Загальна кількість переглядів!

четвер, 9 лютого 2023 р.

Стефанія Сарвас, 1928 р. н., с. Зушиці Городоцького р-ну Львівської обл. Спогади.

«У всякого своя доля. І свій шлях широкий». Т. Г. Шевченко.

«На лютнісько (летовищі,– авт.) в Цуневі то якісь воєнні там були. То десь в 46 році. Мій тато їхав вдосвіта, на Великому Полі (с. Великополе, – авт.) там була його сестра і він поїхав туда як на празник. І тато приїхав звідтам, а воєнний по селі ходив. Він зустрівся з татом на подвіру, прийшов з татом до хати і по-польськи: «Покаж документи!». А тоді не можна було показувати документи, мусіли з рук показувати, бо не вільно було комусь в руки давати. І тато йому показує, а він витягає автомат і в тата стріляти. А тато був вищий від нього і викрутив автомат, і він встрілив в стелю. 

А той воєнний вийшов з хати, я за ним і тато за ним, і сестра, так якби ми повибігали кричати. Я йно в сорочці вибігла з хати на двір і стала збоку. Я не чула, шо граната розірвалася вже. А він вкинув в той час як виходив гранату в сіни і сестра на повалу відразу, вже не встала. А тато вбіг в шопу і там впав. 

Мені ніц не було, ні одного осколка я не дістала, но сорочка ціла була з кров’ю. Як то всьо стало, я дуже кричала і так сусіди зараз поприходили. Маму забрали в лікарню, мама була дуже поранена, дуже осколки мала. Ми ксьондза привели, тато висповідався та й вмерли. А мама в лікарні була 3 місяці, поки осколки повитягали, поки вилікували. А брат то мав йно царапину над оком.

А той воєнний в Цуневі вбив ше дівчину, він був п’яний, а тоди до нас прийшов і то всьо наробив. А як до нас прийшов, то шапку лишив в хаті. І до нас то зразу поприходили на слідство, а я йно сама в хаті, вже нікого нема. Брат менший 9 років мав, тато на столі лежить, сестра на столі і я сиджу коло них. Я їм то розказала як то було. Вони (воєнні, – авт.) пішли і взяли з собою ту шапку. І там всіх построїли, а він без шапки і так по тім його зловили».

Стефанія Сарвас, 1928 р. н., с. Зушиці Городоцького р-ну Львівської обл.
Джерело інформації Локальна історія (фейсбук)

середа, 8 лютого 2023 р.

Прорив УПА на Захід. У невеличкому лемківському селі Стефкове Ліського повіту народився один із визначних командирів УПА – сотенний Роман Гробельський «Бродич», «Роман».

Сотенний Роман Гробельський «Бродич», «Роман». 
для збільшення натисніть на зображення 
Члени сотні "Ударники -1". Стоїть крайній справа сотенний Роман Гробельський "Бродич".

У вісімнадцятирічному віці він вступає до ОУН, а з 1944 р. воює в рядах УПА під псевдами «Бродич» та «Роман». Вже в кінці 1944 р. стає командиром чоти у сотні «Громенка», а на початку травня 1946 р. очолює сотню «Ударники-1», що належала до куреня «Рена». В жовтні цього ж року сотня «Бродича» активно діяла на Закерзонні – у Грибівському повіті. Саме у цьому повіті під командуванням Романа Гробельського сотня «Ударники-1», напала і роззброїла пост поліції у Флоринці. У травні 1947 р. командуванням УПА був виданий наказ про перехід сотні «Бродича» на Захід. Але через відсутність зв'язку Роман Гробельський отримав цей наказ лише у серпні. Деякий час намагався зв'язатись з другою чотою «Урала» своєї сотні, щоб передати їй наказ, проте йому це не вдалося, і він змушений був вирушати до чехословацького кордону.
 
Рухатись «Бродич» вирішив через терени Польщі північними схилами Бескиду аж до рік Орава і Тешінська, а потім перейти кордон на Моравію. Для полегшення проходження маршруту сотня розділилася на 5 груп, що проходили його самостійно. Причиною цього був великий розмах антибандерівських акції у Чехословаччині. 

10 червня 1947 р. Чехословацька влада почала спецоперацію проти загонів УПА, яка увійшла в історію як: «Акція Б» або «Акція Бандерівці». Метою операції була протидія відділам УПА, які йшли з пропагандивним рейдом на захід (до Австрії та Західної Німеччини) через територію Чехословаччини. Керівником операції був генерал Юліуш Носко, який командував військовою частиною «Тепліце» (спеціально створеною для боротьби з УПА на території Чехословаччини), яка нараховувала 13500 військових.

Відділ «Бродича» вирушив 2 вересня і рухався польською територією два тижні. Зважаючи на велику чисельність військових на кордоні, Роман Гробеський вирішив розділити групу на два менших відділи, що було зроблено неподалік від прикордонного містечка Вісла. В ніч з 26 на 27 вересня окремі відділи перейшли кордон біля Яблункового і Мостів. Довгий час повстанці не зустрічали військ і спокійно переправились через Мораву. Лише при Моравській Требовій сталася сутичка з чехословацькими військами, проте, сотні вдалося вибратися без втрат. Подальше просування було ускладнене негативним ставленням до повстанців прокомуністично налаштованих чехів. Окремим членам сотні «Бродича» вдалося дійти до Німеччини. З усієї сотні «Бродича» (80 стрільців) пробитись на Захід до травня 1948 р. змогло 48 вояків. Сотня була останньою, що за наказом Генерального Командувача УПА, пробилася до Західної Німеччини.

Проте провіднику сотні «Ударники-1» Роману Гробельському «Бродичу» не вдалось дістатися на Захід. 30 жовтня 1947 р. в селі Коругев біля Полічки Роман Гробельський був захоплений у полон. У 1948 р. чехословацькою комуністичною владою було прийняте рішення передати Романа Гробельського польській владі. А вже 14 січня 1949 р. польською владою «Бродич» був засуджений до смертної кари. Вирок був виконаний 8 лютого 1949 року на подвір'ї ряшівської в'язниці.

Підготував Рочняк Ігор
ФБ Локальна історія.

Василь Сосяк - Відважний воїн УПА. Пам'ятаємо...

Околиці села Медвежа.

Василь Сосяк, син Дмитра, народився в с.Медвежа у 1923 році. Закінчив сільську школу. Його батько швидко помер. Василь працював на своїй землі. Щоб вибороти волю для рідного народу 1944 р. пішов в УПА.Група партизанів була в криївці у хаті Єви Сосяк. Їх зрадив односельчанин Степан Лялюк, який спочатку був в УПА, а коли його схопили, щоб урятуватися, видав своїх. 

Будинок оточили енкаведисти, навпроти встановили кулемет і запропонували здатися. Мужній повстанець Василь Сосяк не здався- підірвав себе гранатою. Загарбники підпалили хату- усі загинули, окрім неповнолітніх Михайла Сосяка (син господині Єви) та Миколи Мроця, які здалися. 

Повстанець Микола Лялюк вискочив з хати та кинувся на облавників, але був скошений кулеметною чергою. Це було третього березня 1945 року в селі Медвежа. Василя та Єву, яку нелюди кинули у вогонь, поховали в братській могилі на сільському цвинтарі. Матір та двох сестер Василя червоні окупанти вивезли в Сибір.

Джерело: "300 Великих дрогобичан". Марія Гриник.
https://drohobychyna.com.ua/section/osobistosti/vasil-sosyak/

вівторок, 7 лютого 2023 р.

Може тут є люди котрі можуть допомогти. Жінка з Австралії звернулася із проханням допомогти знайти її родичів. Пані Олена Рембіцька (Helen Rembicki) із фейсбук сторінки Petro V. Rybchuk


для збільшення натисніть на зображення 
Фотографії Івана Рембіцкого.
Фотографії Івана Рембіцкого.
для збільшення натисніть на зображення 
Може тут є люди котрі можуть допомогти. Жінка з Австралії звернулася із проханням допомогти знайти її родичів. Пані Олена Рембіцька (Helen Rembicki) мала тата котрий родився 26 квітня 1924 року у Космачі. Називався Іван Рембіцкий (Jan Rembicki). Тато Івана називався Федір Рембіцкий. Мама Олени Рембіцької також народилася у Космачі. Olga Lewinskowska (ймовірно перекручене Левандовська). Ольга мала двох сестер, Марію та Софію. Вони вважали себе поляками. Іван Рембіцкий втік з Космачи коли йому було 17 років. Його сестра і тато були вислані до Сибіру. 

My father, Jan Rembicki was born in Kosmach on 26 April, 1924. His father was also born there, Teodor. His mother was also born in kosmach (I think), Olga Lewinskowska. My father had two sisters, Mary and Sofia. I don’t know how accurate the information is as it came from my mum not my father. My father was Catholic and he always regarded himself as Polish, not Ukrainian? The story is my father at 17 ran and escaped on a train. His sister and father went to Siberia??? My father migrated to Australia and that is where my sister and I live.
We would appreciate it if there is any information you could share with us on the accuracy of the story.

неділя, 5 лютого 2023 р.

3 лютого 1919р. у с. Болехівці, Дрогобицький повіт народився Лівий Володимир Михайлович «Митар», «Йордан», «Роман», «Орлів» - Український військовик, майор УПА, референт Служби Безпеки Карпатського крайового проводу ОУН.

Володимир Лівий (псевд."Йордан", "Митар", Роман Орлів", "Суворов", "С-99/1) Освіта середня. Навчався в рідному селі (?- 1936 р.), відтак у гімназії м.Дрогобича. Член ОУН (1937 р.), засуджений Станіславським окружним судом за приналежність до ОУН і спробу вбивства агента на 12 років ув`язнення (1939 р.).

Львівським апеляційним судом вирок затверджено (19.06.1939 р.).

Вийшов на волю у вересні 1939 р. перебував у еміграції (1940-1941 рр.), закінчив школи розвідки в м.Бранденбург (Німеччина), м.Закопане (Польща).

Референт СБ Коломийського окружного проводу. ОУН (1941-1942 рр.), пізніше референт СБ Станиславівського обласного проводу ОУН (1942-1945 рр.). Відтак референт СБ Карпатського крайового проводу ОУН (03.1945-12.1948 р.).

Загинув 4 грудня 1948 р. разом з дружиною Дарією Цимбаліст- "Оля" в с.Топільське Рожнятівського району. Фігурант справи "Верховинці", "Петлюрівці".

Дружина була провідником жіноцтва Коломийського окружного проводу ОУН.

Джерело: "150 славних українців Дрогобиччини". Василь Ільницький.