Ті події в спогадах одного з підпільників....
Одного вечора прибула до Хмелівки невишколена сотня новобранців під командою к-ра Олега. Можливо, що за дорученням к-ра Грома, ми долучили до цього відділу, щоб дати новобранцям кількаденний рекрутський вишкіл. Ще тої самої ночі, ми взяли зі собою харчі та подались з відділом Олега на північний захід в сторону с.Красне. У проміжних постоях в глибині Чорного Лісу, а згодом після переходу річки Лукви, в лісах під Красною наша група зайнялась практичним вишколом відділу за пляном зайнять, розпрацьованим хор. Щитом.
Село Красна розкинене навпоперек шосе, що тягнеться з півночі на південь у Чорний Ліс. Около вісім кілометрів в південно-західній стороні лежить райцентр Перегінсько. З тієї сторони при шосі недалеко тріангуляційного пункту знаходиться большевицький обсерваційний пункт. Залога бункру, — 7 людей, — була добре озброєна й споряджена радіостанцією. З уваги на можливе донощицтво, та ще й тому, що з бункра було видно село, як на долоні, ми сходили в село вночі й таки за ночі відступали в ліс.
Другої ночі досвіта, коли відділ відходив із села, в останній хвилині, як тилове забезпечення переходило попри наші квартири, службовий по сотні пригадав собі повідомити нас про відхід. Наш алярмовий скоро побудив усіх і ми спішились, щоб не заприміченими вийти в ліс. Все ж таки зав’ючення коня, що його ми тримали для транспорту тягарів, забрало нам дещо часу. Надворі сіріло. В тому моменті на горі з ліва, приблизно в стороні, кудою ми мали відступати, впали стріли. Пор. Ярема та хор. Козак, що долучив останньо до нашої групи, мабуть, як майбутній інструктор, побігли на горб, щоб розглянутися в ситуації. У міжчасі ми висунулися стрілецьким рядком до крайніх хат і вичікували повороту Яреми й Козака. Хвилину пізніше посипалися густі автоматні черги на горбі. «Большевики!» — промайнуло у кожнього з нас.
Іти слідами попередніх було б безглуздям. Із вистрілів довкруги села ми впевнились, що це планова акція і що село оточене. Треба було скоро діяти та шукати догідного виходу, поки ще не розвидниться на добре. Хор. Щит розгубився. Мого роя він післав пробувати щастя на південному напрямку, а сам остався з рештою поміж хатами. У боях ми новики, пороху не нюхали, але в найбільшому порядку, як це нас вчили, ми кинулись у розстрільну. Чи мало б це бути правдиве перше бойове хрищення? я, що зачислявся до сильних, носив останньо сам «дехтярова», Чайка — «чешку».
Ми вже були зо 100 метрів за хатами, коли Чайка шепнув: «Большевики!»
Дискутувати не було часу. До ліса був іще добрий шмат чистого поля. Можуть нас висікти до останнього. Кажу завернути. Таким самим порядком відступаємо назад поміж хати. По нас не стріляють. Дивно, — та ж мусіли нас завважити! Решта наших між хатами. Дядьки крадькома виглядають з-поза хат. Наш д-р Кум, думаючи що перехитрить ворога, а може і нас усіх, лізе в криївку під гноєм. Господар вже хоче його закидати, але він таки роздушується і в останньому моменті вискакує.
Трохи смішно, але й самозрозуміло. Людина попадає в паніку, бо в такій ситуації ще не знаходилась. Але й у інших серце б'ється приспішено. Від середини по долішній кінець навкруги села стріли густішають, а в горішньому, де ми, — мовчанка. Правдоподібно ворог чекає на нашу появу. Тактику наганяння під застави ми добре знаємо. Однак не було іншого виходу. Хор. Щит кидає до відступу спецгрупу та бунч. Запорожця. Вони, як один, мають автоматичну зброю. Їхнім завданням було добитись бігом до лісу, зайняти там становища й прикривати своїм вогнем відступ других. Найгірше, що не знаємо добре положення ворога на цьому відтинкові. Можливо, що він жде на скраю лісу на тих, що будуть відступати. Чотовому Симпатичному не треба було багато говорити: він відважний і досвідчений вояк. Між іншим, під час акції німців на першу старшинську школу в Карпатах він був важко поранений. На половині дороги до лісу по відступаючих посипався гураганний вогонь із згаданого вже горба. Бачимо, як деякі в неладі падуть та знову зриваються. Це не залягання. Мабуть поранені.
Ледве спецгрупа скочила в кущі, як більшість охоронного роя зривається у наступ. Біжимо трішки ліворуч від попередніх. Також на середині поля, — бо видно що лиш у тому місці ворожі застави нас бачать, —дістаємо сильний вогонь, цим разом перехресний. По нас стріляє також застава з півдня, яка недавно ще без труду могла зліквідувати наш цілий охорнний рій. Кулі прорізають замерзлу землю та свищуть невпинно попри вуха. Однак не до цілі. Кількакратно падаючи, добиваємося чудом здорові до лісу. Його краєм підбігаємо задихані на горб та з-за дерев сиплемо по горішній ворожій заставі. В долі чот. Симпатичний із своєї «півкрісівки» (штурмґевера) успокоює долішню заставу. Тим улегшуємо відступ решті. Завдяки ранішній годині, що обмежувала ворожим заставам поле зору, а тим самим і цільного обстрілу як також і через відсутність (це для нас поки що було загадкою!) застав від лісу на заході, ми вийшли досить щасливо з критичного положення. Після долучення всіх ми ствердили, що маємо двох легко поранених, а саме — бунч. Запорожця й Аскольда. Дехто ще мав продіравлений наплечник чи шинелю. Турові куля відорвала зап’яток у чоботі, а Лютому розбила накладку рушниці. Відступаючи глибше у ліс, ми стрінули чоту, що спішила нам на допомогу, і з нею ми долучили до цілости. Між хор. Щитом та сот. Олегом дійшло до гострої виміни слів. Через недбалість службового підстаршини ми мали двох ранених та чи й не двох убитими, бо ж бракувало ще пор. Яреми і хор. Козака.
Щолиш тепер ми довідались, що перші постріли в горішньому кінці села впали були від большевицької застави, що спішила зайняти становища під лісом, та що вони були спрямовані на тилове забезпечення сотні, що саме ховалася в лісі. Відступ сотні в ліс не дав большевикам виконати пляну, а це сприяло відступові нашої групи з фронту без обстрілу. Щолиш, коли сот. Олег відступив з відділом в ліс він довідався, що наша група ще в селі. Зразу вислав її на допомогу чоту, а ця по дорозі зустріла нас у відступі.
Стрілянина з селі не вгавала. Большевики почали господарювати поміж хатами та, як звичайно, розправлятися з населенням. Ціла сотня лежала на становищах, коли стежа донесла, що лісом іде розстріляною якесь військо. Ми не рухалися з місця. Сотенний Олег загадав направити зроблену помилку та помстити на ворогові наші втрати. Крізь далековид розпізнано відділ к-ра Хмари, що саме надходив. Ліс закишів від повстанців. У всіх піднявся бойовий настрій, а командири сотень врадили піти наступом на село та прогнати грабіжників.
Щоб ворог у селі і залога большевицького обсерваційного пункту за шосою нас не запримітили, дві наші сотні пішли лісом на заставу від Перегінська, а одна від Рожнітова. Щолиш коли чоти доходили на свої місця, сотенні розкинули решту в широчезну розстріляну та з північного й західнього напрямку рушили на село. Большевики не сподівалися такої сили партизанського війська і в поспіху залишали село. Тут і там почалася перестрілка.
Командири сотень перерахувались, що наженуть ворога на заставу від Перегінська, куди — на їхню думку — він повинен був відступати. Замість шосою попри бункер в сторону Перегінська большевики відступили вздовж села за шосу в напрямі лісу над річкою Лімницею.
Залога з бункру подала по радіо розвідку до райцентру, а оточена пізніш одною чотою, вона вимагала негайної допомоги. З Перегінська большевики рушили автоколоною на відсіч. До бункра, що, до речі, був сильною землянкою на чистому горбі та мав першорядне поле обстрілу, не можна було ніяк доступити. Аж «панцерфаустами» (протипанцерними п’ястуками) з прямої наводки в отвір вдалося розбити верх землянки. При спробі атаки виявилося, що ще не всі з залоги бункру погибли. Осталі при житті боронилися завзято. На наш заклик «Здатись;», вони відповідали брудною лайкою. Мабуть мали немало гріхів на своїй душі і знали, що УПА їх не помилує. В тому часі колона большевиків під’їхала під нашу заставу. Миттю всі, немов прочуваючи засідку, висіли з авт і розчленувались у широку розстріляну. Цей несподіваний мачевр ворога засудив засідку на невдачу. Завдавши наступаючим крім того дошкульних втрат, чоти, не мавши надто вигідних становищ, відступили, а большевики кинулись бігом до села. В такій ситуації викінчити бункер не було можливо і чота, що облягала бункер, вже під густим обстрілом відступила в село. Ворог, що зазнав немало втрат раненими, задовольнився врятуванням осталої при житті залоги бункру й відступив до району.
Сотня Хмари, повечерявши, зразу відійшла. Наша група і відділ Олега похоронили поляглих пор. Ярему і хор. Козака, що їх знайдено біля окопів на горбі, відправили на санітарний пункт обох ранених та подались попри с. Петранку до Угринова.
Джерело інформації. (http://www.upa-pereginsk.if.ua/?p=375)
