Загальна кількість переглядів!

пʼятниця, 3 липня 2020 р.

Цей день в історії УПА - 4 липня.

Український Визвольний Рух - ОУН і УПА
Підпільники ОУН, Тернопільська обл., 31.07.1954 р.
Зліва (ймовірно) Петро Пасічний - "Петро" (загинув в бою 14.04.1960 р.) , в центрі його дружина Марія Пальчак - "Стефа" (захоплена 14.04.1960 р.) , справа Михайло Перегінець - "Білий" (захоплений КГБ 20.10.1960 р. в с.Словятин Бережанського р-ну Тернопільської обл.)

1943 рік
У місті Бердичеві на Житомирщині гестапівці розстріляли окружного провідника ОУН П. Іскру

1945 рік
Сотня «Дружинники» УПА-Захід розпочала рейд на Волинь.

1946 рік
У селі Нападівка на Тернопільщині повстанці атакували дільницю винищувального батальйону. Знищені дільничний МВД і боєць батальйону.

1947 рік
У селі Криве на Тернопільщині у сутичці з загоном МВД загинув Іван Андрейчин – «Думик».

Сотня «Ударник» УПА-Захід зіткнулася з колоною МВД біля села Красне на Дрогобиччині. У перестрілці знищені кілька військових. Загинули два воїни УПА.

Під час зіткнень із загонами МВД у селах Воля-Довголуцька, Нанове, Новий Кропивник і Соколівка на Дрогобиччині загинули 5 повстанців.

У селі Підлісне на Станіславщині підпільники знищили начальника районного винищувального батальйону.

У сутичці з опергрупою МВД у селі Прибинь на Львівщині загинув Юліян Чайківський – «Голуб».

Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті.

4 липня 1863 р. народився Юліан Панькевич. Один з видатних Українських малярів.

Один з видатних українських малярів Юліан Панькевич (псевдонім Простен Добромисл) народився 4 липня 1863 р. у с. Устя-Зелене, тепер – Монастириського району. З його ім’ям пов’язане становлення українського мистецтва кінця XIX – першої половини XX ст. Він відомий також як письменник і громадський діяч. Дитячі роки Ю. Панькевича минули в с. Васючин та в містечку Езуполі.
1884 р. закінчив Бережанську гімназію. Малярства навчався у Школі Мистецтв у Кракові, коли її директором був Ян Матейко. Далі продовжував навчання у Відні. Відомо, що Ю. Панькевич організовував у селах хори, керував ними, безкоштовно навчав сільських дітей малюванню, історії мистецтва, виготовляв декорації та проектував костюми для аматорських вистав, організовував гуртки самоосвіти. А ще добре грав на скрипці, самовіддано диригував хорами.
Юліан Панькевич займався релігійним малярством, вносячи у нього народний колорит, різноманітні орнаменти, побутові деталі. Високу оцінку мали свого часу його картини “Ісус Христос”, “Богородиця”, “Сільська Мадонна”.
Під час канікул у 1885 р. студенти Львівського університету організували мандрівку з Тернополя до Чернівців. Ю. Панькевич тоді познайомився з Іваном Франком, змалював руїни монастиря під Теребовлею і замок.
1896 р. художник намалював композицію “Трійця” для церкви с. Іване-Золоте, що біля Заліщиків. З 1898 р. працював у Львові в “Товаристві для розвою руської штуки”. 1903 р. вийшла антологія української лірики “Акорди”, упорядником і редактором якої був Іван Франко. Цінуючи Ю. Панькевича як митця, зокрема його здібності рисувальника, І. Франко доручив йому ілюстрування та художнє оформлення цієї унікальної збірки.
Портрет Т. Шевченка 1904 р. – один із кращих творів Ю. Панькевича. Тоді ж він намалював перший із своїх портретів Івана Франка. Це єдиний портрет Каменяра, зроблений з натури.
1918 р. вийшла з друку у Львові невеличка книжечка В. Гнатюка “Баронський син в Америці”. До десяти казок, уміщених у збірці, подано сорок ілюстрацій та двадцять заставок і кінцівок роботи Ю. Панькевича. Приблизно тоді ж на замовлення В. Гнатюка він виконав ілюстрації до збірки “Народні легенди”. Багато часу, творчої енергії віддав художник праці над ілюстраціями до “Слова о полку Ігоревім”, до повісті Г. Хоткевича “Камінна душа”, творів С. Руданського, Я. Щоголіва.
Юліан Панькевич завжди відстоював реалістичний напрямок у малярстві. Він з обуренням виступав проти тих “знавців”, котрі дивилися за костюмами, а “лиць не бачили”. Художник, на думку Ю. Панькевича, мусить бути всебічно освіченою людиною. Серед найпоширеніших творів Ю. Панькевича: “Пейзаж зі скалами в Бубниці”, “Теребовлянський замок”, “Повернення з ярмарку” (1885), “На сільському майдані” (1891), “Рибалки над Прутом” (1893), “Хмельницький закликає козаків на повстання” (1896), “Тарасове горе” (1903), “Подільський пейзаж”, “Дніпро”.
Важка хворба нервів не дала Ю. Панькевичу здійснити всі творчі задуми. Помер 1933 р. в Харкові, де його надії на ренесанс культури в умовах Радянської України залишилися не здійсненими.

Джерело
https://tobm.org.ua/pankevych-yulian/

четвер, 2 липня 2020 р.

2 липня 1918р. гетьман П.Скоропадський затвердив закон про громадянство Української Держави.

Її громадянам заборонялося одночасно бути підданими іншої держави.

На батьківщині вони отримували усю повноту політичних прав, в т. ч. виборчих. Натомість на них покладався обов'язок всіма силами дбати про добробут України.

Російські піддані, які на цей час перебували в Україні, визнавалися її громадянами. Особи, народжені в Україні, незалежно від їхнього місцеперебування, мали право на українське громадянство в разі подання відповідної заяви протягом року після досягнення повноліття.

Право на українське громадянство надавалося також особам, народженим громадянами Української Держави у шлюбі чужоземки з українським громадянином, усиновленим іноземцям до 17 років, шляхом натуралізації в разі перебування на території України протягом трьох років і спроможністю прогодувати себе й родину.

Право на українське громадянство скасовувалося в разі прийняття тією чи іншою особою громадянства або підданства іншої держави.

До закону про громадянство додавалося "заприсяжне обіцяння".
Закон про громадянство, ухвалений 2-4 березня 1918 р. Українською Центральною Радою, скасовувався.

Джерело
http://www.istpravda.com.ua/

2 липня 1951р. газета «Правда» засудила вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну» за «буржуазний націоналізм»

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Володимир Сосюра

2 липня 1961р. застрелився Ернест Хемінгуей, американський письменник.

Лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року.
Він покінчив життя самогубством через думку, що більше не може писати.
Перед цим 62-річного митця, хворого на діабет і гіпертонію, тримали в психіатричній клініці, застосовуючи електросудомну терапію. Відтак Хемінгуей втратив спроможність формулювати думки на письмі.

Джерело
http://www.istpravda.com.ua/