Загальна кількість переглядів!

субота, 15 лютого 2020 р.

Легендарна криївка, що отримала друге життя. Історія із с. Рунґури.

Стоїть посередині "Скорий", крайній справа Прокопів "Лютий", присів посередині "Підкова", нижче нього посередині "Камінь".
Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина) 

Стоїть другий зліва "Камінь", присіли перший зліва "Підкова", перший справа "Чавун".

Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина)

«С находившимися в бункере бандитами были завязаны переговоры с целью склонения их сдаться живыми, но бандиты оказали вооруженное сопротивление. Поскольку ружейно-пулеметным огнем и гранатами служебного наряда находившихся в бункере бандитов ликвидировать не представлялось возможным, поэтому указанный бункер в 19-00 был подорван толом».


Звернемося до архівних джерел і спогадів жителів Рунґур та Печеніжина для більш детальної розповіді про цю спарену криївку та її героїв.

Після розформування останніх сотень УПА восени 1949 р. і трансформації їх у Збройне підпілля ОУН(р), на терені колишнього 21 Тактичного відтинку Воєнної округи "Говерля" в Печеніжинському районі (тепер входить до Коломийського – А.М.) діяло декілька груп повстанців.

Найвідоміша з них боївка надрайонного референта СБ Степана Козьмина - "Марка" ("Левка"), а також боївки "Орла", "Кугута", "Каменя" та інших підпільників, котрі час від часу об’єднувалися для спільних акцій і діяли в тісному зв’язку з подібними групами сусідніх районів.

Більшість повстанців з Рунґур, які раніше були у сотні Михайла Москалюка - "Спартана", після її розформування оперували під керівництвом хорунжого Федора Кузенка - "Каменя".

В околиці Рунґур для їхнього переховування було споруджено декілька криївок, включно з господарчими магазинами біля хребта Варатик. 9 квітня 1950 року, на Великдень, Федір Кузенко - "Камінь" був смертельно поранений і наступного дня помер. З ним загинув його односельчанин —кулеметник Василь Григорів - "Вільха".

Після загибелі "Каменя" рунґурські підпільники підпорядковувалися побратимові "Каменя" Михайлу Стефаку - "Підкові" та найстаршому рунґурському повстанцю і станичному цього села Михайлові Григоріву - "Бору".
За свідченнями племінника "Підкови" Дмитра Ільчишина підземний сховок на кутку "Петричєва" в урочищі "Юрашів" почали споруджувати ще у 1948 році. Працювали наполегливо і довго, внаслідок чого на схилі гори було споруджено добротну захищену криївку як спарену з двох, кожна з яких мала свій окремий вихід, а між ними був прихований підземний перехід-тунель.
У нижню криївку затікала вода з джерела, а також був зроблений відстійник, відходи з якого виводилися через грунт у потічок поруч. Все було продумано так, аби тут могли перебути тривалий час одразу декілька повстанців, не видаючи місцясвоєї локалізації.
Про спорудження криївки точно знав лише один місцевий житель, який постачав підпільникам харчі, необхідні речі та інструменти.
В ту зиму 1950–1951 років ліси засипали глибокі сніги, що значно обмежило можливість здійснювати акції чи маневрувати. Підпільники, які перебували недалеко від райцентру Печеніжин, звідки місцевий райвідділ МГБ проводив свої чекістсько-військові операції, затаїлися глибоко під землею.
Продукти харчування, вода і запаси палива дозволяли спокійно перебути зиму й відновити діяльність навесні. Однак не судилося…
З різних джерел нам відомо, що криївку у Рунґурах здав місцевий чоловік, ім’я якого з етичних міркувань подавати не будемо. Взяття цієї криївки почав розслідувати уродженець Рунґур Микола Іванів - "Скорий", який на той час був есбістом (членом Служби безпеки ОУН А.М.) у Коршівському районі, однак не завершив через свою загибель 6 квітня 1951 року — майже через два місяці після трагедії в Рунґурах.
У доповідній республіканського МГБ від 10 лютого 1951 року вказано:
"9 февраля с.г. Печенежинским РО МГБ, по агентурним данным, в лесном массиве близ села Слобода-Рунгурская проводилась чекистско-войсковая операция. В ходе операции в скалах был обнаружен тщательно замаскированный бункер…".
У оперативному зведенні обласного МГБ вказано детальний опис криївки: "…в скале лесного массива … был обнаружен тщательно замаскированный и капитально оборудованный двойной бункер с тремя отделениями".
Отже, з доповідної бачимо, що були-таки агентурні дані. З розповідей старожилів відомо: вранці 9 лютого місце операції було щільно обставлено чекістами з кулеметними гніздами і службовими собаками. Участь в операції брали 1 рота 331 стрілецького полку ВВ МГБ під командуванням капітана Максимова і співробітники Печеніжинського РВ МГБ під загальним командуванням начальника РВ капітана Чернявського.
Кажуть, що спочатку пошуки входу до криївки не дали результатів (у оперативному зведенні зазначено, що криївку виявилив 11:00 – А.М.), через що спеціально привели замаскованого агента, який і вказав відбитком руки на снігу де люк. Інші твердять, що цей відбиток був поставлений на снігу ще непередодні операції.
Так чи інакше, поки одні емгебісти шукали люк, інші пішли у село й почали ловити місцевих жителів та вести на місце операції. Василь Стефак у книзі "Рунґури" наводить їхні прізвища: Микола і Дмитро Фенині, Михайло Жолоб і сестра Михайла Григоріва - "Бора" Параска Фенин.
Хтось з цих людей і побачив злощасний відбиток сексота над люком криївки — їх заставили його відкопувати, бо боялися, що може бути секрет з вибухівкою. Секрету не було і коли вже добралися до люка, з підземелля пролунали постріли.
Тоді начальник Печеніжинського РВ почав переговори із заблокованими. Імовірно, від повстанців говорив Михайло Стефак - "Підкова", бо чекіст звертався до нього фамільярно по імені. Також до "Бора" зверталася сестра Параска з проханням здатися, щоб їхню родину не депортували, однак повстанець відмовився продовження тутка http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/
джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/


10 березня 1946 р загинула Ганна Липова (Тамара) 28 років підірвавшись на гранаті разом із москалями які її допитували - катували

фото: https://www.istpravda.com.ua

Внесок на відзначення у 1950 подав таке:
"Відзначалася надзвичайною працьовитістю та відданістю для справи визволення українського народу. В час посиленого натиску большевиків на український визвольно-революційний рух св.п. Тамара являлася фактичним керівником районового проводу ОУН. Крім того, св.п. Тамара відзначалася боєвістю та надзвичайною відвагою. Брала участь у кількох наступальних операціях відділів УПА, як стрілець".
Тамара загинула 10 березня 1946 р. Будучи арештованою під час облави в селі, де часово перебувала, шукаючи зв’язку , вона там же проходила жорстокі переслухання із тортурами. А коли її привели черговий раз на продовження слідства, вона бистро вхопила необачно поставлену гранату і від вибуху разом із нею загинув слідчий, а інші стали ранені.

(інформація з https://www.istpravda.com.ua). 

Липова Ганна Данилівна («Тамара» ; 1918, смт. Нові Стрілища, Жидачівський район,
Львівська область — 10.03.1946, с. Дички ,
Рогатинський район, Івано-Франківська область ) — лицар Срібного хреста заслуги УПА та Бронзового хреста бойової заслуги УПА .

Життєпис. 

Активний член товариств «Просвіта» та
«Союз українок» , організатор дитячих садків в регіоні. Член ОУН із 1939 р. Референт УЧХ Рогатинського районного а відтак Рогатинського надрайонного проводів ОУН (1944—1945), розвідниця та санітарка збройного підпілля ОУН (1946). Загинула підірвавшись на гранаті разом із облавниками. Похована у с. Дички.

(інформація з вікіпедія) 

Цей день в історії УПА 15 лютого.

фото: сайт Волинь POST. Кінна розвідка УПА. 

1944, 15 лютого –загін УПА атакував стрілецьку роту Новоград-Волинської дивізії Червоної армії біля міста Шумськ на Тернопільщині. Обидві сторони застосували міномети. Знищені 5 і поранені 3 військових.

У Львові закатований гестапівцями Іван Дмитришин, охоронець Миколи Лебедя.
Іван Михайлович Дмитришин (1913-1944) – народився в селі Кобиловолоки на Тернопільщині. Столяр. Член ОУН. Навесні 1939-го заарештований поляками, засуджений на 3,5 роки. Учасник похідних груп ОУН (1941). Охоронець урядуючого провідника Миколи Лебедя (1942-1944). Увечері 13 лютого 1944-го вийшов на вулицю з будинку, де перебував Лебідь, наштовхнувся на гестапівця і отримав важке поранення в живіт. У шпиталі німці його катували. Помер на третій день, нікого не видавши.

1945 рік
У бою з загоном НКВД біля села Верхів на Волині загинули 10 воїнів 5-ї бригади «Імені Байди» УПА-Північ.

Загін повстанців наскочив на село Грушевиця на Рівненщині. Відібрані військові квитки у всіх військовозобов’язаних, знищені 12 радянських активістів.

1946 рік
Сотня куреня «Підкарпатський» УПА-Захід біля села Завій на Станіславщині потрапила в оточення і вступила в бій із двома батальйонами НКВД. Відкрила шквальний вогонь з усіх кулеметів і примусила ворога до відступу. Знищено 18 енкаведистів, троє поранено.

Пошукові групи НКВД захопили дві криївки біля села Вощанці на Дрогобиччині. В одній загинуло 12 повстанців, в іншій – 3 (пораненому Степану Черибі – «Жуку» відрубали голову лопатою).

У сутичках із загонами НКВД загинули районний провідник ОУН-Стрий Іван Турчин – «Турило» (село Пукеничі на Дрогобиччині), районний провідник ОУН-Винники Михайло Бурий – «Дунай» (село Гаї на Львівщині), командир райбоївки-Жовква Федір Свинчак – «Макс» (біля села Нова Скварява на Львівщині).

1947 рік
У сутичці з загоном МВД у селі Биків на Дрогобиччині знищені 3 військових, поранені двоє. Загинула санітарка ОУН Юлія Терній – «Люба».

В селі Воля-Довголуцька на Дрогобиччині знищено дільничного уповноваженого райвідділу МВД Горчаковського.

1948 рік
Під час облави в селі Лапшин на Тернопільщині 2 бійці ОУН поранили двох військових і зуміли прорватися.

Внаслідок зіткнення з пошуковим загоном МВД у селі Бонишин на Львівщині застрелилась важко поранена Ірина Захарчук – «Береза». Підпільниця Ірина Кілярська – «Черемшина» після спроби самогубства була захоплена важко пораненою, але в лікарні зірвала бинти і померла від втрати крові.

Загін МВД захопив криївку в селі Кімната на Тернопільщині. Районний референт СБ-Кременець «Дорошенко» загинув при спробі втечі, ще двох повстанців закидали гранатами.

1949 рік
У селі Ратиці на Тернопільщині підпільники спалили сільраду і клуб.
Загін МВД захопив криївку біля села Погорілець на Станіславщині. Після двогодинного бою застрелились 7 повстанців.

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua.

Як були віднайдені Хрести та надгробки Січових Стрільців та воїнів УГА з Янівського цвинтаря та частково з Личаківського.

30 років назад, десь 20 лютого 1990 р. члени СНУМу, Товариства Лева та інші активісти зібрались у Львові на розі вул. Суворова (тепер - Сахарова) та Куликівської і Бойківської. Метою було відкопування залишків потрощених надмогильних хрестів - з могил Січових Стрільців та воїнів УГА з Янівського цвинтаря та частково з Личаківського. Передісторія цієї акції була така: Московсько-більшовицькі виродки, окупанти, котрі повернулись до Львова в 1944 році  вчинили пізніше у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху було залито асфальт. Часопис "Галицька Брама" описував ці події так: "У 1988 р. робітники викопуючи рів  для водогону з вул. Суворова до вул. Куликівської витягли на поверхню 7 надробних хрестів із стрілецьких могил. Місцеві старожили пам'ятали, звідки взялись ці хрести і згадували, що 1948 р. приїжджали сюди військові, привозили хрести і вимощували ними дорогу. На запитання навіщо вони це роблять, окупанти  відповідали: "Дурачьйо, не понимаєте? Чтоб вам било хорошо ходить по сухому. Згодом хрести потонули у грунті і їх залили асфальтом. Лежали вони там сотнями...На одному з подвір'їв двоповерховогоь будинку по вул. Куликівській уламками хрестів було вистелено дві доріжки і стежка. У Лютому 1990 р. я також брав участь у акції віднайдення стрілецьких хрестів разом із снумівцями Ігорем Галаєм та Данилом Бічуєю. Фото робив Данилко Бічуя. На одній із світлин, що подаю до цього допису зафіксовано саме той момент, коли я відколупав із землі шматок кам'яного стрілецького хреста на подвір'ї того будинку на Куликівській. Двома рядами уламків хрестів були вимощені доріжки. На тих доріжках стояла чиясь стара "Волга". Коли перевернули перший хрест, то відразу побачили напис "Стрілець УГА Дмитро Цюпка, +1918 р. і тризуб". На іншому хресті був напис здається - Тимко Струхманчук.  Саме цей момент зафіксований на фото, коли я торкаюсь рукою до хреста. До речі, через кілька хвилин з будинку вибігла якась кацапомовна морда і стала обурюватись на общепанятном : "Што ви дєлаєтє, как я буду заєзджать своєй машиной". Позбігались хлопці і ледь  стримувались щоб не дати виродку тягла чи лопатою по дурній голові  але він став вибачатись , що мовляв "нє знал что ето крести" та втік до хати. Ми тоді витягнули на поверхню кілька десятків хрестів, точніше їх уламків, на багатьох були Імена, прізвища стрільців і тризуби... Про цю подію був зазнятий документальний фільм і показаний по телебачення. Знімав його Ярослав Кендзьор. А ми з хлопцями повантажили хрести на вантажівку сіли в кузов і поїхали на вул.Винниченка в Інститут суспільних наук АН УРСР де ї вивантажили їх там на внутрішньому подвір'ї.
Коли в кінці 90-х років було повністю відновлено меморіальний цвинтар УГА на Янівському кладовищі., то з тих потрощених хрестів зробили у верхній частині меморіалу таку пам'ятну композицію, як нагадування про те як чужинці з московії, ці скаженії собаки,  підняли свою брудну руку на могили наших героїв, а ми українці на жаль не змогли захистити ці могили. Можливо і тепер спокутуєм тяжко нашу провину, якщо таке відбувається в Україні! 
P.S.До речі під асфальтовим покриттям на вул.Сахарова досі знаходяться ще сотні уламків стрілецьких хрестів...

автор допису Роман Гуцул. 

пʼятниця, 14 лютого 2020 р.

Цей день в історії УПА 14 лютого.

фото Волинь POST: Повстанська кравецька майстерня. Однострій шиє хорунжий Володимир Якім'юк. 

1944 рік
В ніч на 14 лютого кілька десятків повстанців здійснили напад на райвідділ НКВС і райком КП(б)У в райцентрі Тучині на Рівненщині задля звільнення заарештованих. Бій тривав майже три години. Захопити будівлі не вдалося, радянські джерела повідомляли про двох поранених, втрати нападників оцінювали в 5 осіб убитими й пораненими.
Загін УПА атакував райвідділ НКВС у Деражному на Рівненщині. Захоплені в полон начальник і секретар райвідділу, дільничний уповноважений.
Начальник райвідділу НКВС та оперуповноважений обстріляні підпільниками в селі Гонза на Рівненщині.

1945 рік
Оборонний бій УПА-Північ біля села Червоний Бір на Волині. Загинули 27 повстанців, у тому числі командири підрозділів Панас Матвійчук–«Крилач» і «Борис».
Панас Матвійчук («Віталій», «Крилач») (1918-1945) – комендант запілля Військової округи «Турів» (1944-1945), командир з’єднання груп-33, оргреферент північно-західної Генеральної округи Народно-Визвольна Революційна Організація. Майор-політвиховник УПА (1945).
«Щодо Панаса Матвійчука, то він родом із села Старий Порицьк. За польського ладу закінчив гімназію. Мав лагідну вдачу, був добрим, чуйним до друзів по підпіллю. Високий, обличчя довгасте, з голубими очима, волосся русяве. Трохи сутулився. Після Акту проголошення самостійності 30 червня 1941 р. у Львові й арешту членів уряду на чолі зі Степаном Бандерою, пішов у підпілля, був окружним провідником на «Степу» і «Січі» загальної сітки. Згодом його відкликали з цього терену в обласний провід. Загинув від ран у лютому 1945 року в Паридубському лісі на Ковельщині під псевдонімом «Крилач». Галина Коханська «З Україною у серці. Спомини» (Літопис УПА. Бібліотека – том 9).
Напад чоти УПА-Захід на дільницю винищувального батальйону в селі Кругів на Львівщині. Знищено 10 військових і 10 радянських активістів, захоплено 2 кулемети.

1946 рік
Сотня «Летуни» (командир Євген Музичка–«Середній») УПА-Захід напала на табір НКВС біля села Велика Тур’я на Станіславщині. Після максимального зближення перша чота відкрила шквальний вогонь, а друга зайшла з лівого флангу. Чекісти отримали підмогу і перейшли в наступ. Під час переслідування виникали численні сутички. Надвечір сотня розділилася на чоти і відступила до призначеного місця збору. Загинули чотовий «Голуб», стрільці «Палій», «Підкова», «Бистрий».
Загони НКВС захопили криївки в селах Тухолька на Дрогобиччині (загинув станичний ОУН Михайло Дьорка–«Сосна») та Братківці на Станіславщині (загинули 4 повстанці, зокрема командир кущової боївки ОУН «Залізняк»).
Під час облави загонів НКВС у лісі біля села Тарнавка на Дрогобиччині загинули станичний пропагандист «Грушка» і надрайонний провідник ОУН «Карпо».
В бою із загоном НКВС у селі Гринів на Львівщині загинули командир боївки Лука Шеревеха–«Кобзар» і 6 повстанців.

1948 рік
Підпільники напали на конвой МВС у селі Ходачків на Тернопільщині. Внаслідок перестрілки конвоїри і арештанти розбіглися.
У зіткненні з загоном МВС біля села Крупець на Тернопільщині знищений 1 військовий.

1949 рік
Радянські активісти захопили криївку у селі Петранка на Станіславщині, важкопоранений підпільник застрелився.
Зіткнення повстанців із загонами МВС в селах Блажів на Дрогобиччині (загинув командир боївки СБ Андрій Доцик–«Бук»), Байківці на Тернопільщині та Поріччя на Львівщині. 

1950 рік
В селі Тисменичени на Станіславщині знищений уповноважений райкому КП(б)У Бочков.
Оперативно-військовий загін МВС захопив криївку в селі Камінь на Станіславщині. У перестрілці загинули 5 повстанців.

1952 рік
У зіткненні з опергрупою МДБ у Гусятинському районі на Тернопільщині загинув командир кущової боївки Степан Костів–«Ігор».

джерело:© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua.

четвер, 13 лютого 2020 р.

Цей день в історії УПА 13 лютого

фото: Архів СБУ. 
Зліва праворуч: сотенний "Грузин", чотовий "Верховинець", бунчужний "Гамалія". Весна 1947 р., с. Ялинкувате, Сколівщина.

1944 рік. 
Напад загону повстанців на велику групу червоноармійців (до 550 чоловік) у селі Велика Любаша на Рівненщині. Знищено 5 військових, захоплено 25 коней.
На хуторі Рогово на Рівненщині знищені офіцер і водій, забрано з собою автомобіль.

1946 рік. 
Загін НКВС влаштував засідку в хаті голови виборчої комісії села Лука на Дрогобиччині. Загинув командир обласної боївки СБ-Дрогобич Богдан Луцький–«Перун».
У зіткненнях із загонами НКВС загинули командир боївки СБ Володимир Бузан (село Болотня на Львівщині) та командир кущової боївки ОУН-Самбор «Нечай» (село Воля Баранецька на Дрогобиччині).

1947 рік. 
У селі Яблінка на Станіславщині повстанці знищили заступника начальника полку радянської армії з політичної роботи.
Боївка сотні «Імені Богуна» УПА-Захід у райцентрі Жаб’є на Станіславщині під час зіткнення важко поранила одного військового.

1948 рік. 
Зіткнення боївок ОУН із загонами МВС у селах Вислобоки на Львівщині (знищені 2 військових і голова сільради), Татаринці на Тернопільщині (знищені 2 і поранені 2 військових), Волцнів на Дрогобиччині (знищені дільничний МВС та уповноважений райкому КП(б)У).
У селі Шляхтинець на Тернопільщині повстанці спалили сільську раду.
Воїн УПА Микола Карабін–«Дорошенко» загинув у зіткненні з загоном МВС у селі Рубанівка на Дрогобиччині.

1949 рік. 
Зіткнення СБ із загоном МВС у селі Мукані на Львівщині. Під час прориву загинув зв’язковий Ярослав Красінь–«Зенко», кущовий референт СБ Степан Янісевич–«Хмара» був поранений і підірвав себе гранатою.

1951 рік. 
Підпільник Стах Лазарко–«Чурко» із кущової боївки «Моряка» загинув у зіткненні з загоном МВС у Рудківському районі на Дрогобиччині.

1952 рік. 
Загони внутрішньої охорони МДБ (до 500 військових) почали масштабну облаву в Солотвинському районі на Станіславщині, яка тривала до 23 лютого.

джерело: сайт Українського інституту національної пам'яті. 

середа, 12 лютого 2020 р.

Юрій Липа, Одеса 1917 рік.

Хто активно ПІДТРИМУЄ ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ і хоче референдуму з цього питання - ВИ просто сволочі манкурти...ви перші вороги України.

Микола Арсенич. Засновником розвідки УПА.

Микола Арсенич. Народився 27 вересня 1910 року в селі Нижній Березів на Івано–Франківщині. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Розробив концепцію діяльності спецслужб в умовах підпільної боротьби й розбудував ефективно діючу структуру контррозвідки УПА та служби безпеки ОУН. Застрелився 23 січня 1947-го у криївці, оточеній енкаведистами.

Василь Тимків

Цей день в історії УПА - 12 лютого.

Фото повстанців з Яворівського фотоархіву. У другому ряду зверху перший зліва сидить Іван Онуфрійович Гаргат, «Липкевич» – фотограф УПА, автор багатьох світлин Яворівського фотоархіву.

1945 рік

В бою поблизу села Двірці на Львівщині сотня УПА-Захід «Галайда-1» (командир Василь Василяшко–«Перемога») протягом дня знищила 13 військових прикордонних військ і 12 бійців винищувального батальйону. Втрати повстанців – 5 чоловік.

У зіткненні з загоном НКВС в селі Перегноїв на Львівщині загинув підрайонний провідник ОУН Іван Сеньків–«Мирон».

Районна лоївка ОУН-Тур’я у зіткненні з опергрупою НКВС у селі Моковичі на Волині знищила 5 військових, захопила два автомати і три гвинтівки.

1946 рік

Напад 2 батальйонів НКВС на табір куреня УПА-Захід «Підкарпатський» (командир Павло Вацик–«Прут»). Внаслідок двогодинного бою загинули 36 енкавеесівців (13 поранено) і 8 повстанців (3 поранено). Підпільники відступили в ліс.

Чота куреня УПА-Захід «Смертоносці» (командир Данило Рудак–«Чорний») у бою із загоном НКВС біля сіл Горохолін і Грабовець знищила 7 військових, 8 зазнали поранень.

Оборонні бої повстанців із загонами НКВС на Львівщині. Біля сіл Гаї Старобрідські та Дітківці загинули 6 підпільників (серед них – командир боївки Йосип Кушпета–«Лисько», кущова провідниця жіночої сітки ОУН Євстахія Діжак–«Тамара»), у селі Болотні – троє (зокрема командир боївки Михайло Шніцер–«Чумак», резидент СБ-Болотня Михайло Воробець–«Віра»), у селі Обидів – троє, окрім того пораненими захоплені в полон зв’язкові Юлія Веретельник–«Філька» і Анастасія Бояр.

У зіткненні із загоном НКВС у селі Дальнич на Львівщині загинув станичний ОУН-Дальнич Володимир Жеребецький–«Грушка».

1947 рік

Після тривалого бою загін МВС захопив криївку ОУН біля села Гузіїв на Станіславщині. Застрелились бойовики Василь Дяків–«Вежа», Ілько Дяків–«Зелений», Федір Пришлюк–«Гайдамака», Йосип Смоляк–«Сосна».

У селі Розтоки на Чернівеччині боївка сотні УПА-Захід «Імені Богуна» під час зіткнення із загоном МВС знищила одного військового.

У Козівському районі на Тернопільщині знищено 3 енкавеесників, загинув провідник «Сумний».

1948 рік

Зіткнення із загонами МВС у селах Довга Войнилівська на Станіславщині, Ценов на Тернопільщині, Берестяни на Дрогобиччині. Загинули 3 повстанці.

1949 рік

Під час зіткнення із загонами МВС у селі Козеве на Дрогобиччині загинули вояки сотні УПА-Захід «Імені Хмельницького» Петро Розвадівський та Василь Конар.

Зіткнення із чекістами відбулись також у передмісті райцентру Городок на Львівщині та в селі Хащоване на Дрогобиччині.

1950 рік

У селі Глібів на Тернопільщині повстанці знищили працівника УМДБ Павлова.

1952 рік

Зіткнення з опергрупою МДБ в Густянському районі на Тернопільщині, загинув бойовик ОУН Роман Яцишин–«Роман».

Підготував Сергій Горобець, Український інститут національної пам’яті