Більше пів мільйона мешканців цієї країни мають українське коріння.
У цьому році відзначаємо 130 років від поселення українців у сонячній Бразилії. З цієї нагоди Острозька Академія, найстарша інституція вищої освіти в Україні, спільно з Посольством України у Бразилії влаштували конференцію «онлайн». До цього заходу приєдналися представники громади у Бразилії, а також і української світової спільноти. Вступну і дуже змістовну доповідь з фактами та подробицями виголосив Посол України. Приєднався також Посол Бразилії в Києві, вказуючи на вклад українців у розвиток культури та політики його країни.
За обчисленнями демографів, більше пів мільйона громадян чи просто мешканців Бразилії знаходять своє коріння серед українців. Це наслідки трьох течій імміграції, яка фактично почалась 1889 року, друга від 1907 до 1914 і третя – у 1947-1952 роках.
Здебільш українці знаходяться у провінції Парана, зокрема, у місті Прудентополіс, а також Куритиба та Сао Павло. Вони мають свої церкви, громадські приміщення, культурні одиниці, танцювальні ансамблі, хори тощо. Одна з найдавніших церков з 1899 року і місті Маллеті ще стоїть. Понад 200 церков було побудовано у Парані.
Саме українці у Парані зробили з рудої землі сільськогосподарський центр. Очолює сьогодні й вже майже 20 років зорганізовану громаду юрист по фаху, якого ще дідо прибув до Бразилії з України.
Я пригадую ще з моєї молодості, хоча й не дуже чітко, співпрацю між українцями Бразилії та США. Представники громади з Бразилії прибули до Нью-Йорка в 1967 році на велике зібрання, що дало початок Світовому конгресові вільних українців (СКВУ). Пригадую також наради Злученого українсько-американського допомогового комітету (ЗУАДК) який упродовж років складав фонди на Земельний фонд українців у Бразилії. Чимало у тих часах було й зацікавлення інших українських американських організацій, наприклад Союзу українок Америка (СУА), зокрема допомогою дітям-сиротам у Бразилії.
Але, напевне, найбільш чітко пригадую довголітню роль отців Василіан з Бразилії, яких прямо імпортували до наших Василіанських парафій в Америці, щоби виконувати будь-яку душпастирську працю. Василіани з Бразилії – це були молоденькі хлопці, котрі жертвенною працею збагатили мою парафію Святого Юра у Нью-Йорку та взагалі Чин Святого Василія Великого (ЧСВВ). Вони спочатку були сотрудниками (помічниками), опісля парохами, а згодом і сьогодні – протоігуменами.
Я побував у Бразилії в ролі очільника Світового конгресу українців (СКУ). Це було в 2005 році. Відвідав поселення, церкви, Владику. Запізнав народ, його культурні одиниці, його молодь. Засадничо втішили мене ці зустрічі зокрема з молоддю, хоча засмутило, що мало розмовляли українською мовою. Проводив мене літнього віку юрист, голова центральної репрезентації українців у Бразилії Вітторіо Соротюк.
Вітторіо зовсім не розмовляв по-українськи. Розумілись ми хіба тільки тому, що він і я – обидва юристи в літах. Щоправда, Вітторіо трішки знав по-англійськи. Одначе, відчув я його українську теплоту, а також теплоту українців у Бразилії. Кількома роками пізніше я зустрів Вітторіо цим разом у Києві. Він повідомив мене, що буде вивчати українську мову. У 2017 р. Світовому конгресові українців виповнилось 50 років. З’їхались ми в Україні. Приїхав і Вітторіо. Почали ми розмовляти вже українською мовою. Це трішки монументальна подія. Відносно старий чоловік, бо йому тоді було близько 65, третього покоління, завдав собі стільки труду, щоби навчитися рідній мові своїх предків, і не тільки розмовляти, а також писати і читати. Вітторіо незвичайний українець у Бразилії. Він надзвичайний, але також прикладний тої громади, давньої, відданої, завжди свідомої свого українського кореня. Цей корінь становить велику частину їх життя.
Я взяв участь у конференції Острозької Академії, привітав учасників, а зокрема мого бразилійського брата по національності з запевненням дружби та співпраці. Після конференції Вітторіо надіслав мені статтю про українців у Бразилії, що появилася у часописі в Україні під рубрикою «Нашого цвіту по всьому світу». Заголовок статті: «Україна там, де ми з любов’ю до неї…» От схопив сентимент цих наших людей у Бразилії і разом з ними Вітторіо! Я подумав: у пенсійному віці той українець третього покоління, який ціле своє життя живе у Бразилії, почав учити українську мову, а багато українців у себе вдома розмовляють мовою ворога. От іронія!
Аскольд Лозинський
Джерело інформації https://www.google.com/amp/s/www.ukrinform.ua/amp/rubric-diaspora/3330857-u-brazilii-odna-z-najdavnisih-ukrainskih-diaspor.html
Немає коментарів:
Дописати коментар