Над ідеєю дальнобачення (так спочатку називалося телебачення) працювало багато вчених і радіоентузіастів з усіх країн світу. Створити ж повністю електронну систему передачі на відстань рухомого зображення та здійснити практичну трансляцію за цією схемою вперше у світі пощастило Борису Павловичу Грабовському.
Наукові досягнення Б.П. Грабовського порівняно нещодавно стали надбанням світової науки, оскільки до цього часу ми не мали фундаментального узагальнення та повного аналізу його винахідницької та експериментально-дослідницької діяльності. Життєвий шлях видатного наукового діяча, його творчість – яскравий приклад повної самовідданості науці.
115 років тому, 26 травня 1901 року в місті Тобольську Тюменської області в українській сім’ї поета-революціонера Павла Арсенійовича Грабовського, який відбував заслання в Сибіру, народився син Борис. Павло Грабовський був яскравим представником української інтелігенції, який у самодержавній Російській імперії вів боротьбу за національну волю України. У 1889 році Павло Грабовський царським наказом був висланий в Якутію, а згодом на заслання в Тобольськ, де разом із ним була й дружина Анастасія – активна учасниця опозиційних виступів проти самодержавного режиму. Там у них і народився син Борис. Коли Борису виповнилося 1,5 роки, помер батько. Анастасія переїжджає з сином до Одеси, а згодом до Харкова. Надалі вихованням дитини займається бабуся, яка жила в Україні.
На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди був направлений як талановитий юнак, а згодом поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету. У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом і займався дослідженнями з фізики. Тут відбувається знайомство з професором університету Г. Поповим, а в його науковій бібліотеці — з роботами Бориса Розинга в галузі електронної телескопії.
Б.Грабовський захоплюється ідеєю пересилання зображення на відстань. Незабаром він створює катодний комутатор — першооснову передавальної трубки, за який отримує премію. В чому була принципова відмінність у підході молодого винахідника до розв’язання проблеми пересилання зображення на відстань? Адже сьогодні добре відомо з наукової літератури, що в кінці 20-х – на початку 30-х років панувало захоплення так званими механічними системами телебачення. Головним елементом цієї системи був диск Ніпкова. що обертався узгоджено з диском передавача. Вперше система була випробувана 1924 року за кордоном. А в Радянському Союзі механічне телебачення почалося з 1930 року під керівництвом В. Архангельського та П. Шмакова у Всесоюзному електромеханічному інституті.
Насамперед Борис Грабовський заглибився в суть механічного способу передачі імпульсів. Повіривши в слова Бориса Розинга, який ще в 1923 році писав, що «спроба побудови електронних телескопів на основі простої механіки матеріальних тіл, що дає в звичайних умовах такі прості і, здавалося б, легко здійснювані розв’язання проблеми, неминуче приречені на невдачу», він змушує електронний промінь «зчитувати інформацію», як тепер кажуть. Результати обнадійливі, але бракує знань.
Отримавши премію за катодний комутатор, Борис їде в Саратов до тітки. Та зуміла оцінити здібності племінника, одночасно відмічаючи прогалини в його освіті. Вона знайомить Бориса Павловича з викладачем фізики й математики М.Г. Піскуновим. Попри різницю у віці, вчитель й учень незабаром потоваришували. Грабовський захопив Піскунова ідеєю дальнобачення. До практичного конструювання телевізійного апарата вони залучають і молодого саратовського інженера-електрика, пристрасного радіоаматора В.І. Попова. Незабаром проект електричної телескопії катодного типу був готовий.
«Проект заслуговує на те, щоби його теоретичну розробку направити на практичне дослідження… в Москву або Ленінград», — такий висновок голови комісії професора Саратовського університету Леонтьева. Цією справою зацікавилися і військові відомства, які вже тоді пильно стежили за розробками в галузі передачі зображення на відстань.
8 листопада 1925 року Борис Грабовський і його колеги зустрілися в Ленінграді з професором Б. Розингом. Той довго і зосереджено вивчав пояснювальні записки, схеми і після кількох хвилин роздумів схвильовано сказав: «Дорогі мої! Чи усвідомлюєте ви самі, до чого ви додумалися: зробити обидві сторони електронними, що дає ідеальну синхронізацію! Це — відкриття! Завтра ж подавайте заявку на патент…»
Але лише через три роки дослідники отримали патент № 5592, а згодом, згідно з правилом міжнародної конвенції про винаходи, і додатковий патент № 16733. Саме ці документи і підтверджують пріоритет Бориса Грабовського на першу в світі цілковито електронну систему телебачення.
З ініціативи професора Б. Розинга в тресті заводів слабкого струму «Связьэлектро» зібралися експерти, серед яких були відомі вчені — Мандельштам, Папалексі, Чернишов, Гуров. Розінгу вдалося переконати комісію в необхідності практичного експерименту. З ленінградським заводом «Світлана» було укладено угоду на виготовлення діючого макета повністю електронної телевізійної установки. І тут життя дає винахідникам перший суворий урок. «Конструктора нам не дали, — скаржиться в листі до рідних Борис, — замість нього виділили лише кресляра. Адміністрація заводу ставиться до нас як до утриманців. Експериментувати дуже важко. Та це й зрозуміло: на «Світлані» запроваджується госпрозрахунок, а ми плутаємося під ногами. Адміністрація заводу дуже незадоволена нашим прикомандируванням». Попри те, що відведений за згодою термін виготовлення апаратури був дуже коротким — лише три місяці, усе ж вдалося підготувати трубку й інші електронно-вакуумні прилади. Авторам проекту не терпілося якомога швидше побачити своє дітище в справі. І ця поспішність виявилася згубною для їхнього «телефота». Під час демонстрації членам комісії електронна трубка не прийняла передане приладом зображення. «Нам дуже не пощастило! — згадував пізніше Борис Грабовський. — Трубки виявилися не дуже вдалими і працювали погано. І ми не могли приймати зображення, а лише передавали його й отримували рухоме зображення… на телефон: ми його не бачили, лише чули шерех». Комісія вирішила призупинити досліди, припинити випуск обладнання. І хоча перший практичний експеримент закінчився невдачею, його значення в історії телебачення велике: молоді винахідники наважилися створити повний електронний комплекс, включаючи і радіопередавач. Низка поданих ними ідей і сьогодні реалізується в техніці передачі зображення на відстань. Невдалі експерименти на «Світлані» завершили етап еволюції «телефота». На цьому і закінчилася співдружність Б. Грабовського з М. Піскуновим і В. Поповим: друзі, глибоко засмучені невдачею, охололи до винаходу.
У цей важкий для справи час Борис Павлович не занепав духом. Повернувшись до Саратова, він енергійно пропагує серед населення ідею передачі зображення на відстань, виступає з публічними лекціями з питань дальнобачення, пророкує телебаченню велике майбутнє. Можливості застосування «телефота», вважав винахідник, величезні: «Помістивши його в сталевий футляр і приєднавши до нього прожектор, ми зможемо побачити таємниці морських глибин. Оскільки «телефот» може бачити невидиме випромінювання, тому не виключене його застосування й у гірничій справі для пошуків корисних копалин. Одне з найцікавіших питань — застосування «телефота» в астрономії. Уявімо телескопічну трубку, де кілька об’єктивів, дзеркальних чи оптичних (усе одно), збирають промені від світила, скажімо, далекої зірки, в одне яскраве зображення, відхиляючи його призмою. Поставивши у фокус променів такого телескопа «телефот», отримаємо збільшене зображення зірки. Можливо, навіть (дозволю собі помріяти) дехто з присутніх тут доживе до того моменту, коли такий «телефот»-телескоп дасть можливість побачити диск зірки і 5 супутників. Я вірю в геній наших людей і глибоко переконаний, що ми досягнемо чудесного».
Передбачення Грабовського реалізувалися менш аніж через півстоліття. Вже понад 30 років на космічних орбітах працюють радіотелескопи, із яких телевізійне зображення зоряного неба передається на Землю.
1926 року Б. Грабовський знову повернувся до Ташкента. Наступного року при управлінні Середньоазіатського округу зв’язку була організована науково-технічна станція з виготовлення радіоустановок. Отут доля звела випробувача з лаборантом І. Бєлянським. Ця молода, енергійна і допитлива людина багато зробила для удосконалення конструкції. Чутки про ташкентського винахідника-самоука долетіли до Самарканда — тодішньої столиці Узбекистану. Влітку 1927 року І. Бєлянському вдалося зустрітися з головою ЦВК Ю. Ахунбабаєвим. Завдяки підтримці останнього, на підприємствах республіки за заявками винахідників виготовлялися окремі вузли й деталі. На заводі «Світлана» (цього знову домігся Б. Розінг) вироблялися електронні прилади (трубки й радіолампи), причому замовлення фінансував уряд Узбекистану. Перші випробування нового апарата провели на квартирі Грабовського. Одна з учасників описаних подій, інженер Ольга Копотовська, згадувала: «Перед електронно-променевою трубкою передавача горіла свіча, вміщена в ліхтар. Коли вмикали передавач, на екрані приймальної трубки в іншій кімнаті з’являлася світла пляма діаметром 5—6 сантиметрів, потім передавався рухомий силует пальців рук».
26 липня 1928 року в узбецькій столиці — Ташкенті комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймає експеримент, який проводять Грабовський і Бєлянський. Сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили обличчя Бєлянського. Це уперше у світі в природних умовах, за допомогою електронного методу, транслювалося рухоме зображення. Газета «Правда Востока» (№ 167) у статті «Новий винахід» писала: «Конструкція телефота Грабовського відрізняється багатьма особливостями, які не зустрічаються в жодному з подібних апаратів, винайдених в інших країнах і у нас, в СРСР». А 4 серпня 1928 року апаратуру перенесли на ташкентські вулиці. За 30–40 метрів від передавача стояла камера-приймач. Навіть зацікавлені перехожі могли спостерігати зображення на маленькому екранчику: трамвай, що рухався, обличчя людей, різні предмети… Так почала діяти перша в світі телевізійна установка, в якій, за словами Розинга, «вдалося перекласти всю роботу по передаванню зображення на електроніку».
Далі доля готувала нові випробовування Борисові Грабовському. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Ретельно упакувавши, відправили її до Москви, в Центральне бюро раціоналізації та винаходів. Через два місяці прийшло повідомлення з Москви про прибуття багажу. Та коли Грабовський (з дружиною) і Бєлянський, які прибули до Москви, в присутності комісії відкрили ящики, то з’ясувалося, що всю апаратуру розтрощено. Чому так сталося, можемо лише здогадуватися.
Ще більшого удару зазнали винахідники від ідеологів механічної системи телебачення. Павло Шмаков, який стояв біля джерел телебачення в СРСР, а згодом багато зробив для розвитку сучасного телебачення (в тому числі й кольорового), ознайомився з «телефотом» Грабовського і дав йому негативний відгук: «Вважаю телефот безперспективним на даний час. Можливість взаємочину термоелектронів катодного променя і фотоелектронів у запропонованій схемі сумнівна». В 1931 році Борис Грабовський ще раз намагався переконати вчених у перевагах телефота, але спеціалісти назвали проект безперспективним. Та й як могло бути інакше? За допомогою дискової системи «ВЭИ» з 1 жовтня 1931 року в СРСР почалися регулярні телевізійні передачі на дальні відстані, а винахід Грабовського все ще був, як то кажуть, «журавлем у небі».
Після пережитого Борис Павлович захворів, а одужавши, переїхав із сім’єю до Бішкека, де жила його мати. Працював, навчався (закінчив університет), продовжував займатися винахідництвом. Чого тільки не народжувала бурхлива фантазія цієї людини! Він побудував малолітражний вертоліт і трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтування сліпих і апарат для глухонімих. Дуже порадувала Грабовського звістка з Інституту електрозварювання імені Є. Патона АН України з приводу практичного застосування його відкриття сорокарічної давнини: «Ми з великим інтересом і задоволенням ознайомилися з вашим патентом вакуумного пристосування для одержання катодного променя (№5771). Дуже імовірно, що, йдучи цим шляхом, ми будемо використовувати вашу схему виведення електронів у атмосферу…». А через півроку директор інституту Б. Патон повідомив Грабовському, що експерименти з використанням його ідеї проходять успішно. Понад п’ятдесят заявочних свідоцтв, 12 патентів і авторських посвідчень було видано Комітетом у справах винаходів і відкриттів при Раді міністрів СРСР Б. Грабовському та його співробітникам. Винаходи Б.П. Грабовського визначались новаторським характером і значно перевершували результати досліджень у цих галузях інших винахідників. Але до робіт, пов’язаних із телебаченням, Грабовський більше не повертався, хоча уважно стежив за тим, що відбувалося в цій галузі.
Йшов 1961 рік — весна великого прориву людини в космос. У руки 60-річного винахідника потрапила книга Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій». Як згадувала його дружина Л. Грабовська, у Бориса Павловича викликало справжнє обурення те, що цей романіст приписав американцям конкретний винахід, зроблений, запатентований й опублікований раніше ним. І почалася боротьба. Не заради особистої слави, а за пріоритет вітчизняної науки й техніки. Незабаром відомості про ті давні експерименти Грабовського та його товаришів у галузі електронного телебачення з’явилися в газетах Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Токіо. Це сколихнуло науковий світ: одні вірили, інші сумнівалися. Але преса повідомляла дедалі нові факти. З визнанням авторитета Грабовського на винахід електронного телебачення виступив президент Міжнародної асоціації преси з радіотехніки й електроніки Є. Айсберг. У французькому науково-технічному журналі «Телевізіон» №157 за 1965 рік він написав: «Фактично стовідсоткова телевізійна система, що використовує трубки з катодними променями, була запропонована ще 1925 року російськими винахідниками (так у тексті) Б. Грабовським, В. Поповим, М. Піскуновим. Потім Б. Грабовському за допомогою І. Белянського вдалося змонтувати й остаточно доробити «телефот» і 1928 року успішно завершити свої досліди. На жаль, прекрасний винахід не був достойно оцінений у роки, коли панували механічні системи телебачення…»
23 грудня 1963 року Борис Грабовський отримав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося: «Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою «апарата для електронної телескопії» незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу».
У спеціальній постанові бюро Відділення загальної і прикладної фізики Академії наук СРСР «Про роботу Б. Грабовського та І. Белянського в галузі електронного телебачення», зокрема, відзначалося, що ці винаходи справили благотворний вплив на розвиток телевізійної техніки і сприяли зміцненню вітчизняного пріоритету в цій галузі. Спеціалізована організація ООН із питань науки, освіти, культури — ЮНЕСКО також високо оцінила їхній внесок у розвиток електронного телебачення в його початковій стадії. Указом Президії Верховної Ради Узбекистану від 21 жовтня 1965 року Борису Павловичу Грабовському присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник». Винаходи Б. Грабовського внесли багато нового у вітчизняну науку і мають світове значення. Помер він 1966 року і похований у столиці Киргизії — Бішкеку. У Ташкенті, там де відбувся перший у світі експеримент із передачі рухомого зображення повністю електронним способом, нині розкинувся мікрорайон Сергелі, де 1977 року було обладнано музей електронного телебачення імені Б. Грабовського. Експозиція його імені створена й у Тюменському індустріальному інституті. Про батька-поета і сина-винахідника розповідається в музеї села Грабовського (колишнього с. Пушкарного) Краснопільського району на Сумщині. А доля «телефота» зрештою виявилася щасливою, про що свідчили мільярди електронних телевізорів у всьому світі.
Отже, син видатного українського поета Павла Грабовського – Борис – стояв біля витоків одного з найбільших відкриттів XX століття, що має наймасовіше використання. Про це маємо пам’ятати кожен раз, коли вмикаємо телевізор.
В ознаменування 115 річниці від дня народження хочемо ще раз достойно оцінити внесок вченого у науку і відмітити багатогранність та важливість експериментально-конструкторської діяльності Бориса Грабовського.
Матеріал підготували співробітники кафедри біологічної фізики та медичної інформатики: Орися Микитюк, Володимир Федів, Олена Олар.
Джерело.https://www.bsmu.edu.ua/blog/4691-b-grabovskiy-vidatniy-ukrainskiy-vinahidnik/
