Один з фундаторів Чернігівського наукового товариства – провідного краєзнавчого осередку регіону, створеного 1920-го. Секретар, згодом голова його етнографічної секції. Прагнув залучити до співробітництва сільських учителів, створити в їхньому середовищі мережу кореспондентів.
З 1925-го Борис Луговський очолював етнографічний відділ і виконував обов'язки секретаря Ради Чернігівського історичного музею. Завдяки його зусиллям фонди музею збагатилися численними етнографічними матеріалами.
Фольклорно-етнографічні студії Луговського присвячені творчості місцевих народних співців - кобзарів та лірників. «Чернігівські старці» (1927), «Автобіографічні відомості лірника Аксентія Шолоха» (1929). Значний інтерес становили спроби комплексного фольклорно-етнографічного вивчення чернігівських ярмарків, як-от: «Воздвиженський ярмарок» (1924).
Водночас Луговський співпрацював з історичною секцією Всеукраїнської академії наук, Комітетом примітивної культури та її пережитків у побуті й фольклорі України.
Навчався в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту історії України в Харкові, звідки був виключений. Протягом 1934 – 1936 років працював у Путивльському краєзнавчому музеї (нині Сумська область), від 1937 – у Чернігівському міському бюро «Союздруку».
У серпні 1937-го московити заарештували Бориса Луговського, звинувативши у керівництві міфічною «українською контрреволюційною організацією на Чернігівщині». Після виснажливих допитів його направили до психіатричної лікарні, де визнали осудним та винним у «своїх діяннях». В ув’язненні Борис Луговський покінчив життя самогубством. Обставини його смерті досі нез’ясовані.
Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар