ВБИТИЙ ЛИШЕ ЗА ТЕ, ЩО ПЕРШИМ РОЗПОЧАВ ЧИТАТИ ЛЕКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ80 років тому:26.03.1945 – у Львові бойовиками Армії крайової цинічно вбитий професор Львівської політехніки Донат Ленґауер.

ВБИТИЙ ЛИШЕ ЗА ТЕ, ЩО ПЕРШИМ РОЗПОЧАВ ЧИТАТИ ЛЕКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

80 років тому:

26.03.1945 – у Львові бойовиками Армії крайової цинічно вбитий професор Львівської політехніки Донат Ленґауер. 

Формальним приводом до страти вченого стало звинувачення його в тому, що він, нібито виходець із Литви та будучи комуністом, уклав для НКВС список польських професорів, яких більшовики вивезли на Донбас (через 10 місяців професори повернулися до Львова). Справжня причина вбивства була зовсім іншою. Донат ніколи не був мешканцем Литви. Народився 1905 в Башкирії (Уфимська губернія Московії), де його батько Володимир Ленґауер, інженер-хемік та педагог перебував на заробітках. У 1922 родина Ленґауерів повернулася на Львівщину. Донат закінчив реальну школу, Львівську політехніку та отримав фах інженера-хеміка (1928). Від 1929 працював асистентом Політехніки. 

Комуністом ніколи не був, але навпаки ідентифікував себе як поляк та римо-католик. Проте не був інфікований польським великодержавним шовінізмом та зневагою до українців, що було притаманне переважній більшости тогочасного польського суспільства. Дружина Марія Дрімалик була українського роду, вихованка Стрийської гімназії та випускниця Музичного інституту ім. М. Лисенка. Українське походження мала також його мати. Працював в Гірничій академії в Кракові, Геологічному інституті у Варшаві, Варшавській політехніці. Під час першої окупації більшовиками Західної України 1 січня 1940 призначений завідувачем кафедри загальної хемії, здобув ступінь кандидата хемічних наук. В період німецької окупації влаштувався в Бориславі хеміком-нафтовиком. Від 1944 завідувач кафедри неорганічної та аналітичної хемії Львівської політехніки та одночасно декан факультету. 

Коли більшовики поставили вимогу професорсько-викладацькому складу перейти з польської на московитську або українську мову викладання, то Ленґауер першим розпочав читати курс загальної хемії українською мовою. Саме це стало справжньою причиною розправи з вченим. Вбивство було здійснено показово жорстоко. Спочатку підпільники АК вбили його єдиного сина Андрія-Доната, запропонувавши 11-річній дитині отруєну цукерку. І вже через деякий час на могилі сина на Личаківському цвинтарі вони застрелили згорьованого батька.

Джерело інформації фейсбук сторінка Календар українця.

80 років тому: 21.03.1945 – стягнувши на Львівщину значні підкріплення, червоні окупанти силами бригади ВВ НКВС (6 тис. чол.) по лінії сіл Воля Жовтанецька – Дальнич – Вихопні – Зіболки – Великі Передримихи – Блищиводи – Верени (Білий Ліс) – Желдець розпочали оточення сотні УПА «Галайда-1» (167 стрільців, командир Василь Василяшко - «Перемога»)

21.03.1945 – стягнувши на Львівщину значні підкріплення, червоні окупанти силами бригади ВВ НКВС (6 тисяч військовослужбовців) по лінії сіл Воля Жовтанецька – Дальнич – Вихопні – Зіболки – Великі Передримихи – Блищиводи – Верени (Білий Ліс) – Желдець розпочали оточення сотні УПА «Галайда-1» (167 стрільців, командир Василь Василяшко-«Перемога») з метою її знищення. Повстанська розвідка вчасно повідомила про пересування більшовиків тож над ранок 22.03 командир «Перемога» вибрав зручні для оборони позиції на південь від с. Верини та наказав окопуватися. В ході цілоденних боїв, відбивши 11 ворожих атак, знищено від 350 до 470 більшовиків (згодом селяни розповідали про 900 знищених енкаведистів), у тому числі 38 офіцерів (з 2 полковниками і 4 майорами), з боку УПА загинуло 40 (у т.ч. чотовий «Лісовий» і бунчужний «Крук») і поранено 17 повстанців. Поранення в груди отримав також і командир сотні «Перемога», проте продовжував керувати боєм. Під вечір сотня з боєм прорвалася з оточення і перетнувши дорогу Кам’янка Бузька – Великі Мости вийшла на північ у Радванецькі ліси. При цьому повстанці забрали з собою усіх поранених. Два дні сотня перебула в лісі, не заходячи до навколишніх сіл, а на третій день повернулася на місце попереднього постою. Всіх радянських офіцерів поховано з великими почестями на ринку у Жовкві. Командир «Перемога» після кількох тижнів лікування повернувся до сотні, нагороджений Бронзовим Хрестом бойової заслуги (28.04.1945) та підвищений до рангу хорунжого (27.04.1945). В історію ця битва увійшла як бій під Жовквою.

21-22.03.1945 – біля с. Струбовиська на Закерзонні (Ліський повіт Підкарпатське воєводство) в оборонному бою сотні УПА «Ударники-1» (командир Данило Свістель-«Веселий») з підрозділом НКВС, що прибули на 20 автомобілях знищено 86 у тому числі капітана та поранено до півтори сотні більшовиків. З боку УПА загинуло 14 повстанців. Про наближення енкаведистів повстанців попередила розвідка і ті хотіли відійти в ліс, проте на прохання селян зайняли оборону. З сотні боєздатними було 70 стрільців, решта хворі на тиф. Повстанці відбили три великі атаки, проте після того як почали вичерпуватися набої та прибуття ворожого підкріплення, змушені були відійти в ліси Бескиду. Озвірілі від втрат карателі спалили село, змордували 33 селян, у тому числі жінок, стариків і дітей. В числі загиблих повстанців: Микола Вінтонюк-«Чобіт» (1926 р.н., с. Молодятин, Коломийський), стрілець, посмертно вістун, Василь Воробець-«Попович», стрілець, посмертно вістун, Михайло Данилюк-«Муха» (1916 р.н., с. Чорний Потік), стрілець, посмертно вістун, Володимир Іванчук-«Струм» (1922 р.н., Скалат, Тернопільщина), стрілець, посмертно вістун, Степан Комар-«Травичка», (1921 р.н., с. Військо, Добромильський, пізніше Перемишльський), стрілець, посмертно вістун, Михайло Оренчак-«Соломей» (1909 р.н., Закарпатря), командир рою, посмертно старший вістун, Володимир Підгірний-«Диск», (1919 р.н., с. Бушковичі, Перемишльський), стрілець, посмертно вістун, Степан Сніда-«Кривий» (с. Мальчиці, Городоцький), стрілець, посмертно вістун, Володимир Хаюс-«Сова» (1907 р.н., с. Кульчиці, Самбірський), ройовий, посмертно старший вістун.

21.03.1945 – в лісі біля с. Цигани Скала-Подільського (нині Чортківського) району Тернопільської области сотня УПА «Сірі вовки» з куреня «Бисторого» без власних втрат із засідки розгромила роту НКВС, знищила 70 і взяла в полон 40 карателів.

21.03.1945 – біля с. Лосяч Борщівського (Чортківського) району Тернопільської области «Залізна чота» (40 стрільців) з куреня УПА Петра Хамчука-«Бистрого» із засади розгромила підрозділ НКВС чисельністю 120 військовослужбовців, набраних із колишніх партизан Сидора Ковпака, повернула пограбовані в селян коней, майно та харчі, захопила чимало зброї. Завдання повстанцям спростило те, що грабіжники поверталися з екзекуції п’яними.

Джерело інформації: фейсбук сторінка Календар українця.

"Тату-тату, що ви зробили?". Українська історія знає багато відомих священників, відданих справі підприємців, громадських діячів чи музик. І нечасто можна зустріти, аби такі різні ролі поєднувались в житті однієї людини. Проте саме це вдалося Остапу Нижанківському (1863-1919).

"Тату-тату, що ви зробили?".

Українська історія знає багато відомих священників, відданих справі підприємців, громадських діячів чи музик. 

І нечасто можна зустріти, аби такі різні ролі поєднувались в житті однієї людини. 

Проте саме це вдалося Остапу Нижанківському (1863-1919).

«Я в першу чергу священик, потім молочар, а вже у вільних хвилинах — музи'ка," — говорив про себе композитор Остап Нижанківський. 

Написані ним колядки "Бог ся рождає" і "Во Вифлеємі нині новина" сьогодні багато хто вважає народними.

Існує історія про те, що Остап, охочий зростати в музичній сфері професійно, написав листа до Миколи Лисенка. 

В листі він прохав композитора про допомогу з переїздом та навчанням. Але не отримавши відповіді, він таки пішов шляхом батька, вступивши на навчання у Львівську духовну семінарію. Лише пізніше, вже після смерті батька Остап дізнався, що той сховав від нього відповідь від Лисенка! 

На щастя, не зважаючи на те, що лист не знайшов свого адресата, це не зупинило Нижанківського в його музичній діяльності. 

Він завжди знаходив час для музики та увійшов в історію України, як один з її талановитих композиторів.

https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_tatutatu-scho-vi-zrobili/479969

https://c4u.org.ua/media/calendar/2525

https://nspu.com.ua/novini/ostap-nizhankivskij-istoriya-mrii-yaka-tak-i-ne-zdijsnilasya/

Світлина: Отець Остап Нижанківський з дружиною Галиною, старшим сином Нестором (ліворуч) і молодшим Богданом. Фото зроблене під час Першої світової війни. Обидва сини одягнені в однострої січових стрільців — українського легіону при тогочасній австрійській армії. Стрільцем був і середній син композитора Степан. Сам Остап Нижанківський 1914-го приймав присягу українських вояків у Стрию.

Джерело інформації фейсбук сторінка (група) Опілля: скарби нації.

ЗЛОЧИНИ МОСКОВИТІВ Є ВІЧНОЮ ГАНЬБОЮ ЦІЄЇ БЕЗРІДНОЇ ОРДИ. 80 років тому: 20.01.1945 – танкова розвідувальна група Червоної армії чисельністю близько 10 машин увірвалася в селище Круппа-Мюле, що у Верхній Сілезії

ЗЛОЧИНИ МОСКОВИТІВ Є ВІЧНОЮ ГАНЬБОЮ ЦІЄЇ БЕЗРІДНОЇ ОРДИ

80 років тому:

20.01.1945 – танкова розвідувальна група Червоної армії чисельністю близько 10 машин увірвалася в селище Круппа-Мюле, що у Верхній Сілезії та впритул відкрила вогонь по житлових будинках і розстрілювала усіх, хто намагався втекти. Відтак радянські танки заїхали на територію табору, в якому мешкали остарбайтери (робітники вивезені на працю в Німеччину) з України та Московії. Вияснивши, що робітники є громадянами Радянського Союзу танки зупинилися. З люку одного з танків висунувся командир і наказав усім мешканцям табору зібратися у дворі. Переважно це були дівчата та жінки, у тому числі й діти. Коли беззбройні цивільні люди, нічого не підозрюючи, зійшлися в одному місці, то за наказом командира їх почали розстрілювати з кулеметів, а тих хто кинувся утікати червоноармійці розчавлювали гусеницями танків. За декілька хвилин було вбито декілька сотень людей. Після безглуздого та звірячого злочину танкова група повернулася в розташування своїх військ, очевидно по нагороди, а горстка вцілілих бідолах рятувалася втечею на захід Німеччини.

Цей злочин був не поодиноким випадковим інцидентом, але одним із незчисленних актів системного та масового терору, що московські «освободітєлі» чинили в нібито визволених від фашистів країнах Західної Європи. Масові насильства, тотальні грабежі та зґвалтування жінок і дівчат солдатами та офіцерами Червоної армії були нормою поведінки так званих визволителів і в ході війни та після її завершення ніхто не поніс відповідальности за ці злочини. Попри те, що подібні звірства чинились систематично, трагедія у Круппа-Мюле стала знаною через рафіновану жорстокість, масштабність наслідків, та розголос у тогочасній пресі.

Із публікацій в газеті Комітету визволення народів Росії (білогвардійського) «Воля народа»:

«Злочину в Круппа-Мюле... не можна знайти навіть божевільного пояснення. Нехай командир радянського танка був тричі фанатик-комуніст. Нехай це була неперевершена мерзота, яка звикла до крові і злочинів. Але, адже, читав він виступи Сталіна та інших більшовицьких вождів, читав листівки і звернення, що закликають червоноармійців «врятувати братів, насильно вивезених у німецьке рабство»? Звичайно, читав. Чому ж він, впритул зустрівшись зі своїми співвітчизниками, яких ще так недавно більшовицька пропаганда оплакувала, як жертви німецького свавілля, чому цей радянський танкіст кинувся до кулемета, а не до «звільненого брата», який стояв перед ним? Нелюди чули рідні голоси, благаючі про пощаду. Кати бачили розгублених жінок і дітей, що плачуть, своїх по крові і по батьківщині. І тиснули їх гусеницями танків. Що це? Помста? Але, адже, мстяться тому, хто в чомусь винен. У чому ж була вина немічних бабусь, нещасних дівчат, п'ятнадцятирічних діточок? Що рухало рукою червоноармійця, коли він випускав кулеметну чергу по беззахисним дітям?... Але червоноармійців ведуть в бій не красиві гасла. Червоноармійцям давно вже не говорять: «На тебе чекають твої брати». Навпаки, їм всіляко доводять, що тепер навколо них – одні вороги. Над масою радянських бійців панує несамовитий крик Еренбурга: «Бий! Ріж! Знищуй!»». /Від нашого кореспондента на східному фронті/

Дивно... минуло 80 років від тих подій, а нічогісінько не змінилося – сьогодні московські пропагандисти так само волають до недоумкуватих московитів, що навколо них «одні вороги» і тому «Бий! Ріж! Знищуй!».

«Злочин в Круппа-Мюле – початок божевільного плану знищення наших співвітчизників, які перебувають на цій стороні фронту. Цей божевільний план чітко сформульований żидом Еренбургом. Знищувати всіх, хто, волею чи неволею, пожив без радянської влади. Вони небезпечні для сталінського режиму. Вони приречені на смерть». /В. Терехов/

Джерело інформації фейсбук сторінка Zenon Borovets