Загальна кількість переглядів!

субота, 26 листопада 2022 р.

25 листопада 1937 р. у Києві московитами розстріляний Микола Івасюк - Український художник.

Народився у місті Заставна на Буковині. Батько був теслярем, мама — ґаздинею вдома. Батьки вчили його чесно жити, любити рідну землю. Однак навчання українця на землі України відбувалося і румунською, і німецькою, лише не рідною.

Після закінчення школи в Заставні вступив до Чернівецької вищої реальної школи, де професором живопису був перший на Буковині український художник-професіонал Юстин Пігуляк. Саме він виховував у Миколи любов до мистецтва, давав хлопцеві безплатні уроки з техніки та композиції живопису, знайомив із історією культури. Учень обрав історичний жанр (історію рідного народу, боротьбу за соціальне й національне визволення).

1884 р., у 19 років, Микола Івасюк став студентом Віденської академії мистецтв. За однією з версій, саме тоді поставив собі мету: написати картину про Богдана Хмельницького. Цій роботі віддав 20 років творчого життя.

У серпні 1885 р. — учасник мандрівки студентської молоді по Тернопільщині. Не раз приїжджав до маєтку Володислава Федоровича у село Вікно (нині Гусятинського району), де малював портрети членів його родини.
******
18 вересня 1937 р. в квартиру художника Івасюка увірвалися енкаведисти зі cвідками, влаштували обшук і, хоча нічого крамольного не знайшли, господаря арештували й кинули до Лук'янівської в'язниці.

2 жовтня 1937 р. було написано постанову, в якій стверджувалося, що Микола Івасюк є активним учасником української націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, який нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури.
14 листопада 1937 р. ухвалено вирок: «Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати».
25 листопада 1937 р. вирок було виконано. За одними даними, розстріляний у Биківні, за іншими даними – в Жовтневому палаці.

Похований у Биківні під Києвом.
Посмертно реабілітований «за відсутністю складу злочину» у 1980 р.
Упродовж життя Івасюк створив понад 500 художніх шедеврів: «Богдан Хмельницький під Зборовом» (1892), «Битва під Хотином» (1903), «Іван Богун у бою під Берестечком» (1919) та найвідоміша його робота «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року» (1912). На сьогодні Україні є не більше 15 картин Івасюка.

Джерело інформації ФБ "Пам'ять нації".

четвер, 24 листопада 2022 р.

24 листопада 1944р. на околиці Красного загинули славетні командири УПА - Линда Остап -«Ярема» і Кобилинець Іван – «Козак».

Ті події в спогадах одного з підпільників....

Одного вечора прибула до Хмелівки невишколена сотня новобранців під командою к-ра Олега. Можливо, що за дорученням к-ра Грома, ми долучили до цього відділу, щоб дати новобранцям кількаденний рекрутський вишкіл. Ще тої самої ночі, ми взяли зі собою харчі та подались з відділом Олега на північний захід в сторону с.Красне. У проміжних постоях в глибині Чорного Лісу, а згодом після переходу річки Лукви, в лісах під Красною наша група зайнялась практичним вишколом відділу за пляном зайнять, розпрацьованим хор. Щитом.
Село Красна розкинене навпоперек шосе, що тягнеться з півночі на південь у Чорний Ліс. Около вісім кілометрів в південно-західній стороні лежить райцентр Перегінсько. З тієї сторони при шосі недалеко тріангуляційного пункту знаходиться большевицький обсерваційний пункт. Залога бункру, — 7 людей, — була добре озброєна й споряджена радіостанцією. З уваги на можливе донощицтво, та ще й тому, що з бункра було видно село, як на долоні, ми сходили в село вночі й таки за ночі відступали в ліс.

Другої ночі досвіта, коли відділ відходив із села, в останній хвилині, як тилове забезпечення переходило попри наші квартири, службовий по сотні пригадав собі повідомити нас про відхід. Наш алярмовий скоро побудив усіх і ми спішились, щоб не заприміченими вийти в ліс. Все ж таки зав’ючення коня, що його ми тримали для транспорту тягарів, забрало нам дещо часу. Надворі сіріло. В тому моменті на горі з ліва, приблизно в стороні, кудою ми мали відступати, впали стріли. Пор. Ярема та хор. Козак, що долучив останньо до нашої групи, мабуть, як майбутній інструктор, побігли на горб, щоб розглянутися в ситуації. У міжчасі ми висунулися стрілецьким рядком до крайніх хат і вичікували повороту Яреми й Козака. Хвилину пізніше посипалися густі автоматні черги на горбі. «Большевики!» — промайнуло у кожнього з нас.

Іти слідами попередніх було б безглуздям. Із вистрілів довкруги села ми впевнились, що це планова акція і що село оточене. Треба було скоро діяти та шукати догідного виходу, поки ще не розвидниться на добре. Хор. Щит розгубився. Мого роя він післав пробувати щастя на південному напрямку, а сам остався з рештою поміж хатами. У боях ми новики, пороху не нюхали, але в найбільшому порядку, як це нас вчили, ми кинулись у розстрільну. Чи мало б це бути правдиве перше бойове хрищення? я, що зачислявся до сильних, носив останньо сам «дехтярова», Чайка — «чешку».
Ми вже були зо 100 метрів за хатами, коли Чайка шепнув: «Большевики!»

Дискутувати не було часу. До ліса був іще добрий шмат чистого поля. Можуть нас висікти до останнього. Кажу завернути. Таким самим порядком відступаємо назад поміж хати. По нас не стріляють. Дивно, — та ж мусіли нас завважити! Решта наших між хатами. Дядьки крадькома виглядають з-поза хат. Наш д-р Кум, думаючи що перехитрить ворога, а може і нас усіх, лізе в криївку під гноєм. Господар вже хоче його закидати, але він таки роздушується і в останньому моменті вискакує.

Трохи смішно, але й самозрозуміло. Людина попадає в паніку, бо в такій ситуації ще не знаходилась. Але й у інших серце б'ється приспішено. Від середини по долішній кінець навкруги села стріли густішають, а в горішньому, де ми, — мовчанка. Правдоподібно ворог чекає на нашу появу. Тактику наганяння під застави ми добре знаємо. Однак не було іншого виходу. Хор. Щит кидає до відступу спецгрупу та бунч. Запорожця. Вони, як один, мають автоматичну зброю. Їхнім завданням було добитись бігом до лісу, зайняти там становища й прикривати своїм вогнем відступ других. Найгірше, що не знаємо добре положення ворога на цьому відтинкові. Можливо, що він жде на скраю лісу на тих, що будуть відступати. Чотовому Симпатичному не треба було багато говорити: він відважний і досвідчений вояк. Між іншим, під час акції німців на першу старшинську школу в Карпатах він був важко поранений. На половині дороги до лісу по відступаючих посипався гураганний вогонь із згаданого вже горба. Бачимо, як деякі в неладі падуть та знову зриваються. Це не залягання. Мабуть поранені.

Ледве спецгрупа скочила в кущі, як більшість охоронного роя зривається у наступ. Біжимо трішки ліворуч від попередніх. Також на середині поля, — бо видно що лиш у тому місці ворожі застави нас бачать, —дістаємо сильний вогонь, цим разом перехресний. По нас стріляє також застава з півдня, яка недавно ще без труду могла зліквідувати наш цілий охорнний рій. Кулі прорізають замерзлу землю та свищуть невпинно попри вуха. Однак не до цілі. Кількакратно падаючи, добиваємося чудом здорові до лісу. Його краєм підбігаємо задихані на горб та з-за дерев сиплемо по горішній ворожій заставі. В долі чот. Симпатичний із своєї «півкрісівки» (штурмґевера) успокоює долішню заставу. Тим улегшуємо відступ решті. Завдяки ранішній годині, що обмежувала ворожим заставам поле зору, а тим самим і цільного обстрілу як також і через відсутність (це для нас поки що було загадкою!) застав від лісу на заході, ми вийшли досить щасливо з критичного положення. Після долучення всіх ми ствердили, що маємо двох легко поранених, а саме — бунч. Запорожця й Аскольда. Дехто ще мав продіравлений наплечник чи шинелю. Турові куля відорвала зап’яток у чоботі, а Лютому розбила накладку рушниці. Відступаючи глибше у ліс, ми стрінули чоту, що спішила нам на допомогу, і з нею ми долучили до цілости. Між хор. Щитом та сот. Олегом дійшло до гострої виміни слів. Через недбалість службового підстаршини ми мали двох ранених та чи й не двох убитими, бо ж бракувало ще пор. Яреми і хор. Козака.

Щолиш тепер ми довідались, що перші постріли в горішньому кінці села впали були від большевицької застави, що спішила зайняти становища під лісом, та що вони були спрямовані на тилове забезпечення сотні, що саме ховалася в лісі. Відступ сотні в ліс не дав большевикам виконати пляну, а це сприяло відступові нашої групи з фронту без обстрілу. Щолиш, коли сот. Олег відступив з відділом в ліс він довідався, що наша група ще в селі. Зразу вислав її на допомогу чоту, а ця по дорозі зустріла нас у відступі.
Стрілянина з селі не вгавала. Большевики почали господарювати поміж хатами та, як звичайно, розправлятися з населенням. Ціла сотня лежала на становищах, коли стежа донесла, що лісом іде розстріляною якесь військо. Ми не рухалися з місця. Сотенний Олег загадав направити зроблену помилку та помстити на ворогові наші втрати. Крізь далековид розпізнано відділ к-ра Хмари, що саме надходив. Ліс закишів від повстанців. У всіх піднявся бойовий настрій, а командири сотень врадили піти наступом на село та прогнати грабіжників.

Щоб ворог у селі і залога большевицького обсерваційного пункту за шосою нас не запримітили, дві наші сотні пішли лісом на заставу від Перегінська, а одна від Рожнітова. Щолиш коли чоти доходили на свої місця, сотенні розкинули решту в широчезну розстріляну та з північного й західнього напрямку рушили на село. Большевики не сподівалися такої сили партизанського війська і в поспіху залишали село. Тут і там почалася перестрілка.
Командири сотень перерахувались, що наженуть ворога на заставу від Перегінська, куди — на їхню думку — він повинен був відступати. Замість шосою попри бункер в сторону Перегінська большевики відступили вздовж села за шосу в напрямі лісу над річкою Лімницею.

Залога з бункру подала по радіо розвідку до райцентру, а оточена пізніш одною чотою, вона вимагала негайної допомоги. З Перегінська большевики рушили автоколоною на відсіч. До бункра, що, до речі, був сильною землянкою на чистому горбі та мав першорядне поле обстрілу, не можна було ніяк доступити. Аж «панцерфаустами» (протипанцерними п’ястуками) з прямої наводки в отвір вдалося розбити верх землянки. При спробі атаки виявилося, що ще не всі з залоги бункру погибли. Осталі при житті боронилися завзято. На наш заклик «Здатись;», вони відповідали брудною лайкою. Мабуть мали немало гріхів на своїй душі і знали, що УПА їх не помилує. В тому часі колона большевиків під’їхала під нашу заставу. Миттю всі, немов прочуваючи засідку, висіли з авт і розчленувались у широку розстріляну. Цей несподіваний мачевр ворога засудив засідку на невдачу. Завдавши наступаючим крім того дошкульних втрат, чоти, не мавши надто вигідних становищ, відступили, а большевики кинулись бігом до села. В такій ситуації викінчити бункер не було можливо і чота, що облягала бункер, вже під густим обстрілом відступила в село. Ворог, що зазнав немало втрат раненими, задовольнився врятуванням осталої при житті залоги бункру й відступив до району.

Сотня Хмари, повечерявши, зразу відійшла. Наша група і відділ Олега похоронили поляглих пор. Ярему і хор. Козака, що їх знайдено біля окопів на горбі, відправили на санітарний пункт обох ранених та подались попри с. Петранку до Угринова.

Джерело інформації. (http://www.upa-pereginsk.if.ua/?p=375)

вівторок, 22 листопада 2022 р.

22 листопада минає 101 рік від дня народження (1921) українського військового та громадсько-політичного діяча, підпільника ОУН, вояка дивізії СС «Галичина» Михайла Івановича Бендини-«Залізняка» (с.Раделичі Миколаївського району Львівської області – 27 листопада 2009 р.). (Юрій Коломієць - сторінка у ФБ).


Життєпис. Навчався у сільській школі, а у 1936 р. вступив до Львівської торговельної школи і з того часу покинув батьківський дім. По завершенні навчання працював у народній торгівлі та одночасно провадив комерційну діяльність. 
У червні 1939 р. вступив до лав ОУН (псевдо «Залізняк»).

У 1942 р. зустрів свою майбутню дружину Марію Пугач і через рік, у серпні 1943 р., вони одружились і розпочали сімейне життя у Львові.
У вересні 1943 р. вступив до дивізії «Галичина». Залишивши дружину, яка на той час вже очікувала дитину, в складі 1-ї УД УНА відправився на вишкіл, який тривав протягом року. У першому ж бою під Бродами був поранений і потрапив до совєтського полону. На 18 липня була призначена страта, проте, коли солдати вели його на розстріл, рішення щодо його подальшої долі було змінено. Михайло все життя вважав це чудом Божим і був вдячний Діві Марії за чудесне зцілення життя. Він був відправлений під військовий трибунал, який засудив його до 25 років ув'язнення в Кемерові.

З перших днів полону Михайло планував втечу і така нагода випала через два роки ув'язнення. Після втечі, кілька днів відсиджувався у лісі, а потім, без документів, практично без грошей і їжі при допомозі добрих людей добирався додому 10 днів. Дружина на той час народила доньку і переїхала жити у своє рідне село. Очевидно, що Михайло не міг залишитись з нею, тому навідавши її під покровом ночі, був змушений залишити її на роки.

За допомогою товаришів по зброї, яких йому вдалось відшукати у Львівській області, він отримав документи переселенця на прізвище Володимира Івановича Сенишина.

Першим наміром його було приєднання до УПА, проте побратими переконали, що він принесе більше користі, працюючи на офіційній роботі і допомагаючи повстанцям, їх сім'ям, та таким як він втікачам, шляхом оформлення фіктивних документів, а також постачаючи медикаменти, одяг та зброю повстанцям.
Михайло Бендина влаштувався на роботу у канцелярію Городоцького районного відділу соціального забезпечення, а згодом він вже обіймав посаду старшого інспектора. Його робота передбачала поїздки по всьому Городоцькому району, що допомагало у здійсненні підпільної діяльності. Незважаючи на довіру до нього безпосереднього керівництва, працівники НКВД ніколи не довіряли йому і він був під їх пильним наглядом.

У 1951 р. по доносу Михайло був затриманий і засуджений до 25 років ув'язнення за статтею 54-1а. Заслання відбував в таборі в Сухобезводній у Горьківській області. У 1957 р. підпав під амністію і повернувся до дружини до Львова. Після ув'язнення Михайлові було заборонено працювати у торгівлі, тому решта його професійної діяльності була пов'язана з обласними закладами охорони здоров'я, де він працював на посаді головного бухгалтера.
У 1990 р. в часі свого візиту до родини у США Михайло зустрівся з побратимами Ярославом Качаєм, Романом Данилюком та Юрієм Ференцевичем. Разом вони домовились про створення Братства колишніх вояків Дивізії «Галичина» в Україні, метою якого б стало вшанування пам'яті полеглих у визвольній боротьбі, встановлення історичної справедливості, систематизація захоронень полеглих та здобуття належного, почесного місця діяльності УД «Галичина» у сучасній історії України.

Початком діяльності стала публікація Михайлом у пресі 1 грудня 1991 р. оголошення про налагодження контакту між колишніми вояками Дивізії «Галичина» в Україні.
Будучи членом Крайової Управи Галицького Братства колишніх вояків 1-ї УД УНА з 19 листопада 1991 р., Михайло обіймав посаду Голови Львівської станиці Братства.
З 1990 р. і до останніх днів це була основна і найбільш значима діяльність всього його життя. Безліч справ були започатковані і реалізовані з побратимами, яких він відшукав і об'єднав для спільної діяльності й задля досягнення поставлених цілей.

Найбільш значимими досягненнями Братства всього періоду було встановлення пам'ятника загиблим під Бродами у с.Ясенів на горі Жбир, пошук та перезахоронення останків загиблих під Бродами на новоствореному меморіальному цвинтарі, побудова каплиці на цьому цвинтарі, сприяння створенню меморіального комплексу воїнів та репресованих на Личаківськім цвинтарі у Львові, встановлення пам'ятного знаку. За майже два десятиліття Братство видало багато публікацій та вело значну просвітницьку діяльність. Михайло також був тією ланкою, яка постійно забезпечувала зв'язок між вояками в Україні та за її межами.

Джерело інформації. Юрій Коломієць. (Фейсбук сторінка)

неділя, 20 листопада 2022 р.

20 листопада 1908 р. у Варшаві помер Вороний Георгій Феодосійович - видатний Український математик - основоположник наукових напрямів у теорії чисел, алгебрі і геометрії. Його забальзамоване тіло, згідно із заповітом, було перевезено на рідну землю і поховане у с. Журавці (на Чернігівщині) у спеціальному гробівці. У 1930-х роках, під час розкуркулювання, гробівець було знищено. Селяни перепоховали останки математика поруч з батьком.

Народився Георгій Вороний 28 квітня 1868 р. у с. Журавка на Чернігівщині.

Середню освіту здобув у Бердянській (до 5-го класу) і Прилуцькій гімназіях. У цей період він захопився математикою. 1885-го Вороний вступив до Петербурзького університету. Основною галуззю досліджень, яку обрав для себе Г.Вороний, була теорія чисел. Саме у цьому напрямі у той час переважно досліджували такі авторитетні фахівці, як професори П.Чебишов, А.Марков, Є.Золотарьов. В результаті їхньої діяльності виник окремий науковий напрям, що згодом дістав назву «Петербурзька школа теорії чисел».

Поганий стан здоров'я змусив повернутися молодого вченого в рідну Журавку, де він далі працював над своїми дослідженнями. Восени 1889 р. Георгій Вороний склав випускні екзамени і захистив дипломну роботу про числа Бернуллі. Після цього його залишили при університеті для підготовки магістерських екзаменів на основі подання, підписаного провідними професорами математики — А.Марковим, М.Коркіним, Ю.Сохоцьким, К.Поссе.
Одночасно він був призначений позаштатним вчителем у Петергофській прогімназії.

У той же період Георгій Вороний одружився з Ольгою Крицькою, яка стала не лише коханою дружиною, а й другом і помічником на все життя.

Наукові інтереси молодого вченого надалі зосередилися на теорії алгебричних чисел, точніше – на теорії ірраціональностей третього степеня.

Два його дослідження, що лягли в основу магістерської і докторської дисертацій, принесли успіх. Обидві дисертаційні роботи 1896 р. були відзначені премією імені В.Буняковського.

«Георгій Вороний – геніальний український математик. Він під час свого перебування в Петербурзькому університеті займався з гідним подиву успіхом кубічною областю і зробив у ній геніальне відкриття. Він узагальнив на кубічну область алгоритм неперервних дробів, що дає алгебричні одиниці в квадратичній області. Це узагальнення марно шукали з часів Ейлера протягом ХIХ століття усі найвидатніші математики. Вийшов таким чином алгоритм Вороного», – писав академік Д.Граве.

Після захисту магістерської дисертації Г.Вороний отримав призначення до Варшавського університету, де працював до кінця своїх днів. З осені 1898 р. працював також професором Варшавського політехнічного інституту — був деканом механічного факультету.

У 1898 р. Г.Вороного обрали членом Московського математичного товариства. Він брав участь у роботі Х з'їзду природознавців і лікарів у Києві та ХI з'їзді у Петербурзі. У 1903-1904 рр. вийшли друком два дослідження Г.Вороного з аналітичної теорії чисел. У 1907 р. Г.Вороного обрано членом-кореспондентом Петербурзької академії наук.

Протягом 1903-1904 рр. Г.Вороний у складі групи професорів займався створенням Донського політехнічного інституту у Новочеркаську. Тут він виконував обов'язки декана механічного факультету, а 1908 р. повернувся у Варшаву на попередні місця роботи. У 1909-1911 рр. Г.Вороний за редакцією професора І.Брайцева опублікував у Варшавських університетських відомостях підручник із математичного аналізу.
Під час перебування у Новочеркаську загострилася хвороба Г.Вороного і він на літо поїхав у відпустку до рідної Журавки на лікування.

20 листопада 1908 р. Георгій Вороний помер у Варшаві. Його забальзамоване тіло, згідно із заповітом, було перевезено на рідну землю і поховане у Журавці у спеціальному склепі. У 1930-х роках, під час розкуркулювання, склеп було знищено. Селяни перепоховали останки математика поруч з батьком.

Наукові розробки вченого використовуються у сучасній науці. Діаграми Вороного стали широко вживати у багатьох наукових центрах світу. В останні десятиліття їх дослідження і узагальнення проводяться практично в усіх країнах Європи, у США, Канаді, в країнах Південної Америки, Японії, Китаї, Австралії, Новій Зеландії. У Сеулі (Корея) існує Дослідницький центр з діаграм Вороного. З ініціативи цього Центру з 2004 року в різних країнах світу протягом 10 років проводилися щорічні міжнародні симпозіуми, присвячені узагальненням діаграм Вороного та їх використанню (ISVD).

Метод Вороного – розбиття певного об'єму на частини дозволяє створювати максимально міцні структури з використанням мінімальної кількості матеріалу. Результати його дослідження використовуються також у кристалографії, інформації, фізиці, електроніці, астрономії, астрофізиці, хімії, хімічній інженерії, мікробіології, офтальмології, у розв'язанні проблем штучного інтелекту.

Діаграми Вороного використовують в інженерних конструкціях, у дизайнерських проектах. У Китаї за проектом дизайнера Hyun-Seok Kim'а побудована яхта під назвою «Voronoi yacht», португальський архітектор Andre Koelho створив лампу – гриб «за Вороним», в Сеулі під час симпозіуму 2005 року в Художньому музей була відкрита виставка «Мистецтво по Вороному», подібна виставка була і в Калгарі (Канада) у 2006 році.

Джерело інформації. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/kviten/28/1868-narodyvsya-georgiy-voronyy-matematyk