Загальна кількість переглядів!

субота, 25 липня 2020 р.

Цей день в історії УПА - 25 липня.

Керівники УВО з друзями й рідними. Зліва направо: Ярослав Чиж, Парасковія Чмола, Василь Кучабський, Таїсія Юрієва, Іван Чмола, Євген Коновалець. Ворохта, 1921 рік.

1943 рік
Сотня УПА «Гордієнка» у кількагодинному бою з німцями біля села Устинівка на Житомирщині повністю розгромила ворога. Знищено 83 військових, 5 поранено, 8 захоплено в полон. Здобуто 8 кулеметів, 94 гвинтівки, гранати, патрони і амуніцію. Точні відомості про кількість загиблих воїнів УПА відсутні.

1945 рік
Дві сотні УПА-Захід у бою з москалями у лісі біля с. Кінчаки на Станіславщині знищили 50 москалів. Ще стільки – під час повторного наступу НКВД за кілька годин. Втрати УПА: 3 загиблих, 4 поранених.

У бою з москалями у селі Сулимів на Львівщині загинули надрайонний референт Панас та ще один підпільник.

У бою з москалями біля села Волиця на Львівщині повстанці знищили 5 москалів ще чотирьох поранено.

1947 рік
У селі Кадобна на Станіславщині повстанці знищили двох військових МВД.

Під час боїв з москалями у селах Гірське, Орів і П’ятничани на Дрогобиччині загинули Марія Шимко – «Чорна» і ще двоє повстанців.

У селі Золота Слобода на Тернопільщині підпільники знищили голову сільради.
Біля села Ганнівці на Станіславщині повстанці поранили військового МВД.

1948 рік
Біля села Купчинці на Тернопільщині потрапив у засідку москалів і загинув командир районного проводу ОУН Михайло Базар – «Ярко».

1950 рік
У бою з москалями у селі Черниця на Дрогобиччині загинув повстанець Василь Шух.

1952 рік
Під час бою з москалями у селі Букове на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

У бою з москалями у селі Нові Збоїща на Львівщині загинули зв’язкова Люба Янчишина і ще двоє повстанців.

Підготував Сергій Горобець,
Український інститут національної пам`яті.

Звязкова УПА Теодозія Кобилянська.

Теодозія Кобилянська народилася в селі Микулинці на Тернопільщині. Після школи вступила в Організацію українських націоналістів, а в 1943 році стала зв'язковою УПА. 

У червні 1946 року її вистежили і заарештували, присудили 10 років таборів.
Після суду Кобилянську спочатку відправили на лісоповал – у табір біля Красноярська, так званий "КрасЛаг", потім перевели в Казахстан у "СтепЛаг".

Пізніше вирок переглянули. В цілому, вона провели дев'ять років у таборах і ще рік – у вільному поселенні в Караганді. Потім переїхала в село Роздольне в Криму. У 1990-х роках Кобилянська знову почала займатися суспільно-політичною діяльністю, зокрема – заснувала районну організацію Конгресу українських націоналістів.

Померла Теодозія Кобилянська на 96 році 9 лютого 2020 р. с. Роздольне у Криму.
У вівторок, 11 лютого, її поховали на центральному кладовищі Роздольного.

25 липня 1942р. у німецькому концтаборі Аушвіц закатований Олександр Бандера, активіст Українського націоналістичного руху, брат Степана Бандери.

О.Бандера

25 липня 1942р. під час втечі з гестапівської в'язниці в Києві вбитий Дмитро Мирон-Орлик, діяч ОУН (б), редактор націоналістичних видань.

Меморіальна дошка на місці загибелі Дмитра Мирона-Орлика.
Дмитро Мирон-Орлик (псевдо: «Максим Орлик», «Брюс», «Піп», «Роберт», «Андрій»,
«Свєнціцький» ) (5 листопада 1911 , с. Рай, (нині Бережанський район, Тернопільська область ) — 25 липня 1942 , Київ) — відомий ідеолог та діяч ОУН , Крайовий провідник ОУН на Осередньо-Східних Українських Землях.

Біографія
Народився в родині робітників. Дитинство Дмитра було важким. Коли йому було лише п'ять років, у нього померла мати, осиротивши п'ятеро дітей. Піклування над молодшими дітьми перебрала на себе старша сестра Ганна.

Середню освіту здобув у Бережанській гімназії (1928) та в Академічній гімназії у
Львові (1930). Був членом Пластового куреня ч. 24 ім. П. Полуботка (Бережани). Ще під час навчання у гімназії він вступає в підпільне Юнацтво ОУН та включився в активну роботу. 

У 1930 році з відзнакою закінчив гімназію і вступив на юридичний факультет Львівського університету. Під час університетських студій Дмитро Мирон став членом Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях, Провідником юнацтва, редактором «Бюлетня ОУН на ЗУЗ», тримав зв'язок зі станицею ОУН у Кракові та за кордоном. 

Вперше арештований польською поліцією у травні 1932 року під час сутички з нею на
Личаківському цвинтарі в часі зелених свят, коли поліція намагалась розігнати людей, які прийшли сюди вшанувати воїнів, полеглих за волю України. У тюрмі пише текст «44-х правил життя українського націоналіста», котрі поряд з «Декалогом» Степана Ленкавського та «12 прикметами характеру»
Осипа Мащака стали складовою «Катехизу українського націоналіста».

Вдруге був арештований у жовтні 1933 року за приналежність до ОУН і поширення революційної літератури. Засуджений на 7 років ув'язнення. Покарання відбував у в'язницях центральної Польщі, в містах
Равич та Вронки . В цей час дуже багато читав, готуючи матеріали для свого твору про ідеологію українського націоналізму. Потрібну літературу йому доставляла сестра Ганна. Проте відбути повного терміну покарання йому не довелось, так як на підставі проголошеної у 1936 році амністії його термін зменшено на 2 роки, таким чином Мирон вже у серпні 1938 року виходить на волю.

З 1939 року — політично-ідеологічний референт Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ, редактор «Бюлетеню» КЕ ОУН. Провідником ОУН в Західній Україні був тоді Володимир Тимчій -«Лопатинський». В серпні 1939 «Орлик» був учасником Другого Великого Збору ОУН у Римі.

Був також одним з ініціаторів, організаторів і активних учасників нарад провідного активу ОУН 9-10 лютого 1940 у Кракові, автор їх постанов, викладачем з ідеологічної підготовки СБ ОУН.

Після розділу Польщі в вересні 1939р. Мирон-Орлик очолив роботу по налагодженню на українських землях, що ввійшли до Генерал-Губернаторства Польща, нелегальної мережі ОУН. В цей час він був членом Революційного Проводу ОУН, крайовим провідником ОУН Західних Окраїн Українських Земель (ЗОУЗ, Закерзоння , 02.1940), референтом пропаганди (03.1940).

Після нелегального переходу кордону на радянську територію, розпочав роботу по відновленню підпільних структур ОУН, які зазнали серйозних втрат від репресій НКВС . Тепер він займає посади організаційного референта Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель (ЗУЗ, 04.1940) та крайового провідника ОУН ЗУЗ (04.1940-12.1940). В цей період потрібно було створити нове підпільне керівництво та відновити зв'язки з обласними організаціями; виробляти нову тактику й методи боротьби, нові форми конспірації. Радянська агентура докладала всіх зусиль, щоб піймати керівника ОУН, але арештувати Мирона їм не вдалось. Проте заарештували його сестру Тосю, яку у червні 1941 року закатували у Тернопільській тюрмі.

В 1940 році Д.Мирон-Орлик закінчив основоположну ідеологічну працю «Ідея і чин України» . Вона було видано у підпіллі на циклостилі під псевдонімом «Максим Орлик». Це найповніший виклад української націоналістичної ідеології того часу й важливий історичний документ політичної думки тодішніх керівників визвольного руху.

У грудні 1940 року «Орлик» знову перейшов кордон щоб потрапити на новий ІІ Великий Збір ОУН в Кракові (1-4.04.1941) , де він доповів Проводові ОУН про становище в Україні та взяв якнайактивнішу участь у формулюванні відповідних постанов. Став членом Проводу ОУН (1941—1942).
З червня 1941 року перебував у Відні , де займався політичним вишколом батальйону
«Роланд».

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року відновлення Української Держави, а потім арешту німцями нового уряду —
Українського Державного Правління , українські революціонери-націоналісти вирішили взяти адміністративну владу на місцях: областях, районах, до Києва спрямовано Особливу групу, яка складалася з провідних членів ОУН під керівництвом Ярослава Старуха, Дмитра Мирона та Василя Кука з метою скликати Народні Збори й повторно проголосити Відновлення Української Держави зі столицею у Києві. Ця Київська Особлива група (близько 30 чоловік) добралась до міста Василькова під Києвом. Але німці 31 серпня арештували частину її членів, зокрема й Дмитра Мирона. Арештованих відправили до Львова через Білу Церкву—Житомир—Луцьк. Допити і тортури почались у Житомирській тюрмі, але ніхто з арештованих не признався навіть до своїх власних прізвищ. У Луцьку трьом в'язням — Миронові Дмитру, Кукові Василеві та Онишкевичу Тарасові пощастило втекти з-під арешту й через Волинь добратися до Львова.

Після вересневих арештів, що їх провело гестапо в Україні та в Німеччині, ОУН перейшла в глибоке підпілля й почала збройну боротьбу проти німецьких окупантів. У вересні 1941 року Дмитро Мирон взяв активну участь у І-й Конференції Проводу ОУН, на якій розроблено детальний план підпільної діяльності проти німецьких окупантів. У постановах Конференції наголошувалось на необхідності поширення діяльності ОУН на всі українські етнографічні землі, включаючи й Кубань. Після закінчення нарад Дмитро Мирон відбув до Києва, де з жовтня 1941 року очолив Провід ОУН на Осередньо-Східних Українських Землях (ОСУЗ).

Заарештований гестапо в Києві . Вбитий під час спроби втечі із в'язниці 25 липня 1942 року на розі Фундуклеївської і Театральної (зараз — Богдана Хмельницького та Лисенка відповідно).

25 липня 1948р. загинув районний провідник СБ ОУН Андрій Хома. (біля с. Купчинці Козівського району)

                               с. Купчинці

середа, 22 липня 2020 р.

22 липня 1616р. Сагайдачний разом із 4 тис. козаків прибув до м.Кафи (Феодосія). Захопивши місто звільнили полонених християн.

Запорожці знищують турецький флот і захоплюють Кафу. (Феодосію)
Гравюра з книжки "Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" Касіяна Саковича 1622 року.

Битва за Кафу — штурм і захоплення міста та фортеці Кафа (нині — Феодосія) в результаті
морської десантної операції, проведеної
запорозькими козаками під керівництвом
гетьмана Петра Сагайдачного в 1616 році.

Передумови
Навесні 1616 року запорозьким гетьманом був Василь Стрілковський. Десь наприкінці квітня-початку травня запорожці здійснили похід на турецькі міста. Під час цього успішного походу були взяті міста Варна та Місіврі, турецький флот, висланий наздогін, був розбитий біля гирла Дунаю. В червні або на початку липня 1616 року, відбулась зміна гетьмана. Петра Сагайдачного проголошують Гетьманом Війська Запорозького. Причиною цього обрання могла слугувати обіцянка організації більшого походу, ніж того, що був навесні.

Невдовзі після обрання Гетьманом, Сагайдачний готує похід до неприступної турецької фортеці Кафи (сучасна Феодосія), що була головним невільничим ринком у Криму. Турки, ще не оговтались від нещодавньої атаки козаків на міста Румелійського узбережжя, не очікували на такий швидкий напад на добре укріплену фортецю. Кафа була великим та багатим містом, населення якого становило від 70 000 до 100 000 мешканців. Кафська фортеця мала міцні оборонні укріплення: 13-метрові зовнішні стіни завдовжки понад 5 км. Гарнізон міста складався з 3 яничарських
орт . Комендант фортеці мав у своєму розпорядженні близько 300 вояків, ще 200 солдат були в підпорядкуванні капудана — командира воєнно-морських сил.

Похід на Кафу.

У липні 1616 року Сагайдачний разом із шістьма тисячами козаків на 120—150 чайках вирушив у морський похід. На виході з Дніпра, в Дніпровсько-Бузькому лимані, козаки зустріли ескадру османських галер. Вони розгромили турецьку флотилію та захопили близько половини її суден. Аби ввести турків в оману, щодо своїх подальших дій, Сагайдачний наказав частині війська демонстративно повернутись на Січ із захопленою здобиччю. З рештою війська Сагайдачний близько тижня переховувся поблизу Очакова. Приспавши пильність турків, козаки продовжили свій похід.

Захоплення міста.

22 липня 1616 року Сагайдачний разом із 4 тисячами козаків прибув до міста. Уночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Частина запорожців, що володіли турецькою, відволікли вартових, вказавши, що вони турецький підрозділ, який прямує на війну з Персією. Тим часом інші перекинули драбини на мури фортеці. Перебравшись через стіну, козаки вирізали вартових і відкрили ворота. Козаки раптовим нападом захопили міську цитадель і прийнялись грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби взяти якомога більше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти із неволі християн, яку давали перед своїми походами.

В результаті проведення операції було визволено кілька тисяч невільників, яких галерами було вивезено на Дніпро .
Повернення такої кількості полонених прислужилося всенародній славі Сагайдачного.

Цей день в історії УПА - 22 липня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Підпис: «Проголошення акту відновлення укр. держави 30 червня 1941 р. у Самборі. (словацьке військо брало участь). Власність Б.Стебельського».
Фото: J.Wasik

1943 рік
Біля села Кочерів на Житомирщині повстанці обстріляли німецьку автоколону. Знищено одного військового, ще кількох захоплено в полон.

1945 рік
Біля сіл Саджава і Глибівка на Станіславщині стався значний бій відділу УПА-Захід, підсиленого двома сотнями, проти трьох батальйонів НКВД і шістьох літаків. В бою знищено близько 150-и москалів, значну кількість поранено. Збито одного літака. Втрати УПА: 20 загиблих.

1947 рік
У засідці в селі Мишин на Станіславщині повстанці знищили трьох військових МВД.

У бою з москалями у селі Лісовичі на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

У селі Холми на Станіславщині підпільники знищили начальника тюрми.

1948 рік
Рій сотні УПА-Захід у селі Малнівська Воля на Дрогобиччині знищив майора прикордонних військ.

Під час боїв із москалями у селах Зарайське і Сторона на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

1949 рік
У селі Верхня Рожанка на Дрогобиччині повстанці атакували дільницю винищувального батальйону. Знищено 5 москалів, решту роззброєно. Здобуто ручний кулемет, 8 гвинтівок, пістолет та патрони.

У боях з москалями у селі Гаї Нижні та райцентрі Комарно на Дрогобиччині загинули двоє підпільників.

1950 рік
Під час бою з москалями у селі Ясениця на Дрогобиччині загинув кур’єр надрайонного проводу ОУН «Муха».

1952 рік
У бою з москалями у селі Макунів на Дрогобиччині загинули двоє повстанців, ще двоє змогли прорватися.

Підготував Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті.

22 липня 1819р. відбулася прем'єра п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка".

Підпис до фото. Сцена з п'єси «Наталка Полтавка». В ролях: Наталка - Марія Садовська-Барилотті, Петро - Денис Мова. Друга половина XIX в.

22 липня 1922р. засновано найбільший курінь старших пластунів "Лісові Чорти".

Шоста мандрівка членів пластового куреня «Лісові Чорти». Фото з uk.wikipedia.org.

22 липня 1922 року гурт львівських пластунів заснував перший та найбільший курінь старших пластунів "Лісові Чорти" (самоназва - "Велике Плем'я Лісових Чортів").

Офіційною датою заснування вважається 22 липня 1922 року.
Учасники Пласту були активними у політичній, громадській діяльності та у підпіллі. Після невдалої спроби відновлення незалежності України в роки Другої світової війни, члени куреня "Лісові Чорти" були змушені емігрувати. На сьогодні існує сім офіційних осередків куреня «Лісові Чорти" та велика кількість одиноких членів в інших краях.
Серед відомих членів куреня - начальник Пласту, український вчений-правник у США Юрій Старосольський . Також у цьому курені був Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, економіст Богдан Гаврилишин , останній Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк та багато інших.

22 липня 1880р. закладено камінь під будівництво костелу св.Софії у Підволочиську

22 липня 1880 р. – на землі ґрафа Вацлава Баворовського заклали перший камінь під будівництво костелу св. Софії у Підволочиську (8 вересня 1909 р. освятили, 1965 р. споруду підірвали атеїсти).

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Токи, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії Качанівка . Перший місцевий костел, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано жидам, котрі перепродали його греко-католикам. У 1907 році відбулось закладення каменю під будівництво нового неоготичного костелу, який освятили 8 вересня 1909 року під титулом св. Софії. Ймовірно, що 1912 року храм було консекровано. Перед І св. війною тут вже існувала парафільна експозитура. 

Храм зазнав пошкоджень у 1918-1919 роках і був реставрований протягом 1919-1920 років. Наприкінці 20-х років експозитура стала самостійною парафією.
Будівля костелу була окрасою центру містечка, проте це не зупинило москалів, за рішенням яких у 1965 році, до 50-річчя жовтневого перевороту храм було висаджено у повітря. 1991 року вірні облаштувати каплицю у будівлі колишнього польського народного дому.

22 липня 1941р. німецька влада утворила дистрикт “Галичина”. Центром дистрикту стало місто Львів.

Карл фон Ляш ( нім. Karl von Lasch ; *
29 грудня 1904р., Кассель —смерть 3 червня 1942р., Бреслау) австрійський економіст, юрист, активний діяч НСДАП, штурмбаннфюрер СА. 1-й губернатор дистрикту «Галичина» .

Губернатором призначено доктора Карла Ляша. До дистрикту належали галицькі райони Тернопільщини. У Тернопільській частині “Галичини” було встановлено такий адмінподіл: 1) Бережанська округа (повіти: Бережани, Бучач, Підгайці); 2) Тернопільська округа (повіти: Скалат, Тернопіль, Теребовля, Збараж); 3) Чортківська округа (повіти: Чортків, Борщів, Заліщики). Повіти було поділено на громади на чолі з війтом, який вирішував усі поточні справи разом із радою, що складалася з 5–10 місцевих жителів. Рішення про національну приналежність війтів чи ради приймала національна більшість даного населеного пункту.

неділя, 19 липня 2020 р.

Цей день в історії УПА - 19 липня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Шеф СБ Микола Арсенич - "Михайло" (зліва) та Ростислав Волошин - "Горбенко"

1943 рік
У бою з німцями біля села В’юнок на Житомирщині відділ УПА знищив до 30-и військових.

1944 рік
У селі Переросля на Рівненщині підпільники спалили хату голови сільради. Сам він встиг втекти.

1945 рік
У засідці біля села Річичани на Львівщині сотня «Переяслави» УПА-Захід знищила начальника райвідділу НКГБ і бійця винищувального батальйону. Здобуто автомат, гвинтівку, пістолет.

У сутичках із загонами НКВД у селах Боб’ятин і Зашків на Львівщині загинули районний провідник ОУН Василь Хмара і ще двоє повстанців.

1946 рік
У селі Острівець на Львівщині підпільники знищили дільничного і двох агентів МВД.

Внаслідок військової операції загонів МВД у селі Библо на Львівщині загинули двоє повстанців, ще чотирьох заарештовано.

1947 рік
У селі Турка на Станіславщині повстанці зруйнували будівлю і обладнання радгоспу.

1948 рік
Рій сотні «Басейн» УПА-Захід біля села Волошиново на Дрогобиччині мав дві сутички з розвідгрупою великого загону МВД, що проводив облаву. Загинув кулеметник УПА.

У райцентрі Яблонів на Станіславщині підпільники знищили начальника винищувального батальйону.

1949 рік
Під час зіткнення з загоном МВД біля села Велдіж на Станіславщині загинув станичний ОУН «Хмара».

У селі Вороців на Львівщині повстанці увірвалися в приміщення сільської ради і в перестрілці знищили дільничного МВД, заступника голови, рахівника і коваля колгоспу, поранили одного військового. Втрати повстанців: один загиблий, один поранений.

Підготував Сергій Горобець,
Український інститут національної пам`яті.