На чому так люблять акцентувати увагу російські дослідники української історії — так це на тому, що всі без виключення члени ОУН були галичанами, волиняками, буковинцями і т.д. Як правило, ніхто з них не аналізував біографічні дані цих людей, тож в якості допомоги варто подати невеликий список керівного та рядового складу членів ОУН Донеччини 1941-43 років.
1.Журба Олександр Авксентійович, 1906 року народження, м. Артемівськ Донецької області. Активно працював в ОУН у Донецьку.
2. Якубович Валерій (Всеволод) Іванович, 1903 року народження, с. Петриківка Дніпропетровської області. Провідник ОУН Красноармійського району.
3. Зубко Віктор Трохимович, 1912 року народження, м. Макіївка Донецької області. Оунівець Красноармійського району.
4. Костенко Дмитро Борисович, 1897 року народження, с. Гришине Красноармійського району Донецької області. Діяв у Красноармійську.
5. Ястремький Антон Іванович, с. Ольгинка Волноваського району Донецької області. Провідний працівник ОУН Ольгинського району.
6. Клименко Овдій , Волноваський район Донецької області, провідний працівник Ольгинського району.
7. Бурлай Дмитро Михайлович, 1908 року народження, с. Олександрінка (Докучаєвськ) Волноваського району Донецької області. Діяв як член ОУН в Рутченково (Донецьк).
8. Корецький Володимир Йосипович, 1912 року народження, Авдіївський район Донецької області. Член ОУН м. Красногорівка Марїнського району.
9. Адаменко Іван Антонович, 1914 року народження, село Залізна Балка Артемівського району Донецької області. Провідний член ОУН міста Горлівка.
Їх можна називати і називати – цих безіменних, забутих, проклятих радянською владою борців. Проте – найкраще розповідають самі документи.
З 35 районів Донецької області ОУН мало свою мережу в 17 районах: Артемівський, Слов’янський, Краматорський, Костянтинівський, Дружківський, Горлівський, Авдіївський включно з Ясинуватою, Макієвський, Ольгинський, Волноваський, Єнакіївський, Маріїнський, Селідівський, Красноармійський, Приморський, Маріупольський, Будьонівський за адмінподілом 1950 року. Окремо оунівці утворили декілька центрів у Донецьку, створили мережу конспіративних квартир і збройних боївок.
Але підпілля ОУН веде свої початки на Донбасі ще з початку 30-х років минулого століття. В архіві СБУ по Донецькій області зберігається карна справа № 30700-пф на Миколу Васильовича Зайця, 1896 року народження, вихідця з Галичини, який на момент арешту 1 лютого 1933 року працював завідувачем оперсектором відділення Цекомбанку в Артемівську Донецької області і був звинувачений по статті 54-11 КК УРСР (участь в контрреволюційній організації і проведенні підривної роботи, спрямованої на повалення радянської влади).
В тому ж 1933-му році він був засуджений до 10 років ув’язнення. 1937 року Миколу Зайця розстріляли, як і багатьох інших в’язнів Соловків, в сумнозвісному урочищі Сандормох.
З протоколів допитів випливає, що принаймні з 1923-24 років Заєць активно співпрацював з Українською Військовою Організацією (УВО), будучи студентом нелегального українського університету. Поляки доволі швидко «вирахували» його по бурхливій діяльності й в квітні 1925 року Микола Заєць разом з ще одним членом УВО Морозом проходять радянсько-польський кордон і опиняються на Великій Україні.
Таємниці розвідупру
У Києві з ним вступає в контакт співробітник розвідувального управління (розвідупру) Любомирський і вже в день прибуття з-за кордону Заєць зустрічається з Яворським – теж галичанином увістом (УВО), який працює в розвідувальному управлінні.
Саме Олексій Яворський влаштовує на роботу Миколу Зайця, легалізувавши останнього в УРСР. Судячи з протоколів подальших допитів, Микола Заєць стає подвійним агентом. На допиті від 15 лютого 1933 року він про це розповідає детальніше: «Прибувши до Києва, я за сприянням Яворського був призначений на роботу в розвідувальне управління, де спочатку виконував функції кур’єра, а місяців через 2-3 став уповноваженим Кам`янець-Подільського розвідуправління. Паралельно з роботою резидентури розвід. управління, яка складалась головним чином з членів «Української Військової Організації» я отримував завдання від Яворського по роботі і звязку членів УВО в Польщі й Україні…».
Здавалося б – це звичайна маячня слідчих ОДПУ (КДБ — ред.). Проте, виявляється, все не так просто… Приблизно в той же час було заарештовано, ймовірно, в Києві, Леоніда Андрійовича Міхенка, 1898 року народження, старшого унтер-офіцера австрійської армії і прапорщика Української Галицької Армії, який до арешту працював керівником сектора постачання Київської філії Всеукраїнського аптекоуправління.
Допити Зайця 11 та 15 лютого 1933 року, а також Леоніда Міхненка 17 лютого 1933 року проходили майже одночасно, тільки допитували Зайця в Артемівську, а Міхненка — у Києві. Однак у їх свідченнях співпадали прізвища, розкривалась організація, канали нелегального зв’язку між Галичиною та УРСР. І якщо з протоколів відкинути суб’єктивне ставлення тих, хто допитував і режисуру слідчих ДПУ, перед нами постане реальна картина подій, що справді відбулась у 20-ті роки. До того ж, вже достатньо широко відомий факт поширення на Донбасі листівок ОУН десь саме у цей час.
Докладніше про це йдеться у брошурі Юрія Бойка, випущеній ще 1946 року «Євген Коновалець та осередньо-східні землі». Судячи з усього, УВО Євгена Коновальця ще в середині 20-х вдалося створити для діяльності майбутнього підпілля ОУН достатньо міцні та розгалужені оперативні позиції в УРСР. Ті ж Заєць і Міхненко, поза всяким сумнівом, брали участь в діяльності підпілля ОУН у Києві та на Донбасі і загинули як свідомі борці за самостійну Україну, а не невинні жертви ДПУ-НКВС.
Джерело.http://rid.org.ua/pidpillya-oun-na-donechchini/
Немає коментарів:
Дописати коментар