26 червня 1919р. московити розстріляли Олександра Павловича Островського (Островський Олелько) - Українського актора, режисера, письменника, драматурга і громадсько-політичного діяча.

Якихось архівних джерел про життя і творчість письменника дуже мало. Найбільше відомостей подають листи В.Г.Короленка до Х.Г.Раковського, в яких наведено страхітливі факти розгулу чекістського терору в Полтаві 1919-1920 рр. Є ще книга «Розгром Полтави», яку видав у діаспорі Дмитро Соловей (перевидана 1994 року видавництвом «Криниця» у Полтаві).

Народився в Золотоноші на Полтавщині у родині повітового справникаі, яка мала козацьке походження. Навчався в місцевій юнацькій гімназії, де вперше познайомився з ідеями українсько- го націоналізму М.Міхновського.

Закінчив історично-філологічний факультет Київського університету, працював писарем Мушкетової нотарні в Золотоноші, входив до нелегальної патріотичної організації «Громада» з центром у Золотоноші, керованої Михайлом Злобінцевим.

Став активним учасником революції 1905–1907, яка на Золотоніщині мала ще й явні ознаки прагнення національного визволення. Був членом Революційної Української Партії. Захоплювася брошурою «Самостійна Україна» ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху Миколи Міхновського. Юний Олелько, прочитавши цю брошуру, загорівся ідеєю віддати всі свої сили справі визволення України з колоніяльного ярма. Після революції вступив до УСДРП.

Початок Першої світової війни зустрів на Західній Україні, де певний час працював актором Львівського українського театру в Коломиї.

Був призваний в армію, спочатку перебував на Південно-Західному фронті, згодом на Кавказькому.

В серпні 1917 повернувся до Золотоноші, організував і очолив «Золотоніський курінь» — військове формування, яке захищало повіт від набігів різношерстих загонів мародерів.

Створив у Золотоноші видавництво «Вільна думка», де видав друком свої драми «Гетьман Мазепа» і «Стрільці», п'єсу «Нірвана», історичну повість «Петрик» та інші твори, здебільшого на тему історії України. А всього в різних друкарнях надруковано десь зо два десятки непересічних творів (від 1908 до 1918 року). Більшість із них зберігається у спецсховищах України сьогодні. У своїх повістях, п’єсах, новелістичних збірках автор зарекомендував себе як полум’яний патріот рідної землі.

Брав участь у формуванні військового з’єднання армії УНР.

Після приходу у 1919 в Золотоношу більшовиків Островський з дружиною і двома доньками переїхав до Полтави, знову став актором театру. Очолював першу українську трупу акторів у Полтаві (Товариство українських драматичних артистів).

На жаль майже біля кожного факту його біографії мусимо писати сьогодні здогадне "начебто".

У червні 1919 під час концерту у міському театрі Полтави співав Шевченкове «Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!». Коли дійшов до слів «Оживуть гетьмани в золотім жупані, прокинеться доля, козак заспіва…», то голова губвиконкому Яків Дробніс загорлав рос. «Ету пєтлюровскую сволочь нужно нємєдлєнно арєстовать!», після чого його заарештували.

Відомий письменник і правозахисник Володимир Короленко, намагаючись захисти, Островського від розстрілу, звернувся з листом до Голови Раднаркому Християна Раковського, де зокрема були слова: «Страта його, безсудна і неправедна, була б жорстоким викликом абсолютно законним почуттям українців». Проте на цей час Островського вже розстріляли у Полтаві, хоча чекісти повідомляли про те, що Островського перевезли до особвідділу в Києві. Очевидно, його тіло було серед 16 ексгумованих, рештки яких виявили денікінці у серпні того ж 1919 року.

Одна з вулиць у Золотоноші носить його ім'я.

Джерело інформації Вікіпедія.

Ганна Жупанська – зв’язкова, згодом станична УПА на псевдо «Сосна».

Народилася у с. Воскресінці на Коломийщині. Ще з молодих років приєдналася до руху Опору в рідному селі і у 13 років прийняла присягу на вірність Україні – «Це не була якась банда, присягу ми приймали на Євангелії церковнім». 

В УПА дівчина переносила харчі і штафетки, надавати медичну допомогу повстанцям. «Ми в неї робили збори. Там в одній хаті був бункер і в другій хаті був бункер. А вона дуже тримала цю партизанку в руках. Вона ходила по людях, збирали їди і годувала тих хлопців в бункерах» - розповідає про «Сосну» Ганна Гуцуляк. 

15 травня 1946 р. Ганну заарештували і утримували у внутрішній тюрмі м. Коломиї. Там дівчина знаходилася пів року, пережила важкі допити, били до безпам’яті. І після кожних важких побоїв Ганна розповідала одну і ту саму завчену історію. Головне було нічого не забути і не сплутати, щоб не видати нікого з повстанців. Крім важких побоїв молоду патріотку залякували. Одного разу слідчий сказав: «Поведіть її, хай її током вб’є», - «Яка я була рада, що мене током уб’є, що скінчиться життя, що не будуть більше питати. Допити – це було страшніше за все».

Далі були довгі роки в’язниці та каторги, загалом Ганна Жупанська відбувала покарання 18 років. Молодшого брата та матір дівчини теж вивезли в Казахстан. Сюди повстанку теж направили на спецпоселення після звільнення. Після довгих поневірянь жінка таки змогла повернутися додому і буквально цілувала рідну землю. Рідну землю, любов до якої постійно жевріла в її серці, через яку так багато страждала і на якій жила до останніх своїх днів.

Джерело інформації: літопис УПА, Частково за матеріалами: www.ntktv.ua, Локальна історія, фейсбук: #УОН #УПА #Постаті #Герої

22 червня 1922р. в м. Перемишль, (нині Польща) народився Мар'ян Лукасевич «Ягода», «Черник», «Чайка» (Лукашевич) - Український військовик, майор УПА, командир куреня «Вовки», командир 28-го Холмського тактичного відтинку «Данилів», майор УПА (посмертно).

22.06.1922 – у м. Перемишль, нині у складі Польщі в сім’ї гімназійного професора народився Мар’ян Лукасевич-«Ягода; Черник; Чайка», учасник визвольної боротьби першої половини ХХ століття. Закінчив Тернопільську гімназію, футболіст команди Українського спортового товариства «Поділля». Наприкінці літа 1943 разом із старшим братом Романом доброволець дивізії «Галичина», підстаршина 5-го полку. У березні 1944 в Замості разом з багатьма вояками дивізії перейшов до УПА. Організатор і командир сотні УПА «Вовки» (04-08.1944), командир куреня УПА «Вовки» (09.1944-09.1945), командир ТВ-28 «Данилів» ВО-6 «Сян» (03-09.1945). 

На чолі куреня оперував на Холмщині, рейдував на Підляшшя, воював з німецькими окупантами, очищував терен від польських терористичних боївок та партизан Армії крайової, згодом провадив бої з військами НКВС, польським комуністичним військом, міліцією та відділами безпеки. У бою з німецькою танковою дивізією біля містечка Нароль сотня зазнала відчутних втрат. 2.06.1944 прославився боєм біля с. Діброва біля шосе Грубешів–Сокаль у якому силами двох чот розгромив польський (більшовицький) батальйон та підрозділ НКВС, втративши шість вбитих. 

26.05.1945 на чолі відділу повстанців у містечку Вар’яж розгромив станицю міліції і визволив 80 українців, яких мали насильно переселити до УРСР. 

28.08.1945 біля Вар’яжа на Грубешівщині розгромив провокативний загін НКВС, знищивши колишнього курінного провокатора В. Левочка-«Юрченко; Соколенко» і 13 енкаведистів та провокаторів; лише трьом вдалося втекти. Хорунжий (1945), посмертно майор УПА. Лицар Бронзового Хреста бойової заслуги (1946) та Срібного Хреста бойової заслуги 1-го класу (1946). Поранений в груди (відповідно до іншої версії захворів на малярію) на початку вересня 1945. 

Загинув, задихнувшись від диму в санітарній криївці під час облави польського війська у с. Жнятин, Грубешівського повіту 1945.

Джерела інформації: літопис УПА, Вікіпедія, календар УПА на 2022, http://ukrpohliad.org/calendar/mar-yan-lukasevych-yagoda-chernyk-chajka-uchasnyk-zbrojnoyi-borotby-za-volyu-ukrayiny-100-rokiv-tomu.html

21 червня 1922р. у с. Слов'ятин (Тернопільщина) народився Легкий Григорій Йосипович «Борис» - окружний провідник ОУН Коломийщини. Лицар Срібного Хреста Заслуги.

Григорій Легкий народився 21 червня 1922 року на Тернопільщині. Закінчив у рідному селі початкову школу, вступив до Станіславської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю, став членом юнацтва ОУН.

В 1943 р. його як активного члена Організації схопило гестапо. Засудили до розстрілу і повезли до Львова. У районі Бурштина Григорій вискочив на ходу з поїзда й так уник вироку.

До 1944 р. виконував обов'язки пропагандиста проводу ОУН, а з 1945 був призначений окружним провідником Коломийщини. Під керівництвом «Бориса» повстанці вели бої з німецькими, угорськими та більшовицькими військами.

Восени 1950 р. окружний провідник Коломийщини «Борис» (Легкий Григорій) та окружний провідник Буковини «Сталь» (Савчак Василь) проводили в лісах в районі хребта Корметура поблизу с. Шешори останню нараду напередодні зими. Повстанці отримували явки і паролі, вказівки щодо діяльності на найближчі півроку та заходи безпеки. Нарада добігала кінця, чимало учасників її вже покинули, та енкаведистам, за допомогою свого агента «Кордуба», вдалося виявити і оточити місце зібрання повстанців. Провідник розпорядився знищити всі наявні документи. Зав'язався бій. Поранений Григорій прикривав відхід товаришів і, при спробі захопити його в полон, підірвав себе гранатою. У день загибелі, 20 жовтня 1950 року, йому йшов 29-й рік.

Провідник «Сталь» також загинув у тому бою. Обидва тіла окупанти возили до Києва для демонстрації високому начальству як доказ, що з повстанським рухом розправилися. Їх поховали у невідомому місці.

Джерело інформації літопис УПА, Вікіпедія, календар УПА на 2022р.

Пектораль було виявлено 21 червня 1971р. о 14 год. 30 хв. під час археологічних досліджень поховання у кургані скіфського періоду Товста могила поблизу міста Покров Дніпропетровської області.

Час створення: ймовірно 4 століття до н. е.

(Також є гіпотеза що виготовили її місцеві майстри більше 5 ст. до н.е.).

Вага — 1150 г, діаметр — 30,6 см, зроблена із золота 958 проби. Техніки виготовлення: лиття за втраченою восковою моделлю, карбування, гравіювання, філігрань, паяння, інкрустація кольоровими емалями.

Курган Товста Могила, 1971 рік / Фото: Музей історичних коштовностей України.

Керівник експедиції — Б. М. Мозолевський, заступник керівника — Черненко Євген Васильович. Археологи виявили у двох поховальних камерах численні золоті прикраси, серед яких була й пектораль. Її, разом із залізним мечем у золотих піхвах, знайшли в короткому коридорі, що сполучав одну з поховальних камер із вхідною ямою.

У кургані 21 червня 1971 року / Фото: Музей історичних коштовностей України

Розповідь - спогади: «В криївці були образи Матінки Божої і Ісуса, молилися рано, обід і вечір. Ну і вимолили ми ту Україну, і далі її мучать…».

«За німців я була в Юнацтві. Нашим станичним був Тимчишин. Потім носила штафетки, в хустину зав’язувала, йшла вночі або дуже рано. Носила в Гніздичів, на Кохавино. Я попадала в засідку по войні, але я так сховала, шо москалі обшукували і не знайшли. 

Я привела ше трьох дівчат: Анну, Софію і Настусю. То я вже їм казала, кого куда тре завести, сама не ходила. Мене допускали до криївки, там була друкарська машинка, а я вміла друкувати. То ше коли мене брали в організацію, то станичний питався чи я вмію читати і писати. Як хлопці копали криївку, то землю вночі носили до 0,5 км під ліс, шоб не запідозрили.

 

Криївка була велика, до 5 метрів глибоко. Там було чисто, сухонько. Там поробили такі нари по обі сторони. Там могло бути до 40 чоловік. В криївці були образи Матінки Божої і Ісуса, молилися рано, обід і вечір. Ну і вимолили ми ту Україну, і далі її мучать… Було багато літератури, хлопці були грамотні, багато читали. 

Вентиляції не зробили, шоби не видати себе і тільки вночи відкривали наполовину, шоб можна було дихнути. Москалі не раз штики пхали і не знайшли. І були ранені до яких треба було ходити. Різали полотно і з того робили бинти.

Був такий ранений, шо ногу повністю відірвало, то так йому кулеметом пересікли. То був чужий хлопець, а бій був в Гніздичеві. Але, на жаль, йому пішло зараження крові і він помер. Вночи яму брали, дали мамі знати і мама приїхала і закопали того хлопця. З того бою було 15 ранених. Я була не сама, то треба було рани чистити, по три рази в день перев’язки робили…

Я працювала до 48-го року, а потім «добрі люди» мене видали…

Ганна Біляк, 1929 р. н., членкиня Юнацтва ОУН, зв’язкова, медсестра УПА засуджена на 25 р. зі села Покрівці на Жидачівщині

ФБ Локальна історія.