На місці збору, тобто в лісах біля села Монастирок, що розташоване на південь від Рави-Руської, з’являються повстанські сотні «Ема», «Голуба», «Яструба» і сотня «Залізняка». Разом – понад 1000 бійців нашої славної УПА.
Тут відбуваються короткі бої з большевицькими партизанами та відступаючими підрозділами німецької армії, які грабують українських знедолених селян.
Повстанці заглиблюються щораз більше в територію полігону. Сотня командира «Залізняка» стає постоєм у лісі біля села Ковалі, де проживало ще кілька українських сімей. Повстанці охороняють їх від грабіжників та роблять засідки на большевицьких партизан. Ліквідовують їхні банди, здобуваючи при тім багато зброї та амуніції. В їхніх леговищах вдалося повстанцям здобути також ліки.
Воює з ними успішно і сотня командира «Голуба».
Тимчасом фронт насувається щораз ближче. Німці панічно відступають. Чота «Яра» робить засідку на них біля Старого Села недалеко Рави-Руської. Обстрілює німецьку танкетку, яка все ж встигла вийти з-під обстрілу і від’їхати. На місці бою залишила трохи боєприпасів та амуніції.
Червона Армія навально наступає на Раву-Руську і по кількаденних боях здобуває її.
Відділи УПА, боївок та членів підпільної сітки ОУН об’єднуються на полігоні біля села Ковалі. З’єднаними відділами командує колишній полковник УГА (прізвище невідоме), який повинен перевести ці сили через лінію фронту у большевицькі тили.
У визначеному порядку сотні відходять у напрямку Львова, дотримуючись конспірації. Дорога маршу веде лісовими масивами та ярами, розкиданими по цілій території полігону.
Повстанські загони доходять до Крехова. Фронт уже недалеко, чути гул гармат та літаків, але німці ще тримаються на своїх позиціях. Коротка затримка та нарада командирів загонів і провідників цивільної підпільної сітки: вирішили віднайти слабке місце на фронтовій лінії та прорватися у тили большевиків. Увесь додатковий тягар – табірні вози, гармати, важкі гранатомети та кулемети, кухні, коні відповідно забезпечити й залишити тут, на місці. Терен для цього сприятливий: ліси, глибокі яри та рідко населені пункти.
З болем серця стрільці це все майно закопують, лишають у ярах, прикривши гілляками.
Колона підходить під саму лінію фронту.
Тут їх затримує німецька розвідка та бойові прифронтові застави і вимагають порозуміння з командуванням повстанського з’єднання.
Командир «Залізняк», який добре володіє німецькою мовою, у супроводі кількох старшин іде на зустріч з німецьким командуванням. Німці пропонують воїнам УПА разом з ними спільно боротися проти большевиків.
«Залізняк» цю пропозицію відхиляє, і німці погоджуються на вільний перехід відділів УПА через лінію фронту у большевицькі тили.
20 липня 1944 року повстанське з’єднання загонів УПА в бойовому порядку переходить лінію фронту між Креховом та Жовквою. Були це, як уже зазначалося, повстанські сотні «Залізняка», «Ема», «Яструба», боївки підпільної сітки ОУН – разом понад 1000 бійців.
Вранці колона опинилася в лісі недалеко села Скварява, яке вже зайняли большевицькі підрозділи. Але ще перед приходом большевиків у Скваряві розмістилися українські повстанці з інших відділів. Очевидно, зброю хлопці заховали на час переходу большевицьких військ до лінії фронту. Саме були жнива, і хлопці з охотою допомагали селянам звозити снопи з поля.
Інші сотні зайняли позиції в основному на теренах Жовківщини та Яворівщини.
Сотня «Залізняка» перебувала в лісах біля села Скварява аж до жовтня 1944 року.
Повернення та діяльність «Залізняка» на Закерзонні
Під кінець вересня 1944 року сотня «Залізняка» отримує наказ вертатися на Закерзоння, а конкретно – в Любачівщину.
Вже тоді большевики визначили лінію кордону і тримали на ній свої погранзастави. Сотня вночі переходить польсько-большевицький кордон, розчленувавшись на чоти. Переходить поміж селами Горинець та Верхратою, без жодних перешкод, у ліси недалеко села Синявка. Тут сотня отаборюється у прикордонній смузі, в так званому Сухолісі, відпочиває після важких і виснажливих маршів лісами та ярами в просторах полігону.
Цивільна підпільна сітка ОУН організовує та постачає повстанцям харчі, медикаменти, одяг, взуття. Стрілецтво набирає свіжих сил для подальшої боротьби з новими окупантами.
А вони вже почали активізуватися, створюють відділення польської комуністичної міліції. Під виглядом виконання обов’язків грабують мирне українське населення. Сприяють їм у цьому й місцеві польські жителі: нерідко закладаючи біло-червону опаску на рукави, нападають зі зброєю у руках на українські села. Відійшли одні «визволителі», а натомість прийшли нові. Населення українських сіл не мало охорони. Збройних українських формувань на цьому терені тоді не було.
Сотенна та підпільна розвідка встановили, що українських селян грабують польські банди разом з большевицькими прикордонниками.
Командир «Залізняк» вирішує провчити грабіжників.
Недалеко під лісом повстанська чота робить засідку при дорозі, якою грабіжники часто проїжджають. Тим разом були це большевицькі прикордонники та двоє цивільних поляків – чоловік і жінка. Вертають двома підводами з награбованим майном та кількома коровами, що їх відібрали в українських селян у селі Синявка.
Кілька повстанських кулеметних черг, слабкий опір противника – і ворог знищений. Тільки чудом жінці вдалося вирватись та втекти з місця бою.
Вбито українськими повстанцями 20 большевицьких прикордонників та цивільного грабіжника. Втрат з боку чоти не було. Повстанці здобули три ручні кулемети «дєхтярьова», п’ять десятизарядок (СВТ) та кільканадцять автоматів ППШ, кілька пістолів ТТ. Вся зброя найновішого зразка.
Невдовзі після цієї сутички сотня відходить із Сухолісу в ліси Равщини. Отаборюється біля села Потоки, що недалеко села Селиська, де діяв організований большевиками військовий табір. У цей табір звозили молодих хлопців з усієї Галичини, тут їх навчали два тижні воєнного ремесла, щоб згодом кинути на першу лінію німецького фронту як «гарматне м’ясо». Охорону та строгий нагляд над цим табором тримали спецвідділи військ НКВД.
Через кілька днів перебування сотні в цій околиці (це був початок листопада 1944 року) большевики дізналися, яких мають «сусідів». Вони зібрали відповідні сили і пішли в наступ на повстанський табір.
Сотня до такої атаки була готовою (підготувала стрілецькі окопи та бойові становища) і прийняла бій з большевиками, який розпочався зранку. Большевики оточили табір кільцем і намагалися прорватись до нього, розбити та повністю ліквідувати повстанців, у чому вони були впевнені.
Але стрілецтво, загартоване в попередніх боях з ворогами, і тепер завзято відбивало атаки.
Ворог натискав щораз сильніше. Наступав рівночасно з кількох сторін. Та повстанці скрізь на них чекали зі зброєю у руках.
Пізно ввечері большевики припинили атаку. Але залишили сильні бойові застави на лісових стежках та дорогах, маючи намір поновити атаки наступного дня.
Вночі сотня вирішує будь-що прорватися з большевицького оточення. І це вдалося здійснити. Большевики пропускають повстанців попри свої застави без жодного пострілу.
Сотня втратила у тому бою одного стрільця. Ним був уродженець села Коровиці Мацелко.
Ворожі втрати невідомі, тому що большевики своїх убитих та поранених підбирали з місця бою і вивозили до Рави-Руської.
Вирвавшись щасливо з оточення, сотня «Залізняка» відходить на відому вже місцевість у Гораєцькі ліси.
Тут сотенним командиром стає «Шум» – Іван Шиманський, уродженець с. Люблинець Новий, а чоту від нього перебирає «Балай» – Булас Федір, уродженець села Вілька Горинецька. Була половина листопада 1944 року.
На фото могила воїнам УПА на цвинтарі біля Крехівського монастиря. «Вояки УПА, які загинули за волю України із Крехова та усій довколишніх сіл.
Стрілець. Баран Іван 1911 – 1944
Стр. Баран Микола 1924 – 1947
Стр. Баран Петро 1923 – 1946
Стр. Бенько Олекса 1922 – 1944
Стр. Берко Гавриїл 1914 – 1944
Стр. Бубняк Володимир 1926 – 1944
Стр. Волинець Іван 1914 – 1945
Стр. Герус Василь 1931 – 1950
Стр. Голуб Микола 1921 – 1946
Стр. Голуб Володимир 1919 – 1946
Стр. Гончар Василь 1923 – 1947
Стр. Грень Володимир 1928 – 1948
Стр. Грень Іван 1922 – 1952
Стр. Грень Михайло 1924 – 1947
Стр. Гура Іван 1926 – 1945
Кущовий. Дедик Андрій 1922 – 1945
Стр. Дідик Атанас 1926 – 1946
Стр. Жуковський Ілько 1927 – 1946
Стр. Івасько Михайло 1927 – 1946
Стр. Когут Михайло 1920 – 1947
Стр. Коструба Михайло 1914 – 1944
Стр. Голуб Йосиф 1920 – 1946
Стр. Коструба Йосиф 1928 – 1944
Стр. Коструба Петро 1922 – 1945
Стр. Коструба Михайло 1925 – 1945
Стр. Коструба Ілько 1922 – 1945
Стр. Коструба Михайло 1909 – 1944
Стр. Кулявець Михайло 1921 – 1947
Стр. Кунинець йосафат 1925 – 1947
Стр. Тлустяк Стефан 1925 – 1946
Стр. Манчур Микола 1925 – 1944
Стр. Манчур Іван 1924 – 1947
Стр. Онишко Павло 1921 – 1946
Стр. Процайло Василь 1922 – 1945
Стр. Процайло Василь 1924 – 1947
Стр. Пущінський Микола 1925 – 1944
Стр. Пущінський Микола 1924 – 1951
Стр. Рогуля Михайло 1921 – 1947
Стр. Саламаха 19?? – 1944
Стр. Шидловський Ярослав 1924 – 1945
Стр. Стецишин Семен 1910 – 1944
Стр. Устянич Василь 1924 – 1946
Кущовий. Шарамага Михайло 1920 – 1947
Стр. Шарамага юрій 1924 – 1947
Стр. Шкутяк Василь 1919 – 1946
Слава героям!
Стрілець. Кузик Михайло 1913 – 1944
Стр. Дедик Михайло 1924 – 1948
Стр. Онишко Михайло «Граб» 1908 – 1948
Стр. Перетятко Яків «Чайка» ? – 1946
Стр. Маціха Микола «Беркут» ? – 1946
Стр. Рогуля Костик 1920 – 1946
Стр. Рогуля Михайло 1915 – 1945
Стр. Рогуля Василь 1921 – 1945
Стр. Процайло Василь 1919 – 1944
Стр. Процайло Петро 1921 – 1945
Стр. Процайло Йосип 1924 – 1945
Стр. Свідницький «Носач» 1927 – 1946
Стр. «Смерека» ? – 1946
Стр. «Грива» ? – 1946
Стр. «Секунда» ? – 1945
Стр. Білик Олекса 1921 – 1946
Стр. Бучко Іван 1+922 – 1945
Стр. Галич Яків ? – 1945
Стр. Гураль Семен 1920 – 1946
Стр. Нога Микола 1923 – 1946
Стр. Кицко Іван 1910 – 1945
Стр. Кіт Степан 1927 – 1945
Стр. Маслюк Степан ? – 1945»
Немає коментарів:
Дописати коментар