3 травня 1985 року за 65 км від Львова – біля Золочева сталася одна з найбільших авіакатастроф, про яку досі мало хто знає. Адже інформація про неї була одразу засекречена.
Внаслідок зіткнення двох літаків – військово-транспортного Ан-26 і пасажирського Ту-134 – загинуло 94 особи.
«Рятувати не було кого»
Житель Івано-Франківської області, лікар-ветеринар Михайло Козак в 1985 році проходив термінову військову службу. Служив на Львівщині у військовій частині 3350, що була дислокована в районі Золочева.
– Пам’ятаю, що в нашу військову частину того дня зателефонував невідомий і схвильованим голосом повідомив, що чув в повітрі сильний удар, – розповідає Михайло. – Опісля він побачив, як біля колгоспної ферми, де він працював, впали уламки літака. Весь особовий склад частини було піднято по тривозі і скеровано до місця пригоди.
Одночасно з нами туди ж прибули пожежники, працівники правоохоронних органів, аварійно-рятувальна команда Львівського аеропорту. Але рятувати вже не було кого. Земля була усіяна дрібними уламками і закривавленими шматками людських тіл. Все це було розкидано на площі в кілька квадратних кілометрів.
– Того дня була типова львівська погода – нудний дощ, що мжичив з самого ранку, – продовжує свою розповідь Михайло. – До пізнього вечора ми були задіяні в прочісуванні місцевості і валилися з ніг від втоми. Знали лише те, що шукаємо фрагменти двох літаків – військово-транспортного Ан-26 і пасажирського Ту-134, які незрозуміло з яких причин зіткнулися в повітрі. І що на цих лайнерах летіло близько ста осіб.
Про те, що на військово-транспортному літаку розбилося практично все керівництво Військово-повітряних сил ПрикВО, стало відомо лише через кілька днів, коли на Личаківському цвинтарі у Львові почали ховати жертв авіакатастрофи.
Лайнерами керували досвідчені пілоти
Широкій громадськості обставини авіакатастрофи в небі над Львовом стали відомі лише через сім років, коли в 1992 році в журналі «Цивільна авіація» була опублікована стаття про цю трагедію. Згодом про львівську катастрофу написали кілька центральних російських газет. Факти, викладені, в цих публікаціях, такі.
3 травня 1985 року в 12.02 з Львівського аеропорту вилетів Ан-26, який повинен був доправити до Москви керівництво ВПС Прикарпатського військового округу. На його борту було 6 членів екіпажу і 9 пасажирів.
Разом з командуючим ВПС – генерал-майором авіації Є.Кропивиним в столицю летіли начальник політуправління С.Доценко і начальник штабу С.Волков. У числі пасажирів були також два сини командувача – курсанти військових училищ Андрій і Олександр.
Пілотувати Ан-26 довірили одному з самих досвідчених екіпажів. Командир корабля С.Шишковський досконало володів своєю професією і провів в небі майже 6 тисяч годин. Пілотувати літак йому допомагав В.Биковський, син відомого космонавта Валерія Биковського. На Ан-26 він налітав всього 450 годин, але вже встиг зарекоменндувати себе якнайкраще.
На борту цивільного Ту-134, який прямував до Львова з Таллінна, було 6 членів екіпажу і 73 пасажирів (у їх числі 8 дітей). Лайнером керував Герой Соціалістичної праці, льотчик першого класу Н.Дмітрієв. Обидва літаки повинні були пролетіти над Золочевим, де сходилися і розходилися траси на Мінськ, Прибалтику, Київ і Москву.
Про що розповів «чорний ящик»
Повітряна трагедія сталася через багато різних порушень. Недопустимим недбальством було те, що військовий літак вилетів майже на півгодини пізніше від регламентованого часу. Якби не це, не було б потреби розводити літаки на висоті: за розкладом руху вони не повинні були зустрітися.
На обидвох лайнерах не працювали локатори. Тож «запеленгувати» один одного літаки не могли, хоча щомиті відстань між ними зменшувалася.
Останню фатальну помилку допустила диспетчерська служба. «Диспетчер» підходу», який відповідав за район аеропорту, неправильно визначив відстань між літаками. Ан-26 було дозволено набирати висоту 3900 метрів і виходити на Золочів.
Ту-134, який летів на Золочів з іншого боку –на висоті 4200 метрів, отримав команду знизитися до 3600 метрів. Тобто пасажирський лайнер «ввели» у повітряний коридор, зайнятий військовим літаком.
Ту-134 і Ан-26 зіткнулися в 12.13 – у хмарах на висоті 3900 метрів в 6 кілометрах від Золочева. Комісії з розслідування причин катастрофи вдалося розшифрувати «чорний ящик» військово-транспортного літака. З’ясувалося, що екіпажі лайнерів побачили один одного приблизно за 5-6 секунд до тарану, з відстані близько півтора кілометрів.
Що-небудь змінити в такій ситуації було нереально. Магнітофонна плівка зафіксувала наростаючий гуркіт, тривожні вигуки екіпажу, а відтак – сильний звук удару. Після зіткнення, коли літак падав, запис продовжувався ще сім секунд. На плівці записано сповнені жаху крики людей – не лише пілотів, а й пасажирів.
Головними винуватцями львівської авіакатастрофи були визнані «диспетчер підходу», 48-річний «списаний» льотчик П.Савчук і його безпосередній начальник, 32-літній керівник польотів О.Квашнін. Обидва винуватці отримали тривалі тюремні терміни.
