В осінний день, 17 жовтня 1996 р. закінчила свою багатогранну туземну мандрівку Марія Лабунька з дому Ровенчук (Ірина Сурмач). Наводжу в заголовку і тут ім’я і прізвище «Ірина Сурмач», бо українська громада Мюнхена, де покійна жила до 1955 р. і до часу, коли вийшла замуж за Мирослава Лабуньку, була знана тільки, як Ірина Сурмач.

Такою для багатьох вона залишилася у їх пам’яті. Невиліковна недуга рака перервала її нитку життя на сімдесят другому році життя. Покійна була свідома близького кінця своєї туземної мандрівки і переходу у невідомі Божі засвіти, де вже немає ні болю, ні турбот, а життя безконечне.

Покійна Марія народилась 12 лютого 1924 р. у селі Печиніжин, що на Івано-Франківщині, у родині Ровенчуків. На жаль життєвий шлях Марії не належав до легких. Хоч Марія була ніжної будови, але сприймала своє життя, подивугідно мужньо. Батьки Марійки дали її глибоке родинне і релігійне виховання та освіту, що мало вагомий вплив у її житті. Вартості, одержані у батьківській хаті, покійна зберігала до кінця свого життя. Можна сказати, що це був своєрідний батьківський посаг для Марії, з яким покійна пішла у широкий світ, на якому оснувала своє родинне життя.

Юні роки Марійки випали на жорстокий час Другої світової війни. В той час Україна і її український нарід знаходивсь між двома тоталітарними окупантами червоною більшовицькою імперією і гітлерівською фашистською Німеччиною. Для українського народу в тій ситуації не було іншої альтернативи, як власними силами змагатись за незалежність і свободу українського народу. Організація Українських Націоналістів взяла на свої плечі бо­ротьбу проти двох червоного і брунатного імперіялістів. Українська молодь широко приєднувалась до боротьби за незалежність України. Таким чином Марія спершу стає членом Юнацтва ОУН, а згодом приєднується до активного українського резистансу і стає активним членом Української Повстанчої Армії.

Активна участь у підпільній боротьбі примусила юну, гарну брунетку, з широко відкритими чорними І очима, і дівчину Марію покинути рідну хату, батьків і йти у невідоме, виконувати її призначенні завдання. Треба було змагатись на два фронти, проти відступаючої гітлерівської армії та окупаційної влади, а з другої, проти наступаючої більшовицької навали. Капітуляція гітлерівської Німеччини застала Марійку у рядах УПА на Закерзоні — Лемківщина. Тут знову прийшлось проводити подивугідну боротьбу проти сателітньої комуністичної Польщі і більшовиків, обороняючи, перед різними нападами, безборонний український нарід на Засянні і Лемківщині.

Перед відділами УПА не було надій на перемогу, але щоб зберегти людський потенціял, було вирішено збройно продістатись на Захід. І тут Марійка у 1948 році з групою членів УПА опинилась у Західній Німеччині, в американській зоні. Це не прийшлось легко. Треба було чимало пережити різних труднощів, щоб вкластись у нормальне суспільне життя. Для Марійки усміхнулась доля, щаслива нагода — студіювати. Вона вписалась на студії історично-філософічного факультету Українського Вільного Університету, у Мюнхені.

На початку 1950 років Ірина Сурмач вийшла замуж за Мирослава Лабуньку. У Мюнхенському періоді починається моє знайомство з Марійкою. У Мюнхені ми жили дружньо, як велика родина. Чи мало з тих, що по-товариськи, разом жили, не стало серед живих. Тут можна назвати Богдана Бідяка, Володимира Керода, відомого письменника Любомира Рихтицького (Любомирського) й інших. Наша дружба з Марією була така щира і близька, що вже після того, як перенеслись до Америки і жили разом у Нью-Йорку, то все ми були постійними гостями у великі рокові свята Різдва Христового і Христового Воскресіння у панства Марії і Мирослава Лабуньків. До тих постійних гостей належали переважно покійний Богдан Бідяк, Осип Данко і автор цих рядків. Це справді все було дружньо-родинно. Хата Лабуньків все була гостинна. Життя Марійки ні у Мюнхені, ні в Нью-Йорку не належало до розкішних, але покійна не нарікала і була щаслива з того, що мала.

Слід підкреслити, що Марійка все була зорієнтована в українсько-громадському, церковному і політичному житті, бо ж безперебійно брала в ньому активну участь. Вона мала свою здефінійовану думку на різні політичні проблеми. Марійка була активною пластункою, членом Т-ва колишніх Вояків УПА, Українського Патріярхального Товариства, Союзу Українок Америки й інших організацій. Поруч того слід наголосити і підкреслити, що вона була взірцевою мамою, віддаючи для своїх дітей все, що тільки мала. Це є найстарший син Олесь, середуща дочка Ія і молодший син Іко. Мати разом з батьком Мирославом дали їм глибоке родинне і релігійне виховання і подбали про осягнення високої освіти. Покійної посвята для дітей була подивугідна.

На закінчення належить сказати і підкреслити, що Покійна Марія була глибоко віруючою, чесною і багатотрудивою людиною. Все була приємною, веселою і милою в товаристві, великою патріоткою. Покійна належала до дуже упорядкованих людей і все мала особисте «я». Такою залишилась у моїй пам’яті Покійна Марія-Ірина.

В особі покійної Марії втратили: Мирослав вірну дружину і друга в житті, дочка Ія і сини Олесь й Іко дорогу і незаступиму маму, внуки милу бабусю, друзі по зброї віддану подругу зброї, громадські організації і в загальному українська громада відданого і працьовитого члена громади, а друзі і приятелі віддану подругу спільних переживань. Мужеві Мирославові, дочці її, синам Олесеві й Ікові складаю глибоке співчуття.

Хай гостинна американська земля буде Марії легкою, а пам’ять про неї хай іде з роду в род.

Микола Галів

Із ФБ сторінки Borys Buchynskyy