Дорогий Товаришу!
Нині одержав я несподівано від Тебе лист, котрий мене дуже потішив, бо я довідався дещо про братів і товаришів, які в Америці. А тепер напишу дещо про себе і своє ‚‚поводженє". Був я на війні 7 місяців. Ha початку війни виїхали ми з Перемишля, перейшли російську границю і гнали Москалів аж під Люблін. Потім Москалі дістали великі скріпленя і ми мусіли уступати під Краків. Відтак прогнали ми знова Москалів аж під Івангород. Звідтам перед Різдвом відїхали ми на Угорщину в Карпати. Тут перебули ми цілі зиму. Зима була дуже прикра. Вже і друга зима прийшла, а кінця війни нема. Я був три рази по два тижні на урльопі в нашім селі.
Наше село змінилося до непізнання. Всі ліпші і найкращі будинки спалені. І я, Товаришу,- застав зі свого господарства лише попіл.
Вашого батька враз з другими вивезли вороги Москалі до Росії; всіх разом забрали 18 людий. Велика шкода, бо тепер могли би були віддати великі услуги для помочи цілої громади. Деякі вже відбудувалися, але багато стоїть таки так, бо нема кому се зробити. На війні погибло також чимало з нашого села. Двох з нашого села супровітовано: Юрка Менничиного і H.Семчія. Заки війна скінчиться, то відай мало що з наших лишиться. Ходить чутка, що війна потриває ще зі два роки.
Ви щасливі там, ви не знаєте, що ce зимно і голод, ви не відчуваєте сего, що ми, коли нам кождої хвилі грозить смерть. Bceгo горя годі описати.
Коли можете зібрати грошеву поміч для нашого села, то доложіть статарання до сего, бо нужда велика і поміч конечна.
Поздоровляю Тебе щиро, до побачення - Твій товариш
Немає коментарів:
Дописати коментар