училищі у батьків-таки вистачило (до речі – він його закінчив з відзнакою в 1918-ому). Останнє допомогло хлопцеві скласти вступні іспити до Катериносласького університету, але брак коштів, не дивлячись на підробіток репетиторством, так і не дав йому закінчити ані математичний, ані юридичний (куди він згодом відновився) курс.

Літературний ж талант Підмогильного прокинувся рано – ще в старших класах гімназії він закінчив своє перше оповідання «Важке питання», потім вони хлинуть хвилею, чому немало допомагав власний життєвий досвід, на долю якого випали і більшовицький переворот з його жахами. Ну якими ще могли бути його герої після випробування сільського парубка в байдужому світі великого міста та власнооч побаченого терору через призму впливу таких історичних постатей як історик Дмитро Яворницький та літературознавець Петро Єфоремов, творів Нечуя-Левицького.

Хоча на перший том його зібрання з дев’ятьма оповіданнями, який готувався до друку в рік повноліття Валеріана, банально забракло паперу. Книга вийшла друком лише в наступному 1920-ому.

Але то був лише початок радянських звірств по відношенню до українців. Влаштованний червоною Москвою перший штучний голодомор 1921 – 1922 років змусив митця виїхати із голодного Києва до Ворзелю, де він викладав українську мову у місцевій трудовій школі (фактично викладання та літературна діяльність так і будуть крокувати поруч з ним все його недовге життя). Там він побрався з акторкою Театру юного глядача, Катрею Червінською.

Повернення з дружиною до столиці в 1922-ому, активне творче життя з приєднанням до Асоціації письменників (спілка «Ланка» пізніше перейменована на «Марс»), друк в чисельній періодиці (в тому числі «Українському пролетарі», «Нова Україна» (Прага), «Січ»), участь в літературних дискусіях, робота у видавництві «Книгоспілка», видання його творів «Син», «Військовий літун», «Місто» та інших… 

При тотальному переслідуванні московськими окупантами української інтелігенції, як одного з головних чинників впливу на уми і серця пересічних українців, Підмогильний, мабуть, розраховував на захист свого авторитету як революційного письменника та майстерного перекладача з французької, але не сталося – НКВСівські кати прийшли за ним вже 8 грудня 1934 року.

«Поет чарів ночі», як його називав Єфремов, через три дні катувань визнав себе винним у співучасті «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії, як винуватців штучного голодомору». Головний дознавач був той самий Гузєєв, який входив до групи полював на українську інтелігенцію та націоналістів зокрема Романа Шухевича (саме тому вона складалася з не українців з низьким рівнем освіти для кращого стимулювання процесу на ґрунті класового несприйняття). Сам підслідний потім згадував слова одного з цих катів: «Ну, вообще-то, если откровенно, то надо было бы всю Украину уничтожить. Но поскольку это невозможно, то вас, украинских интеллигентов, мы точно уничтожим».

«Найчесніший» радянський суд на закритому засіданні без свідків та адвокатів присудив всім живим «літераторам-націоналістам» за цією справою (М. Хвильовий та М. Скрипнік покінчили життя самогубством) по десять років ув’язнення з конфіскацією майна. Валеріан Петрович продовжив писати навіть в жахливих умовах Соловецького концтабору, про що яскраво свідчать збережені двадцять п’ять його листів до дружини.

А на початку листопада кривавого 1937-ого сталінська розстрільна трійка винесла Підмогильному смертний вирок в рамках програми «спорожнення койкомісц» в режимних концтаборах. Радянська влада не зволікала і 3 листопада вирок був приведений до виконання. Всі його знайдені під час обшуку в харківському помешканні рукописи були вилучені та знищені як створені в стилі екзистенціалізму з психоаналітичними оцінками, а реабілітація імені одного з українського «розстріляного відродження» реабілітоване лише в 1956 році, негласна ж заборона на його твори діяла майже до кінця радянської окупації.

Джерело інформації: 31-01-2021 Вікторія Шовчко.

https://zabytki.in.ua/