Наслідком цього відбувся арешт 16 селян, які в липні цього ж року всі були засуджені до різних термінів ув’язнення, зокрема батька Олі покарано на 10 років строгого режиму.
В абсолютному вираженні будь-яка крадіжка є злом (в християнстві гріхом). Проте як в арифметиці враховується знак перед числом так і в житті завжди враховуються обставини, що спричинили певне зло. Навіть якщо винести за дужки таку традиційну національну рису московитів як злодійкуватість, про що нерідко пишуть їхні ж інтелектуали, комуністична система від початків свого існування створила такі суспільні умови, що для більшости простих громадян вкрасти в держави стало однією з умов їхнього виживання.
В радянські часи поцупити щось в держави навіть вважалось маленьким відшкодуванням того, що система через рабську працю нахабно відбирала в селянина або робітника. Правда не кожен міг щось потягнути, то ж найповніше ця сатисфакція виявлялася у ставленні до праці – в радянські часи популярною була сентенція: «вони роблять вигляд, що мені платять, а я роблю вигляд, що їм працюю».
Проте в цій історії є щось значно більше, а саме який велетенський вплив мала більшовицька пропаганда на свідомість особливо підлітків, які ще не вміли простежувати причинно-наслідкових зв’язків. Минуло неповних два роки від загибелі Павліка Морозова (вересень 1932), з якого пропаганда зробила піонера-героя замордованого нібито куркулями за комуністичну ідею (насправді не ретушована історія виглядала дещо інакше), як радянською імперією почала ширитись хвиля доносів в каральні органи саме від підлітків. На початку 1935 на станції Вахрушево Кіровського краю піонерка Анна Соколова випадково почула розмову між залізничниками, які «злораділи» з вбивства Кірова й відразу донесла в місцевий партком.
Звісно робітники потрапили за ґрати. Приблизно того ж часу піонер Коля Щеглов викрив свого батька як «ворога народу» і звернувся в органи НКВС з проханням його розстріляти. Ну не могло НКВС не дослухатись до бажання дитини. Поступово комуністичний режим вибудував в країні широко розгалужену систему доносів. В кожному трудовому колективі, а особливо наукової, технічної та творчої інтелігенції, все сказане уважно слухала та запам’ятовувала мережа стукачів й пізніше викладала в детальних звітах. При цьому радянський стукач не наважувався щось приховати від куратора, бо усвідомлював, що крім нього в колективі ще є один чи декілька донощиків про яких він не знає.
А наша «героїня», Оля Баликіна, завершила сумно хоча й закономірно: після Другої світової війни за доносом сусідів була засуджена на 10 років ув’язнення. Ось таке воно життя, чи як мовлять французи «с'est la vie».
Джерело інформації фейсбук сторінка Zenon Borovets
